Як Коралик ліс будив

Бехлерова Гелена

Півник мав на голівці гребінь червоний, як корал. І тому всі називали його Кораликом.
Коралик дуже не любив сплюх. І коли сонечко заглянуло до курника, він сказав:
— Я мушу збудити усіх навколо!
І голосно заспівав.
— Ку-ку-рі-ку!
Прокинувся зразу качур Квак у куточку, і котик Сивак на горищі, і поросятко Носко.
Півник вибіг на подвір’я. Проспівав три рази і збудив людей.
Подивився золотим оком на пліт, на поле, на далекі дерева і потряс червоним гребенем.
— Ого, ліс ще спить. Треба його збудити!
І побіг до лісу.
А ліс справді спав.
Пухнаста снігова перинка укривала гілля. Сніг понадівав усім ялинам білі шапки й м’які рукавички.
Півник кукурікнув раз. Удруге кукурікнув голосніш.
Раптом щось зашелестіло, і з гілки скочила вивірка. Шепнула півникові на вухо:
— Тихо… ти… Збудиш конвалії… Задзвонять дзвіночками і збудять усіх. А то ж бо ще рано!
З-за ялини виглянула злякана сарна.
— Тихо… ти-и… збудиш фіалки. Розплющать фіалкові очі… А то ще зарано!
Півник потряс гребенем.
— То в цьому лісі живуть самі сплюхи! Невже не вдасться нікого збудити?
Подивився навколо. Он там, біля високої ялини… Що то? Кущ, а на ньому гойдаються сережки… Жовтуваті й зеленуваті.
— Ну, видно, збудив ліщину! — зрадів Коралик.
Але сережки шепнули тихенько:
— Не ти нас збудив, не ти…
Здивувався півник. Глянув одним оком, глянув другим.
— Не я? А хто ж збудив жовті сережки? Нікого не бачу навколо…
Сережки не сказали, хто то прийшов. Шепнули тільки тихо:
— Не ти, півнику, не ти…
Коралик повернувся на подвір’я. Але не міг забути своєї першої виправи до лісу, ялин у рукавичках і жовтих сережок.
Пішов туди ще раз.
Сонце знімало снігову перинку. Нікому вона вже була не потрібна: ні траві, ні проліскам, ні конваліям…
— Що це, вже не спите? Хто вас збудив, коли мене не було? Проліски моргнули небесними очима і шепнули:
— Сонечко тут ходило, воно нас побудило.
А трава зашуміла:
— Теплий вітрець літав, крильми торкнувся трав.
Ліщина ворухнула листочками:
— Шукала веснонька стежки — дала ліщині сережки.
— Сонечко… вітер… весна…— шепнув із жалем Коралик.— Шкода, що не я збудив ліщину, фіалки, траву.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 20

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Про слимака – дивака”
Гелена Бехлерова
Переклад – Марії Гайдучок
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1970 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: