ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Еней

Міфи та легенди Стародавнього Риму

Могутня і прекрасна дружина громовержця Юпітера, богиня Юнона, здавна ненавиділа троянців за нанесену їй царевичем Парісом образу: він присудив золоте яблуко не їй, володарці богів, а богині Венері. Крім цієї образи, знала Юнона і про пророцтво, в якому улюбленому нею місту Карфагену, багатому і славному своєю доблестю, за яке вона завжди заступалася, пророкувалася загибель від нащадків троянців, що вислизнули з зруйнованої греками Трої. До того ж і троянець Еней, який став на чолі мешканців Трої, що врятувалися, був сином Венери, яка перемогла Юнону в суперечці богинь за титул найпрекраснішої. Охоплена бажанням помститися за старі образи і запобігти майбутнім, богиня Юнона кинулася до острова Еолії, батьківщини хмар і туманів. Там, у незкінечній печері, цар вітрів Еол тримав закутими у тяжкі ланцюги: вітри і бурі. Вона попросила Еола, щоб він випустив на волю вітри і в страшній бурі потопив човни троянців. Еол покірно виконав прохання великої богині. Він ударив тризубом у стіну величезної печери вітрів, і всі вони з ревом і виттям вирвалися на морський простір, високо здіймаючи хвилі, зіштовхуючи їх одну з одною, наздоганяючи грізні хмари, кружляючи і розкидаючи човни троянців, як жалюгідні тріски. Еней, обійнятий жахом, дивився, як гинуть його товариші по зброї, як у безодні зникають один за одним троянські човни. Зрідка з’являлися на поверхні хвиль тонучі плавці, зірвані вітрила, залишки потрощених човнів. І все це без жалю поглиналося морською прірвою. Три човни були викинуті величезною хвилею на мілину, і уламки весел, щогли та трупи троянців були затягнуті піском, ще три — кинуті на прибережні скелі.

Володар морів Нептун, потривожений шаленим штормом, що розбушувався без його відома, піднявшись на поверхню і побачивши човни Енея, розкидані по хвилях, зрозумів, що це підступи Юнони. Потужним ударом тризубця він приборкав скаженство хвиль і безумство вітрів і з грізним окриком: «Ось я вас!» — наказав їм негайно повернутися в печеру до Еола. Сам же Нептун, промчавши хвилями в колісниці, запряженій дельфінами, заспокоїв схвильовану поверхню моря. Своїм тризубом зняв зі скель човни, що застрягли між ними, інші обережно зіштовхнув з мілини і наказав хвилям пригнати троянські човни до берега Африки. Тут стояло чудове місто Карфаген, засноване царицею Дідоною, що втекла з Сідона, де спіткало її тяжке горе — палко коханого нею чоловіка Сихея підступно вбив біля вівтаря її власний брат. Троянці на чолі з Енеєм висадилися на берег, привітно зустрінуті мешканцями Карфагена. Гостинно відчинила для них двері свого чудового палацу прекрасна Дідона.

На бенкеті влаштованому на честь врятованих троянців, на прохання Дідони Еней почав розповідати про захоплення, завдяки хитрощам царя Одіссея, Трої. Руйнування стародавньої твердині троянців і свою втечу з охопленого пожежею міста за наказом тіні Гектора, що з’явилася йому у віщому сні. Тінь Гектора наказала Енею врятувати від ворогів троянських пенатів ( статуетки богів- охоронців) і вивести з міста свого батька — похилого віку Анхіса і маленького сина Асканія-Юла. Еней описав схвильованій Дідоні страшну картину нічної битви у місті, захопленому ворогами. Коли він прокинувся від стогонів і брязкоту зброї, які чув крізь сон. Піднявшись на дах будинку, він зрозумів весь сенс згубного дару данайців (греків), зрозумів і страшний сенс свого сновидіння. Охоплений люттю, Еней зібрав навколо себе молодих воїнів і кинувся на один з грецьких загонів. Вигубивши ворогів, троянці одягли зброю греків і вбили багатьох, введених в оману цією хитрістю. Проте пожежа розповсюджувалася дедалі сильніше, вулиці були залиті кров’ю, трупи лежали на сходах храмів, на порогах будинків. Плач, крики про допомогу, брязкіт зброї, крики жінок і дітей – що може бути гірше! Полум’я згарища, що виривало з нічної темряви криваві сцени вбивств і насильства, посилювали жах і розгубленість живих. Еней, накинувши левову шкуру, посадив на плечі свого батька Анхиса, який не мав сили йти, взяв за руку маленького Асканія. Разом із своєю дружиною Креузою та кількома слугами він пробрався до воріт і вийшов з міста, що гинуло. Коли всі вони дісталися храму Церери, що стояв далеко на пагорбі, Еней помітив, що Креузи немає серед них. У розпачі, залишивши у безпечному місці своїх супутників, він знову пробрався до Трої. Там Еней побачив страшну картину повного розгрому. І його власне житло, і палац Пріама були розграбовані та підпалені греками. Жінки та діти смиренно стояли, чекаючи своєї долі, у храмі Юнони були складені скарби, награбовані греками у святилищах та палацах. Блукаючи серед обгорілих руїн, Еней невпинно кликав Креузу, сподіваючись, що вона відгукнеться. Він вирішив, що дружина заблукала в темряві, або просто відстала по дорозі. Несподівано перед Енеєм постала тінь його дружини і тихо попросила не журитися за нею, оскільки йому призначено богами царствувати на чужині, і дружина його має бути царського роду. Креуза, глянувши на Енея з ніжністю, заповіла йому турботу про маленького сина. Марно намагався Еней утримати її у своїх обіймах; вона розвіялася в повітрі, як легкий туман.

Еней, занурений у скорботу, не помітив, як вийшов за межі міста і дістався до обумовленого місця, де чекали його близькі. Знову піднявши на могутні плечі старого Анхіса і взявши за руку сина, Еней пішов у гори, де довелося довго переховуватися. До нього приєдналися ті з троянців, кому вдалося врятуватись з зруйнованого міста. Побудувавши під керівництвом Енея човни, вони непоміченими відплили від рідних берегів, залишивши назавжди свою вітчизну. Довго блукав бурхливими просторами моря Еней зі своїми супутниками. Їхні човни пропливли повз численні острови Егейського моря і з попутним вітром причалили до берегів острова Делоса, де знаходилося знамените святилище Аполлона. Там Еней звернувся з благаннями до світлого бога, благаючи дарувати нещасним троянцям нову батьківщину, місто та святилища, де вони могли б закінчити свої тяжкі мандри. У відповідь, здригаючи храм і навколишні гори, відкрилися завіси перед статуєю Аполлона і голос бога провіщав, що знайдуть троянці ту землю, звідки вони ведуть свій рід, і спорудять на ній місто, де будуть володарями Еней та його нащадки. І місту цьому підкоряться згодом усі народи та землі.

Втішені пророцтвом, троянці стали гадати, яку ж землю присвятив їм Аполлон. Мудрий Анхіс, знаючи, що засновником священної Трої вважався критянин Тевкр, вирішив направити троянські кораблі до берегів Криту. Але коли вони прибули на острів, на Криті вибухнула чума. Енею та його супутникам довелося тікати звідти. У сум’ятті Анхіс вирішив знову повернутися на Делос і знову звернутися до Аполлона. Але уві сні боги відкрили Енею, що справжня прабатьківщина троянців знаходиться в Італії, яку греки називають Гесперією, і що саме туди слід направити йому свої човни. І ось знову довірилися троянці волі морських хвиль. Багато чудес вони бачили, багатьох небезпек вдалося їм уникнути. Насилу минули вони хижі пащі Сцилли і вири Харібди, пробралися повз небезпечний берег, населений злісними циклопами, уникнули люті жахливих гарпій і, нарешті, бачити страшне виверження вулкана Етни, цієї «матері жахів». Кинувши якір біля берегів Сицилії, щоб дати відпочинок своїм супутникам, Еней поніс тут страшну втрату — старенький Анхіс, його батько, не виніс усіх тягарів нескінченних мандрівок. Його страждання скінчилися. Еней поховав його на сицилійській землі, а сам, прагнучи потрапити до Італії, завдяки підступам богині Юнони, прибув до берегів Африки.

З хвилюванням слухала цариця Дідона розповіді Енея. І коли скінчився бенкет і всі розійшлися, не могла вона відволіктися думкою від прекрасного мужнього чужинця, який з такою простотою і гідністю розповів їй про свої страждання та пригоди. У вухах звучав його голос, бачилося їй високе чоло і ясний твердий погляд почесного родом і прикрашеного доблестю гостя. Ніхто з численних вождів — лівійців та нумідійців, які пропонували їй вийти за них заміж, після смерті чоловіка, не викликав у її душі таких почуттів. Звичайно, не могла знати Дідона, що ця раптова пристрасть, яка її охопила, була навіяна матір’ю Енея, богинею Венерою. Не в змозі боротися з почуттями, що наринули на неї, Дідона вирішила зізнатися у всьому своїй сестрі, яка стала переконувати царицю не противитися цій любові, не в’янути на самоті, поступово втрачаючи молодість і красу, а одружитися зі своїм обранцем. Адже невипадково боги пригнали кораблі троянців до Карфагену — видно, така їхня воля.

Охоплена пристрастю і сумнівами, Дідона то водила з собою Енея по Карфагену, показуючи йому все багатство міста, його достаток і могутність, то влаштовувала пишні ігрища і полювання, то знову запрошувала його на бенкети і слухала його промови, не зводячи з оповідача палаючого погляду. До сина Енея, Асканія-Юла, особливо прив’язалася Дідона тому, що він і поставою, і обличчям своїм нагадував їй батька. Хлопчик був сміливий, із задоволенням брав участь у полюванні і відважно скакав на гарячому коні слідами піднятого звіра.

Богиня Юнона, яка не бажала, щоб Еней заснував нове царство в Італії, вирішила затримати його в Карфагені, заручивши його з Дідоною. Юнона звернулася до Венери з пропозицією закінчити ворожнечу Карфагена з Італією шляхом об’єднання шлюбними вузами Енея та Дідони. Венера, зрозумівши хитрість Юнони, погодилася з усмішкою, оскільки знала, що пророцтво оракула неминуче справдиться і Еней потрапить до Італії.

Вкотре Дідона запросила Енея на полювання. Обидва вони, осяяні красою та пишністю одягу, нагадували оточуючим безсмертних богів. У розпал полювання почалася страшна гроза. Дідона і Еней сховалися в печері і тут при заступництві Юнони одружилися. Усюди поширилась чутка, що прекрасна і неприступна цариця Карфагена назвала себе дружиною троянця Енея, що обоє, забувши про справи своїх царств, думають тільки про любовні втіхи. Але недовгим було щастя Дідони та Енея.

По волі Юпітера Меркурій примчав до Африки і застав Енея за добудовою карфагенської фортеці, став дорікати йому за забуття вказівок оракула, за розкіш і зніженість життя. Еней довго мучився, вибираючи між любов’ю до Дідоні і почуттям обов’язку перед троянцями, що довірили йому свою долю, терпляче чекали прибуття на обіцяну їм батьківщину. І почуття обов’язку перемогло. Він наказав таємно готувати човни до відплиття, все ще не наважуючись повідомити люблячій Дідоні страшну звістку про вічну розлуку. Але Дідона сама здогадалася про це, дізнавшись про приготування троянців. Як шалена гонила вона по місту і, палаючи від гніву, дорікала Енея за чорну невдячність і безчестя. Вона передрікала йому страшну загибель на морі і на суші, безславний кінець. Багато гірких слів вилила Дідона на Енея. Спокійно, хоч і з душевним болем – бо він любив великодушну і прекрасну царицю, – відповідав їй Еней. Не може він опиратися волі богів, його рідна земля там, за морем, і туди зобов’язаний він відвезти свій народ та його пенатів, інакше дійсно виявиться безчесним. Якщо тут, у Карфагені, його любов, то там, в Італії, його вітчизна. І вибору у нього нема. Від горя Дідона остаточно втратила розум. Вона звеліла спорудити величезне багаття з гігантських стовбурів дуба і сосни і покласти зверху зброю Енея, що залишилася в її спальні. Своїми руками вона прикрасила багаття квітами, наче похоронну споруду. Еней, боячись, що його рішучість зможуть похитнути сльози і страждання цариці, вирішив провести ніч на своєму човні. І тільки він зімкнув повіки, як явився йому Меркурій і попередив, що цариця задумала завадити відплиттю трояців. Тому слід негайно на зорі вийти у відкрите море.

Еней перерубав канати, дав команду веслярам та вивів кораблі з гавані Карфагену. А Дідона, що не заплющила очей, що кидалася всю ніч на розкішному ложі, підійшла до вікна і в променях ранкової зорі побачила вітрила Енея далеко в морі. У безсилій люті почала вона роздирати на собі одяг, рвала пасма золотистого волосся, вигукувала прокляття Енею, його роду і землі, до якої він прагнув. Вона закликала Юнону, Гекату, фурій у свідки її безчестя і благала їх безжально помститися винуватцю її страждань. Прийнявши страшне рішення, вона піднялася на багаття і встромила собі в груди меч Енея. Страшний крик пронісся палацом, заридали служниці, заволали раби, все місто було охоплене сум’яттям. Цієї миті Еней кинув останній погляд на карфагенський берег. Він побачив освітлені полум’ям стіни палацу Дідони. Не знав він, що там сталося, але зрозумів, що цариця зробила щось страшне, гідне її відкинутого кохання і зганьбленої гордості.

І знову кораблі троянців потрапили в страшну бурю, немов послухали боги прокляття гнівної Дідони. Еней пристав до берегів Сицилії і, оскільки виповнилася річниця від дня смерті його батька Анхіса, вшанував його гробницю жертвопринесеннями та військовими іграми. А потім, підкоряючись волі богів, попрямував до міста Куми, де знаходився храм Аполлона з Сивіллою, що пророкувала його волю. Еней попрямував до таємничої печери, де мешкала Сівілла.

Там вона передбачила вождеві троянців тяжку, але славну долю. Еней звернувся до Сивілли з проханням допомогти йому спуститися в підземне царство і зустрітися з померлим батьком Анхісом. Сівілла відповіла Енею, що вхід у підземне царство відкрито всім, але повернутися звідти живим для смертного неможливо. Насамперед слід було умилостивити грізних богів цього царства. За допомогою Сивілли Еней здобув священну золоту гілку, яку слід було принести в дар володарці підземного царства Прозерпіні. Потім за вказівкою стародавньої віщунки він відслужив всі необхідні обряди і здійснив жертвопринесення. Почулися жахливі звуки — загуділа земля, завили зловісні пси богині Гекати, і сама вона стала відчиняти вхід у підземне царство. Сівілла веліла Енею оголити меч, бо на тому шляху, яким він мав намір прямувати, потрібна тверда рука і міцне серце. Прокладаючи собі дорогу серед всіляких чудовиськ – гідр, химер, горгон, Еней спрямовував свій вірний меч проти них, але Сівілла пояснила йому, що це лише привиди чудовиськ, що блукають у порожній оболонці. Так вони дісталися того місця, де підземна річка Ахеронт — каламутний від бруду потік — впадає в річку Коцит. Тут побачив Еней бородатого, у брудних лахміттях, перевізника душ померлих — Харона, який приймав у свій човен одних, а інших залишав на березі, незважаючи на їхні ридання та благання. І знову роз’яснила Енею пророча Сівілла, що весь цей натовп — душі непохованих мерців, чиї кістки на землі не отримали вічного заспокоєння. Побачивши золоту гілку в руках Енея, Харон беззаперечно прийняв його та Сівіллу у свій човен. Лежачи в печері на іншому березі, триголовий пес Цербер, лютим гавкотом оголосив береги похмурої річки. Але Сівілла кинула йому шматки чарівних рослин, змішаних із медом. Жадібно проковтнули всі три пащі пекельного пса ці ласощі, чудовисько заснуло і розпростерлося на землі. Еней та Сивілла вискочили на берег. Тут вуха Енея наповнилися стогнаннями невинно страчених і пронизливим плачем померлих немовлят. У миртовому гаю побачив Еней тіні тих, хто загинув від нещасного кохання. І несподівано віч-на-віч зустрів він Дідону зі свіжою раною на грудях. Проливаючи сльози, марно благав Еней пробачити йому мимовільну зраду, до якої змусили його боги. Мовчки відійшла прекрасна тінь, відвернувшись від Енея, ніщо не здригнулося в її блідому обличчі. У розпачі благородний Еней забув про мету свого приходу. Але Сівілла твердо ходою повела його повз ковані двері Тартара, скрізь які лунали стогін, несамовитий крик і звуки страшних ударів. Там у жахливих муках мучилися лиходії, винні у тяжких злочинах перед богами та людьми. Ідучи за Сивіллою, Еней підійшов до порога палацу владики підземного царства і здійснив обряд приношення золотої гілки Прозерпіні. І ось нарешті перед ним відкрилася чудова країна з лавровими гаями, зеленими галявинами. І звуки, що наповнювали її, говорили про блаженство, розлите в самому повітрі, що огортало пагорби і луки цієї світлої землі. Співали птахи, дзюркотіли, лилися прозорі струмки, чулися чарівні пісні та звучні струни ліри Орфея. На берегах повноводного Ерідана, серед пахучих трав і квітів проводили свої дні душі тих, хто залишив по собі на землі добру славу, — ті, хто впав у чесному бою за батьківщину, хто творив добро і красу, хто ніс людям радість, — художники, поети, музиканти. І ось в одній із зелених улоговин побачив Еней свого батька Анхіса. Старенький зустрів сина щасливою усмішкою і привітними промовами, але як не намагався Еней обійняти ніжно улюбленого батька, той вислизав з його рук, подібно до легкого сновидіння. Тільки лагідний погляд і мудрі промови були доступні для Енея. Вдалині побачив Еней річку Лету, що повільно протікала. На її берегах тіснилися душі героїв, які вдруге мали з’явитися у світі живих. Але щоб забути все, що вони бачили в колишньому житті, пили вони воду Лети. Серед них Анхіс назвав Енею багатьох його нащадків, які після того, як він влаштується в Італії, спорудять вічне місто на семи пагорбах і прославлять себе у віках мистецтвом «народами правити, стверджувати звичаї світу, підкорених милувати і знищувати непокірних». На прощання Анхіс дав Енею повчання — де йому висадитися в Італії, як боротися з ворожими племенами, щоб досягти перемоги. Так, розмовляючи, провів він сина до дверей Елізіума, виточених зі слонової кістки. Еней, супроводжуваний Сивіллою, повернувся у світ живих і сміливо рушив назустріч новим випробуванням, що чекали його.

Його кораблі швидко досягли гирла річки Тибр і піднялися вгору за течією, досягнувши області, що називалася Лаціум. Тут Еней і його супутники висадилися на берег, і троянці, як люди, які занадто довго блукали морями і давно не бачили справжньої їжі, захопили худобу, що паслася на берегах. Цар цієї області Латин з’явився з озброєними воїнами, щоб захистити свої володіння. Але коли війська вишикувалися, готові до битви, Латин викликав вождя прибульців для переговорів. І, вислухавши розповідь про пригоди знатного гостя та його супутників, цар Латин запропонував Енею свою гостинність, а потім, уклавши дружній союз між латинами та троянцями, побажав скріпити цей союз шлюбом Енея з царською дочкою Лавінією (так виповнилося пророцтво нещасної дружини Енея). Але дочка царя Латина до появи Енея була просватана за вождя племені рутулів, могутнього та сміливого Турна. Цього шлюбу хотіла мати Лавінії, цариця Амата. Підбурюваний богинею Юноною, розгніваною тим, що Еней всупереч її волі досяг Італії, Турн підняв рутулів на боротьбу з чужинцями. Йому вдалося залучити на свій бік і багато латинів. Цар Латин, розгніваний ворожим ставленням до Енея, замкнувся у своєму палаці.

І знову боги взяли найбезпосереднішу участь у цій війні, що розгорілася в Лаціумі. На боці Турна була Юнона, Енея ж підтримувала Венера. Довго йшла війна, загинули багато троянських та італійських героїв, у тому числі і юний Паллант, який виступав на захист Енея, вбитий могутнім Турном. У вирішальній битві перевага була на боці воїнів Енея. І коли до нього з’явилися посли від латинів із проханням видати тіла загиблих у битві для поховання, Еней, сповнений найдружніших намірів, запропонував припинити загальне кровопролиття, вирішивши суперечку його єдиноборством із Турном. Вислухавши пропозицію Енея, передане послами, Турн, бачачи слабкість своїх військ, погодився на поєдинок з Енеєм.

Наступного дня, ледве зійшла зоря, в долині зібралися війська рутулів і латинів, з одного боку, і троянців з союзниками Енея з іншого. Латини та троянці стали розмічати місце для поєдинку. Виблискуючи зброєю на сонці, воїни оточили стіною поле битви. На колісниці, запряженій четвіркою коней, прибув цар Латин, який порушив своє затворництво заради такої важливої події. І ось з’явився Турн у блискучому озброєнні із двома важкими списами в руках.

Його білі коні швидко принесли могутнього воїна до місця битви. Ще блискучішим був Еней у нових обладунках, подарованих йому матір’ю Венерою, які викував на її прохання сам бог Вулкан. Не встигли схаменутися численні глядачі, як стрімко зблизилися обоє вождів і задзвеніли мечі від потужних ударів, заблищали щити, якими вмілі воїни відбивали ворожі випади. Вже обидва дістали легкі рани. І ось Турн, не сумніваючись у своїй силі, високо підняв свій величезний меч для вирішального удару. Але зламався меч об незламний щит, викутий Вулканом, і Турн, залишившись беззбройним, пустився втікати від Енея, що невблаганно наздоганяв його. П’ять разів оббігли вони все поле битви, Турн у розпачі схопив величезний камінь і шпурнув його в Енея. Але камінь не долетів до вождя троянців. Еней же, влучно націливши важкий спис, здалеку кинув його в Турна. І хоч прикрився шитом Турн, але потужний кидок пробив щит, і встромився спис у стегно вождя рутулів. Підігнулися коліна могутнього Турна, він схилився до землі. Пролунав відчайдушний зойк рутулів, вражених поразкою Турна. Наблизившись до поваленого до землі ворога, Еней готовий був пощадити його, але раптово побачив на плечі Турна, блискучу знайомим візерунком, перев’язь, яку той зняв з убитого Палланта, друга Енея. Нестримний гнів охопив Енея, і, не слухаючи благань про пощаду, він встромив меч у груди поваленого Турна.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: