Великий Шакал

Було чи не було, зібралися якось шакали на раду.
Один з них, найсивіший, найоблізліший і наймудріший, сказав таку промову:
– Брати шакали! Досі кожен з нас думав тільки сам за себе і лише про себе. А давайте виберемо лідера, який, думаючи про себе, буде думатиме і за нас. Га?
– Ура! — зраділа вся зграя і одразу обрала найдостойнішого зі свого середовища Великим Шакалом.
Великий Шакал вирізнявся розсудливістю, скромністю… Але, він залишався шакалом. Пройшло не багато часу, він зазнався, занісся і став безсовісно утискувати своїх побратимів. Шакали були дуже незадоволені, але певна річ — шакали: підкорилися і терплять. І тихо чекають, коли буде безпечна можливість відновити справедливість.
Ось одного разу вибігли вони всією зграєю з лісу і бачать: пасеться череда овець.
– О Великий Шакал! — затявкали шакали. – Ти могутній, ти страшний! Як горять твої очі! Ти, мабуть, хочеш задерти ту вівцю? То задери … Ми не станемо тобі заважати. Ми тут постоїмо, осторонь.
Великий Шакал врізався в стадо, кинувся на жирну вівцю і не без труда, але все ж таки впорався з нею.
Побігли шакали далі. Бачать, пасеться табун коней.
– О Великий з Великих, ти непереможний, ти найстрашніший! — знову завили шакали. — У тебе знову спалахнули очі. Ну звичайно, ти хочеш задерти того великого дурного жеребця. То задери! Твоє бажання для нас – закон!
Великий Шакал врізався в табун, кинувся на жеребця… Але кінь — не вівця, та табун — не череда. Великий жеребець сильно вдарив Великого Шакала по зубах дуже твердим копитом, та й інші коні відлупцювали його копитами.
Ледве доплентався бідолаха до свого лігва. Зализуючи рани та подряпини, він усе примовляв:
– Що робити! Якщо кожен день тобі кажуть, що ти великий, треба бути воістину великим, щоби не повірити!