Мишка та Апчих

Настав чудовий осінній ранок. Мишка запланувала собі купу справ та чекала Їжачка, щоб піти по гриби. Аж раптом вона зрозуміла, що почувається якось дивно. Зовсім не так, як вчора чи позавчора.
— Апчхи! — чхнула Мишка і геть не зрозуміла що це було. — Апчхи! Гм, це що таке відбувається?
Ще трішки згодом вона зрозуміла, що її носик не може дихати вільно. І в горлі якось дере.
— Цікаво, що це зі мною таке? — міркувала вона. — Я зовсім не звикла до такого незвичайного стану.
Та не встигла вона зрозуміти, що з нею відбувається, як в двері її нірки постукав Їжачок:
— Мишко, привіт! Ти тільки поглянь яку велетенський кошик я знайшов у своїй коморі. Ти вже готова йти збирати гриби? — запитав він.
— Привіт, Їжачку! Апчхи!!! — вирвалось знову в Мишки. — Апчхи! Ой, Їжачку, я так дивно себе почуваю: носик майже не дихає, голова болить, а в горлі дере. Не розумію, що це таке…
— Ой, Мишко! Та ти захворіла! Тебе треба підлікувати і все буде чудово. — відповів подрузі Їжачок.
— Як це захворіла? — не зрозуміла Мишка.

— Все просто! До тебе в гості завітав вірус. Я його називаю «Апчих». Вірус живе геть усюди. Уяви! У всьому світі є безліч вірусів, вони літають у повітрі й іноді заходять до нас в гості. Їм дуже хочеться десь пожити. Ми для вірусів як будиночки! А на їхню присутність реагуємо кожен по-своєму: голова болить, — Дякую, Їжаче. Я зрозуміла. Але, знаєш, мені цей вірус «Апчих» зовсім не подобається. Я що маю завжди тепер так жити? — сумувала Мишка.
— Ні, звичайно! Ми його проженемо! Та для цього потрібні ліки, а найкращі ліки — це малинове варення! В мене якраз є баночка. Зараз принесу! А ти лягай в ліжечко та відпочивай. — наказав Їжачок та побіг до свого дому.
— Апчхи!!!!!! — знову чхнула Мишка.
Їжачок побіг за варенням. Йому дуже хотілось вилікувати подругу якомога швидше. Проте сталось дещо неприємне. Виявилось, що десь зникла остання баночка малинового варення.

— Жах! Я, мабуть, з’їв ту банку ще минулої весни і забув про це! Але ж як вилікувати Мишку? Де можна знайти малинове варення? Малинове варення… — міркував Їжачок
— О! Малину дуже люблять Ведмеді! А у нашого Ведмедя біля барлогу росте ціла плантація малини! Але ж як я його боюсь… він такий здоровенний і так голосно ричить… — роздумував далі Їжачок. — Але треба йти! Я хоробрий Їжачок!
Їжачок прибіг до барлогу Ведмедя за лічені хвилини, а от постукати в двері ніяк не міг наважитись:
— Я хоробрий Їжачок! Я хоробрий Їжачок! – повторював він. — Раз! Два! Три! Стукаю! — нарешті наважився він.
Проте двері ніхто не відчинив і безстрашний Їжачок вирішив обійти барліг та позаглядати у вікна. Крізь вікно він побачив, що Ведмідь спав, а чимало баночок малинового варення стояли на полицях.
— Ого! Який запасливий! – захопився Їжачок. – Ну, якщо так вийшло, що Ведмідь спить, то я просто швиденько візьму найменшу банку, а потім поверну. Я ж не для себе, а щоб Мишку вилікувати!
Та тільки Їжачок проліз у відкрите віконце, як Ведмідь прокинувся та грізно заричав:
— Ти чого лізеш в моє вікно, Їжаче?
Бідний Їжачок ледве не знепритомнів, але добре знав, що має пояснити свою поведінку.

— Добрий день, великий та страшний Ведмедю! В мене захворіла подруга, Мишка. До неї прийшов вірус «Апчих». Я хотів в тебе попросити баночку малинового варення для лікування! — розповів Їжачок.
— Якщо хотів попросити, то чого застряг у моєму вікні? Хочеш варення? Я тобі дам варення, а ти натомість позбирай всі яблука в моєму дворі. — наказав сердитий Ведмідь та зняв переляканого Їжачка зі свого вікна. — Ти ба який! Варення йому треба.
На тремтячих лапках Їжачок позбирав всі яблука. У дворі Ведмедя виросла велика купа яблук. Так швидко Їжачок ще ніколи не працював! Здавалось, що він був таким прудким, як Зайчик, а може навіть прудкішим. Коли робота була зроблена, Їжачок знову постукав в двері Ведмедя. Цього разу господар барлогу відчинив та вже стояв, тримаючи в своїх здоровенних лапах маленьку баночку малинового варення.
Щасливий та гордий собою Їжачок прибіг до Мишки, яка з нетерпінням на нього чекала. Вона почувалась ще гірше, ніж раніше, і не розуміла, де ж заблукав її друг:
— Їжаче, апчхи, я вже думала, що ти забув про мене. Де ти так довго ходив? Мені ще гірше. В мене піднялась температура. Вірус зовсім не хоче від мене йти. Мабуть, я для нього дуже затишний будиночок. — поскаржилась на свій стан Мишка.
— Ой, Мишко. Даруй, що так довго шукав варення. Зараз зроблю тобі смачнючий малиновий чай! — сказав Їжачок.

Важко порахувати скільки чашок чаю того вечора випила Мишка, але було видно, що вірус не полюбляє малинове варення. Вже наступного дня вона почувала себе набагато краще, була готова йти по гриби та дякувати за ліки своєму найкращому другові!