ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Мулла, суддя та Яртигулак

Туркменські народні казки

Пішли якось дід із бабою поливати бавовну, а Яртигулак дома лишився.
Ще вдосвіта поприбирав у хаті, позамітав у дворі, а тоді заходився чистити казан, у якому баба варила плов та гарбузяну кашу.
Яртигулак так тер казан камінцем та ганчіркою, що мідний казан заблищав як сонце, а ганчірка від сажі та жиру стала чорніша ночі.
Раптом Яртигулак зачув на вулиці галас і відразу здогадався, що то репетує мулла, бо у всьому аулі так горлати вмів тільки мулла. З ганчіркою в руці Яртигулак поліз на огорожу і побачив, що сивобородий мулла вхопив за комір якогось бідняка.
– Гляньте, правовірні, на цього злодія! Він украв у мене воду! – лементував мулла, тягнучи бідняка до судді.
За муллою вже бігла ціла юрба, вибіг і Яртигулак з двору. Вхопившись за полу якогось хлопчака, виліз йому на спину. Коли вони прибігли до двору судді, там уже було все село.

Суддя сидів на килимі й допитував обірваного бідняка.
– Присягаюся,– виправдовувався той,– я не крав води. Вона сама попала мені до рота.
– Вах, аллах! – заголосив на весь двір мулла.– Ви чуєте, як хоче нас обдурити цей пройдисвіт, син брехуна, внук шельми і правнук шахрая! Випив, не питаючись, мою воду, а коли я звелів йому заплатити, цей бурлака, лахмітник, цей ледацюга показав мені клапті свого бруднючого халата!
Мулла так репетував, що біднякові не можна було й слова промовити.
Яртигулак сидів на шапці найвищого селянина. І хоч йому добре було все чути й бачити, навіть він ледве второпав, що там сталося.
А було ось що. Ішов здалеку бідняк до їхнього села. Прийшовши, ліг під високою огорожею відпочити. Мулла ж саме сидів у дворі й пив чай, а недопите вилив через огорожу на дорогу. Бідняк спав, роззявивши рота, бо жарко було, і чай мулли попав йому прямо в горло.
Допетрали люди, як воно було, та й стали виправдовувати бідного чоловіка, а мулла вдався до судді й загорлав ще дужче:
– О найправдивіший із найправдивіших! Ти ж сам чув, що це була навіть не вода, а найдухмяніший, найкращий зелений чай. Хто вкраде воду, тому рубають руку. Так хіба ж за крадіжку чаю не варто відрубати у цього пройдисвіта голову? Але я добрий і милостивий, я не хочу смерті. Хай заплатить мені або відробить!
Старий мулла, стомившись від крику й спеки, сів на килим судді, дістав білу хустку й почав витиратися нею. А потім, задоволений, погладив свою довгу бороду.
Переляканий бідняк зрозумів, що його хочуть покарати, і тільки позирав то на муллу, то на суддю.
Мулла був родичем і приятелем судді, тому селяни пошуміли та й замовкли. Адже вони теж чули приказку: «Собака знає, про що цуцик дзявкотить».

Нарешті суддя розкрив книжку й почав шукати такий закон, за яким кривдника виправдовують, а невинного карають.
Яртигулак захотів побачити, як суддя вирішить цю справу, й, стрибаючи з шапки на шапку, стрибнув муллі на чалму. А потім помаленьку поліз по халату, поки не попав у кишеню, де лежала біла хустка.
Суддя звів голову й урочисто звернувся до мулли:
– Згідно з нашими законами і звичаями ти, високоповажаний мулло, повинен присягтися при всьому народі, що говорив тільки правду. Присягайся, але пам’ятай давню мудрість: у того, хто, присягаючись, каже неправду, почорніє лице!
Мулла зрозумів, що суддя хитрує заодно з ним, і, щоб завдяки самій клятві занапастити наймита, звів до неба руки й урочистіше за суддю промовив:
– Присягаюся небом, я говорив тільки правду і готовий сказати сто разів: «Якщо я, присягаючись, збрехав, хай у мене почорніє лице».
Мулла сказав і поліз до кишені, щоб узяти хустку, бо піт котився з нього градом. Яртигулак, побачивши в кишені руку мулли, підсунув замість хустки свою брудну ганчірку, якою чистив казан.
Мулла витер обличчя, і всі засміялися. Нічого не розуміючи, мулла й далі витирав ганчіркою свої щоки, аж поки вони стали чорні, мов казан.
Суддя хотів оголосити присуд, але всі реготали й тицяли пучками на муллу. Глянув суддя на свого приятеля й отерепів.
– Аллах великий! Та ти ж чорний, мов шайтан! – вигукнув він і, схопившись руками за голову, кинувся мерщій із суду.
Мулла потер свої щоки долонею й побачив, що вони як сажа.
У нього аж в очах потемніло: адже він зганьбив себе навіки. Хто тепер повірить муллі, який привселюдно присягався на брехні?
Підігнувши поли свого халата, він дременув з двору, ніби баран, за яким женуться хорти. Навздогін йому чувся крик:
– Агей, мулло, чому ж це в тебе лице почорніло?

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Туркменські народні казки”
Переклад – Г. Халимоненко
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: