Чарівний перстень

В сиву давнину одна стара мала сина. За життя батька юнак навчався за старими книгами, які були в батька. Жодними іншими справами син не цікавився, не хотів працювати в полі, як його односельці. Тому в селі його і прозвали Ледарем. І після смерті батька він продовжував читати старі книжки — одну за одною кожного дня.
Книги, що залишилися після батька, були різними. Були і лікарські, і магічні, і такі, що навчали розуміти мову тварин, і книги з настановами на різні випадки життя. Коли юнак читав повчання, йому попався такий вираз: «Поки бідний — важко щось придумати». Це так сподобалося Ледареві, що він часто повторював ці слова. Іноді він бурмотів їх, ідучи дорогою, іноді повторював, сидячи вдома.

Одного разу Ледар йшов полем і за звичкою бурмотів. Випадково його почув один багатій. Він покликав Ледаря до себе і сказав йому:
— Те, що ти кажеш, дуже схоже на правду. Якщо ти знаєш такі мудрі слова, я дам тобі тисячу монет, а ти постарайся придумати щось. Але умова: через місяць ти мені ці гроші повернеш.
Ледар з радістю взяв у багатія тисячу монет; побіг додому і почав думати. Та біда, скільки він не думав, нічого в нього не виходило, і він почав уже сумніватися в іншому вислові, який був у тій же книзі його батька: «Коли є гроші — неважко щось придумати».
Тепер у нього були гроші, але він майже весь час спав, і нічого не спадало йому на думку. Якось Ледар узяв свої гроші і пішов на прогулянку. По дорозі він помітив кількох людей: вони хотіли вбити собаку, яка щось вкрала. А собака прогавкав юнаку на своїй мові:
– Врятуй мене! Я тобі знадоблюся.
Завдяки книгам свого батька Ледар знав мову всіх тварин. Він підійшов до людей, які збиралися вбити собаку, і запропонував їм:
— Не вбивайте цього собаку. Я куплю її у вас.
— Даш триста монет — собака буде твоя, — відповіли ті.
Ледар виклав триста монет і забрав собаку. Він відвів її до себе додому і почав годувати і доглядати її.

Другого дня Ледар знову взяв гроші і пішов на прогулянку. Він сподівався, що в дорозі швидше щось придумає.
Цього разу він зустрів на дорозі двох людей, які хотіли вбити кота, який щось украв у них. Кіт зрозумів, що йому загрожує, і пронявкав Ледарю:
– Забери мене в них – не пошкодуєш!
Ледар зрозумів, витягнув знову триста монет, і за ці гроші викупив кота. Він відвів кота додому і став дбати про нього так само, як і про собаку.

Але досі йому не вдалося вигадати нічого, щоб розбагатіти. На третій день він узяв із собою решту грошей і знову вирушив на прогулянку. На перехресті він побачив заклинача змій, який виступав перед натовпом. Заклинач витяг з кошика велику кобру і, граючи на своїй дудочці, змушував її танцювати. Кобра роздувала шию і танцювала, нахиляючись то вправо, то вліво. Вона шипіла, і Ледар, вслухаючись у її шипіння, розібрав: — Соромно мені танцювати серед людської юрби. Хто позбавить мене цієї ганьби, тому я дам незліченні багатства. Як прикро було б моїй матінці, якби вона бачила, що мені доводиться тут потішати натовп!
Ледарю стало шкода змію, і він купив її у заклинача за триста монет.
Взяв він кобру разом із кошиком і почав думати: вдома її тримати не можна, треба просто десь випустити. Не знаючи, як краще вчинити, він спитав кобру:
— Ну, ось я врятував тебе, купив у твого господаря. Де тебе краще випустити?
– О Боже! — з радістю озвалася кобра. — Віднеси мене до моєї матінки, а вона нагородить тебе. Але послухай, що я тобі скажу. Коли ми прийдемо до нори, де живе моя матінка, вона, не розібравшись одразу, може вирішити, що ти мені ворог, і напасти на тебе. Але ти не гнівайся і нічого сам не роби. Я швидко все поясню, і коли вона дізнається правду, то запропонує тобі все срібло, золото та коштовності, що зберігаються в неї. Та тільки ти нічого цього не бери, відмовляйся, а проси лише чарівний перстень. Мати дасть тобі чарівний перстень. Він має велику силу: одягнеш його на палець – відразу виповниться все, чого б ти не побажав, варто лише наказати.
Ледар узяв кошик з коброю і пішов дорогою, яку вказала йому кобра. Незабаром він дійшов до узлісся, і там кобра показала йому нору, де жила її мати.

Поки Ледар випускав кобру з кошика, її мати почула людський запах і виповзла зі своєї нори. Побачивши Ледаря поруч зі своєю дочкою, вона почала роздувати шию, щоб напасти на нього. Але тут дочка розповіла їй усе, і мати, дізнавшись, що перед нею рятівник її дочки, почала дякувати Ледарю.
— Бери все золото та срібло, що є в мене! – Запропонувала вона. — Золота — дев’ять возів і стільки ж срібла.

Ледар згадав, що наказувала йому дочка старої кобри, і сказав, що йому не треба ні золота, ні срібла; а якщо вона й справді хоче віддячити йому, то нехай дасть йому чарівний перстень. Тоді стара кобра повернулася до своєї нори і виповзла звідти, тримаючи в зубах обручку.
Ледар узяв перстень і з ним повернувся додому. Грошей, щоб вигадувати щось нове, у нього вже все одно не було, і він за своїм звичаєм ліг спати.
Тим часом спливав термін — місяць, про який домовилися вони з багатієм, і багатій сам прийшов до Ледаря до дому.
– Ну як, – спитав він, – вигадав ти щось? Якщо ні — віддавай назад мою тисячу монет: я тобі дав гроші тільки для того, щоб ти щось придумав.
Тут Ледар згадав про перстень, отриманий від старої кобри, і попросив свою маму:
— Матінко, дай йому дві тисячі монет, що лежать у моєму глеку!
Мати Ледаря знала, що в її сина ніколи гроші не водилося, і вдала, ніби нічого не чує. Але син наполягав, і вона підійшла до великого глечика. Яке ж було її здивування, коли вона справді знайшла там дві тисячі монет! Сама собі не вірячи, вона взяла ці гроші і віддала багачеві.
Багач був дуже задоволений. Він похвалив Ледаря і сказав, що його улюблений вислів і справді виявився правдивим.

А Ледар звелів з того дня своєї матері більше не працювати в полі: і їжу, і гроші, скільки було потрібно, — усе він легко добував тепер за допомогою свого чарівного перстня.
Якось він попросив матір сходити до палацу до короля і сказати йому, що її син просить королівську дочку вийти за нього заміж. Мати довго відмовлялася, але син прохав її, і ось вона пішла до палацу.
– У мене справа до короля! — сказала мати Ледаря стражникам. — Я повинна поговорити з самим королем, і притому віч-на-віч.
Стражі привели вдову до короля, і вона сказала йому:
— Воля твоя, пане: хочеш — вели покарати, хочеш — помилуй. Син мій полюбив твою єдину дочку і давно вже просить мене: піди, мовляв, і попроси про його величність. Ось я прийшла і наважилася тебе потурбувати!
Король дуже розгнівався, почувши ці слова. Але він знав, що коли в будинку є дочка, то чекай на наречених, і не всі вони будуть гідними, це завжди так. Він подумав, що краще не показувати жінці свого гніву, і відповів їй так:
— Ти і твій син — бідні й прості люди, прохання ваше нешанобливе. Але я прощаю вас. А якщо твій син хоче взяти —

Король дуже розгнівався, почувши ці слова. Але він знав, що коли в будинку є дочка, то чекай на наречених, і не всі вони будуть гідними, це завжди так. Він подумав, що краще не показувати жінці свого гніву, і сказав їй так:

— Ти і твій син — бідні й прості люди, прохання ваше нешанобливе. Але я прощаю вас. А якщо твій син хоче взяти собі за дружину нашу дочку,— що ж, нехай він за сім днів прокладе дороги із золота та срібла від твого дому до нашого палацу. Зможе він це виконати – віддам за нього дочку, а якщо ні – ти знаєш, якою дорогою йдуть ті, що зазіхнули на недозволене!
Таким було рішення короля. Вдова запам’ятала його слова і, засмучена, пішла додому. Вдома вона сказала Ледарю:
— От потягнулися ми туди, куди не слід, а тепер через сім днів загрожує нам біда: тією дорогою підете, сказав король, якою йдуть ті, що зазіхнули на недозволене. Звелів тобі король за ці сім днів побудувати дороги із золота та срібла від нашого дому до королівського палацу. Якщо виконаєш, то віддасть він за тебе дочку, а не виконаєш його наказ – підемо ми з тобою смерть.
Стара мати заплакала, але син почав її втішати:
— Не турбуйся, матінко! Зроблю я ці дороги за сім днів!
На ранок сьомого дня Ледар за допомогою чарівного перстня провів від свого будинку до самого палацу дві дороги — одну із золота, другу зі срібла.
Зранку король виглянув зі свого вікна і побачив дві блискучі дороги.
«Мабуть, цей син вдови — могутня людина!» — подумав король і почав готувати весілля принцеси з Ледарем. Того ж дня їх і обвінчали.
Так Ледар став зятем короля.
А тим часом один радник, придворний мудрець, думав так: «Цей юнак надзвичайно лінивий — не дарма ж у селі його звуть — Ледарем. Він ніколи нічого не робив, годувався лише тим, що добувала його бідна мати. Навряд чи він самотужки зміг би побудувати ці дороги з золота та срібла. Напевно, йому допомагав хтось могутній. Потрібно мені розгадати цю таємницю!»
З того часу радник став уважно стежити за всім, що Ледар робить. Одного разу, коли Ледар займався придворними іграми, радник раптом помітив на його пальці обручку. Перстень здався йому дивним. Таких при дворі не носили: воно було погано оброблене, покрите якимись зубцями. І він подумав, що добре було б його роздивитися зблизька.

Якось після цього радник зустрів у королівському саду принцесу, яка гуляла сама. Вони завжди були дружні, і радник запитав її:
— Чи принцесу любить її чоловік?
— Дуже любить! – відповіла принцеса. — А чому, раднику, ти питаєш про це?
— Якщо він справді любить принцесу, то, мабуть, не відмовить їй у проханні подивитися ближче його перстень?
— Добре, раднику! – сказала принцеса. — Якщо ти хочеш подивитись на цей перстень, я візьму його у принца і покажу тобі.
Принцеса пішла до чоловіка.
— Принце, — звернулася вона до нього, — якщо ти любиш мене, то дай мені на якийсь час твій перстень, я хочу його роздивитися.
Ледар, не встаючи з ліжка, простягнув їй руку з перстнем і сказав:
— Зніми і дивись!
Отримавши перстень, принцеса побігла до радника і сказала йому:
— Я недарма казала, що принц любить мене! А ось і доказ — перстень, як ти просив.
І принцеса простягла раднику перстень. Радник-мудрець одразу розпізнав, що перстень чарівний і що він може виконувати будь-які бажання. Він вихопив його з рук принцеси і кинувся тікати геть.
Силою чарівного перстня радник збудував великий пліт, що плавав у морі, а на плоті — чудовий палац. З його волі палац наповнився слугами та придворними, і радник став у своє задоволення жити у тому палаці.

Коли радник викрав перстень, то одразу ж зникли і дороги із золота і срібла, які з’явилися з волі Ледаря.
Ледар був у розпачі. «Тепер все пропало! От і довіряй жінці! – думав він.

Про все, дізнався в король. Він розгнівався на Ледаря, коли зрозумів, що той обдурив його за допомогою чаклунства. Але заради доньки не став страчувати Ледаря, а лише вигнав його з палацу разом із принцесою.

Ледар з жінкою повернулися до будинку своєї матері, старої вдови. Всі втрьох вони стали жити в бідності. Дочка короля дуже каялася в тому, що лихо сталося через неї, і смиренно доглядала свого чоловіка.
Собака і кіт, що жили в домі Ледаря, помітили, що в хазяїна горе і що він ходить похмурий. Вони прибігли до нього і почали розпитувати, чому він невеселий. Ледар розповів їм про все. Сказав і про те, що радник, який викрав перстень, живе зараз серед моря на плоту, у палаці з вежею.
— Не сумуй, хазяїне! — відповіли собака і кіт. — Ти врятував нам життя, і тепер настала наша черга віддячити тобі. Будь спокійний — ми повернемо твою каблучку.

Собака і кіт побігли на берег моря. Зробили невеликий пліт і попливли до палацу радника. Там обидва заховалися в затишному місці і стали чекати.
А саме в цей час радник вечеряв. Щоб не забруднити перстень він зняв його і поклав поруч на тацю. Непомітно кіт підібрався до столу, миттю схопив перстень і кинувся навтьоки. Вдвох із собакою вони помчали з усіх ніг туди, де плавав їхній пліт.
Щойно вони стрибнули на пліт, як палац, збудований волею радника за допомогою чарівного перстня, зник, і радник потонув у морі.
А собака і кіт дісталися берега і побігли до свого господаря. Кіт тримав у зубах перстень, а собака охороняла його від усіх зустрічних.
Прибігши додому, кіт і собака віддали Ледарю обручку і розповіли йому, як їм вдалося обдурити радника. Хазяїн усіляко хвалив їх, а потім вирішив так: хоч вони й друзі, роботу їм краще виконувати різну. Нехай собака буде сторожем, і відтепер це буде його обов’язком. Вона житиме на подвір’ї і охоронятиме будинок. А кіт хитрий на всілякі видумки і знається в домашніх справах, нехай живе в будинку.

Отримавши назад чарівний перстень, Ледар перетворив свій будинок на величезний палац. Від нього до палацу короля знову пролягли дві дороги із золота та срібла.
Король переконавшись у силі та могутності зятя, оголосив Ледаря спадкоємцем.
Друзі Ледаря, собака та кіт, були задоволені своїм життям. Собака оселився під палацом і сторожував, чи не з’явиться якийсь ворог. А кіт у палаці ночами не спав і якщо чув підозрілий шум, то йшов дізнатися, в чому справа.