Прокляття небесного владики

Розповідають, що колись люди на землі жили не так, як тепер. Вони не носили одягу, не добували собі їжі, а жили не знаючи біди та поневірянь. Про людей дбав небесний владика.
Коли вони були голодні, владика посилав їм стільки їжі, скільки вони хотіли. А в негоду він укривав їх від холоду, вітру або спекотного сонця. Тому в ті далекі часи не було серед людей ні заздрощів, ні злості, і жили вони спокійно та щасливо. Що б не знадобилося людині, небесний владика негайно посилав йому.
Легко жилося тоді людям, не знали вони ні турбот, ні клопоту, ні спеки, ні холоду, ні голоду, ні спраги. Одягу не шили і хат не будували.

На землі ще не було диких звірів. Зате скрізь були змії. Тогочасні змії були сильно подібними на людей: і говорили, як люди, і ходили, тримаючись так само прямо, як люди. І жили змії з людьми дуже дружно.

Минув час і на землі з’явилися дерева. Цілий рік дерева були вкриті прекрасними квітами, а від плодів йшов такий аромат, що неможливо було їх не спробувати.
Варто було людям побачити ці дерева, як захотілося їм нарвати яскравих квітів і скуштувати запашних плодів. Дізнався про це небесний владика і суворо заборонив людям чіпати квіти та плоди з дерев.

Так і жили люди, користуючись тим, що посилав їм владика. Пройшло багато років. Люди довго терпіли, але зрештою не змогли подолати в собі бажання скуштувати ароматних плодів. Розповіли вони про це своїм друзям зміям.
– Ну ви й дурні, – здивувалися ті. — Ми вже давно їмо ці соковиті плоди. Небесному володарю і невтямки. Ми робимо це потихеньку, щоб він не знав. Не бійтеся, друзі!

Подумали люди, подумали та наважилися. Спочатку нарвали вони квітів і милувалися букетами, а потім стали їсти плоди. Але сталося інакше, ніж пророкували змії. Небесний владика одразу дізнався про провину людей. Він дуже розгнівався і наказав людям прийти до нього.
Соромно стало людям. І вперше відчули вони свою наготу. Щоб ніхто не впізнав їх, вони обернули своє обличчя і тіло листям з дерев і пішли до владики. Почав питати їх небесний владика, люди й розповіли йому всю правду: їм хотілося скуштувати плодів, а змії їм і порадили, що робити.
Вислухав людей владика і сказав:
— Ви вчинили нерозумно й нечесно. Невже вам було мало тієї їжі, яку я посилав? Навіщо знадобилося рвати з дерев плоди? Ви порушили мою заборону. За це й понесете покарання. З сьогоднішнього дня доведеться вам самим добувати собі їжу важкою працею, захищати себе від спеки та холоду – шити одяг та будувати житла! Покараю я і змій: більше не зможуть вони говорити, а будуть тільки шипіти; не дозволю їм ходити по землі — нехай повзають, звиваючись у пилюці.
І прокляв їхній небесний владика.

З того часу закінчилися дари небес. Змії більше не говорять, як люди, немає в них тепер ніг, от і повзають вони по землі, звиваючись у пилюці. А люди й досі працюють в поті чола, щоб добути собі їжу, влаштувати житло і прикрити тіло.