Дівчинка Снігуронька

Даль Володимир Іванович

Жили собі дід та баба, і не було в них ні дітей, ні онуків. От вийшли вони якось у свято за ворота подивитися на чужих діток, як вони зі снігу грудочки качають, у сніжки грають. Підняв дід грудочку та й каже:
— А що, бабо, якби у нас з тобою була дочка, та така біленька, та така кругленька!
Баба на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:
— Що ж поробиш — нема, то й узяти ніде.
Але дід приніс снігову грудочку в хату, поклав у горщечок, накрив шматиною і поставив на вікно. Зійшло сонечко, нагріло горщечок, і сніг почав танути. Раптом чують старі — пищить щось у горщику під шматиною. Вони до вікна — зирк, а в горщику лежить дівчинка, білесенька, як сніг, і кругленька, як грудка, та й каже їм:
— Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу зліплена, весняним сонечком зігріта й нарум’янена.
Дід та баба зраділи, вийняли її, заходилася баба для неї хутенько кроїти та шити, а дід, загорнувши Снігуроньку в рушничок, почав її бавити та пестити:

Спи, наша Снігуронько,
Дівонько-красуненько,
З весняного снігу зліплена,
Весняним сонечком зігріта!
Ми будем тебе напувати,
Ми будем тебе годувати,
У барвисту сукню наряджати,
Уму-розуму навчати!

От росте Снігуронька на радість дідові й бабі — та така вже розумна, така вже тямуща, що такі тільки у казках і живуть, а насправді не бувають.
Усе йшло в діда й баби як по маслу: і в хаті добро, і в дворі непогано, худобина зиму перезимувала, птицю випустили з хати надвір. А як загнали її у хлів, тут і скоїлося лихо: прийшла до дідової Жучки лисиця, вдала, що заслабла, і давай Жучку благати, тоненьким голосом умовляти:
— Жучечко, Жучко, біленькі ніжки, шовковий хвостику, пусти в хлівець погрітися!
Жучка, пробігавши у лісі за дідом цілий день, не знала, що баба птицю у хлів загнала, зглянулась над хворою лисицею й пустила її туди. А лисичка двох курок задушила та з собою прихопила.
Як довідався про це дід, то Жучку відлупцював і з двору прогнав.
— Іди,— каже,— куди хочеш, бо сторожувати, бачу, ти нездатна! От і пішла Жучка, плачучи, з дідового двору. А жаліли Жучку лише баба та дівчинка Снігуронька.
Настало літо, почали ягоди дозрівати. От кличуть подруги Снігуроньку в ліс по ягідки. Дід та баба й слухати не хочуть, не пускають. Почали дівчата обіцяти, що Снігуроньку далеко не відпустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок позбирати та на ліс подивитися. Відпустили її дід та баба, дали козубок та пирога шматок.
От і побігли дівчата з Снігуронькою, взявшись за руки, а як у ліс прийшли та побачили ягоди, то про все й забули, розбіглися в різні боки, ягідки збирають та перегукуються, в лісі одна одній голос подають. Ягід понабирали повні козуби, а Снігуроньку в лісі загубили.
Почала Снігуронька голос подавати — ніхто їй не відповідає. Заплакала бідолашна, пішла дорогу шукати, та ще більше заблукала.
От вилізла вона на дерево й кричить:
— Агов-агов!
Іде ведмідь, хмиз тріщить, кущі гнуться.
— Чого ти, дівчино, плачеш, чого, красуне, ридаєш?
— Агов-агов! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу зліплена, весняним сонечком нарум’янена, випросили мене подруги у дідуся, у бабусі, в ліс завели й покинули!
— Злазь,— каже ведмідь,— я тебе додому доведу!
— Ні, ведмедю,— відказує дівчинка Снігуронька,— я не піду з тобою, я боюсь тебе — ти з’їси мене!
Ведмідь і пішов. Біжить сірий вовк.
— Чом, дівчино, плачеш, чом, красуне, ридаєш?
— Агов-агов! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу зліплена, весняним сонечком нарум’янена, випросили мене подруги у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, завели сюди та й покинули!
— Злазь, я доведу тебе додому,— каже вовк.
— Ні, вовче, я не піду з тобою, я боюсь тебе — ти з’їси мене!
Вовк і пішов. Іде Лисиця Патрикіївна.
— Чого, дівчино, плачеш, чого, красуне, ридаєш?
— Агов-агов! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу зліплена, весняним сонечком нарум’янена, випросили мене подруги у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, завели сюди та й покинули!
— Ой, красуне! Ой, розумнице! Ой, бідолашечко моя! Злазь-но мерщій, я тебе хутко додому доведу!
— Ні, лисице, облесливі твої слова, я боюся тебе — ти мене до вовка заведеш, ти мене ведмедеві віддаси… Не піду я з тобою!
Почала лисиця навколо дерева кружляти, на дівчинку Снігуроньку позирати, з дерева її зманювати, а дівчинка не злазить.
— Гав, гав, гав! — загавкав собака в лісі.
А дівчинка Снігуронька загукала:
— Агов-агов, Жучечко! Агов-агов, люба! Я тут — дівчинка Снігуронька, з весняного снігу зліплена, весняним сонечком нарум’янена, випросили мене подруженьки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, завели сюди та й покинули. Хотів мене ведмідь однести, я не пішла з ним; хотів вовк відвести, я відмовила йому; хотіла лисиця виманити, я не дала себе обдурити, а з тобою, Жучко, піду!
Як почула лисиця собачий гавкіт, то так стрепенула хутром своїм, тільки її й бачили.
Злізла Снігуронька з дерева, Жучка підбігла до неї, поцілувала її, все личенько облизала й повела додому.
Стоїть ведмідь за пеньком, вовк — на галявині, лисиця по кущах шастає.
Жучка гавкає, заливається, всі її бояться, ніхто не підступиться.
Прийшли вони додому. Дід та баба на радощах заплакали, Снігуроньку напоїли, нагодували, спати поклали, ковдрою накрили:

Спи, наша Снігуронько,
Дівонько-красуненько,
З весняного снігу зліплена,
Весняним сонечком зігріта!
Ми будем тебе напувати,
Ми будем тебе годувати,
У барвисту сукню наряджати,
Уму-розуму навчати!

Жучці старі пробачили, напоїли молоком, гнів на милість змінили, на попереднє місце повернули, стерегти двір поставили.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 15

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки”
Володимир Даль
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1995 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: