Самотній ослик

У лісі, в лісовому будинку, жив самотній ослик. Друзів у нього не було. І от якось самотній ослик дуже засумував.
Отак він сидів, сумував, нудьгував, аж раптом чує…
— Пі–пі, здрастуй! – З–під підлоги вилізло маленьке мишеня.
— Я мишеня, – ще раз запищало воно, а потім сказало: – Я прийшов тому, що ти сумуєш.
І тут вони, звичайно, потоваришували.

Ослик був дуже задоволений. І всім у лісі говорив:
— А у мене є друг!
— Що ще за друг? – спитало сердите ведмежа. – Мабуть, щось маленьке?
Подумав самотній ослик і сказав:
— Ні, мій друг – великий слон.
Великий слон? Звичайно, ніхто не повірив йому. І тому біля будиночка ослика згодом зібралися всі звірі. Вони сказали:
— Ну ж бо, показуй нам свого друга!
Самотній ослик вже хотів сказати, що його друг пішов по гриби.
Але тут вийшло мишеня і відповіло:
— Друг ослика – це я.
— Ха–ха! – засміялися гості. – Якщо це великий слон, то самотній ослик просто великий брехунець.

А ослик–великий-брехунець спочатку почервонів. А потім усміхнувся:
— Ні, це все ж таки слон, тільки не простий, а чарівний. Зараз він перетворився на маленького. Великим у будинку тісно. Навіть ніс доводиться в димар ховати.
— Схоже на правду, – погодилося сердите ведмежа, глянувши на димар. Але я б не хотів бути маленьким.
— Він теж не хотів бути маленьким, – сказав ослик. – Але він дуже любить мене і хоче жити завжди зі мною.
— Ах, – зітхнули всі звірі, – яка добра тваринка!

Попрощавшись, вони пішли. З того часу ніхто в лісі не ображав маленьких. Тільки всі казали:
– Навіть найменший може бути великим другом. Навіть більшим, ніж найбільший слон!