ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Про брехню, схожу на правду

Бірманські народні казки

У давнину в одному селі неподалік міста жили старий зі старою. Старого звали Атхіме, а стару Мейгіле. Вони мали сина. Коли він виріс, люди похилого віку назвали його Кунсан. Старий зі старою годувалися тим, що збирали та продавали хмиз.

Якось Атхіме з сином пішли у ліс. У лісі вони збилися з дороги, заблукали і зайшли в непрохідні хащі. Там було велике озеро, що заросше лотосами. Батько з сином викупалися в озері, а потім присіли на березі відпочити. І тут обоє з подивом побачили, як над озером летить величезний джміль. Він ніс великого слона і летів у напрямку гори на другому березі озера.
— Що за чуда, тату! – вигукнув син. – Та таке й уявити важко – щоб джміль слона тягнув!
— У лісах і горах багато дивного, синку, а часом і страшного, — відповів батько. — Ми з тобою бачили цього джмеля. Але коли повернемося до села, нікому про це не надумай розповідати. Хоча це і правда, тобі не повірять. Тому краще мовчи, Кунсан!
Батько з сином відпочили, прикинули, в якому боці має бути їхнє село, і знову рушили в дорогу. Додому вони вже прийшли вночі.

А вранці наступного дня Кунсан почав хвалитися перед своїми друзями. Він розповів, як учора вони з батьком заблукали в лісі і потрапили в непрохідні хащі, де було велике озеро, заросше лотосами, і як вони бачили там величезного джмеля, що ніс слона. Але друзі йому не повірили.
— У те, що ви заблукали, — сказали вони, — ми віримо. Це справа нехитра. А ось що джміль міг тягнути слона, у це повірити не можемо. Такого не буває!
Кунсан, який бачив все на власні очі, не стерпів.
– Добре! – сказав він. — Давайте битися об заклад. У нас вдома є теля. Якщо моя правда — ви приведете таке саме і віддасте мені. А якщо ваша – я вам віддам своє. Суддею нехай буде мій батько, він бачив величезного джмеля так само, як я.
– Згодні! – відповіли друзі. — Хай суддею буде Атхіме, хоч він і твій батько. Все село знає, що за все своє життя він не сказав жодного брехливого слова, не зробив жодної поганої справи. Нехай нас розсудить ця гідна людина.
Кунсан і його друзі вирушили до Атхіми, і приятелі Кунсана запитали:
– Батько Атхіме! Чи правду каже Кунсан, що вчора, коли ви заблукали в лісі, бачили, як джміль проніс над озером, слона?
– Ні, не було такого! – спокійно відповів Атхімі. – Ні мій син, ні я цього не бачили. Я гадаю, що такого взагалі не може бути.
Друзі Кунсана зраділи, коли почули відповідь Атхіми, а його синові довелося вивести з двору телятко і віддати його, як він і обіцяв.

Сам Кунсан був дуже засмучений. Йому було прикро, що він розповів чисту правду, а батько не підтвердив його слів.
— Не засмучуйся, синку! – Сказав Атхіме синові. — Якби я сказав правду, то багато хто почав би говорити, що Атхіме просто заступився за сина, а такого не може бути, щоб джміль слона ніс. Пішли б чутки, що я не по правді вчинив. У житті не завжди можна говорити правду.
Атхімі шкода було сина, і він запропонував:
– Якщо ти хочеш відігратися, побийся об заклад ще раз, – у твоєї матері Мейгіле є віл і в мене теж. А я навчу тебе, як сперечатися. Ти піди знову до своїх друзів і скажи їм, що вчора твій батько ходив у ліс і з лука вбив наповал оленя, бо стріла потрапила йому в задню ногу, потім пройшла через вухо і вийшла через ніс. Вони тобі скажуть, що такого не може бути, а ти запропонуй їм побитися об заклад. Сам вистав упряжку волів — вола твоєї матері і мого вола, а в судді знову запропонуй мене.

Другого дня Кунсан пішов до своїх друзів і сказав їм усе так, як навчив його батько.
— Хіба може таке бути? – не повірили друзі. — Можливо, якась чарівна стріла й могла б потрапити в задню ногу, а потім пройти у вухо і вийти через ніс. А так, мабуть, ти казки розповідаєш.
— Якщо не вірите — давайте битися об заклад! – сказав Кунсан. — Я ставлю упряжку волів.
За рішенням знову пішли до правдивого Атхіми.
– Все це правда, що розповідав вам мій син, – відповів Атхімі, коли друзі Кунсана стали запитувати його про вчорашнє полювання. — Я побачив сплячого оленя і випустив стрілу. Саме в цей час у оленя засвербіло вухо. Він задрав голову вгору і став задньою ногою чухати вухо. Тут стріла потрапила йому в цю ногу і пройшла через неї, через вухо, а потім потрапила прямо в задертий ніс і вийшла назовні.
Друзям Кунсана, хоч вони й програли, дуже сподобалося пояснення Атхіме. Вони вирішили, що таке могло статися.
І їм довелося віддати Кунсану упряжку волів. А старий Атхіме знову покликав сина і почав повчати:
— У жодній справі нічого не можна довести по-справжньому, якщо в тебе немає свідків. Ось зараз ти виграв упряжку волів лише тому, що видав брехню за правду. А чому так вийшло? Тому що в житті часто буває так, що правді, якщо вона не схожа на правду, не вірять, а неправді, якщо вона схожа на правду, вірять. Зауваж це собі, сину, і завжди пам’ятай про це!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки народов Бирмы”
Переклад О. Темофеєвой
Видавництво: “Наука”
1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: