Ведмежа любов

Якось ведмедю Михайлу наснилася величезна галявина, на якій густо росли кущі малини. Він простягнув лапу і ось-ось мав відчути смак солодкої улюбленої ягоди. «Михайлику, вставай! Прокидайся!», – крізь сон почув він голос Марійки, але не зреагував, бо хотів таки смачненько поласувати. «Прокидайся, Михайлику, вставай!» – уже волала Марійка. У легенькій нічній сорочці, вона стояла на підлозі й притуляла до себе велику подушку, яку принесла зі свого ліжечка. «Вставай, бо мій сон утік», – наполягала вона. Ведмідь уже зрозумів, що малини уві сні йому не куштувати і розплющив одне око, коли ж побачив занепокоєне дівчатко, то хутко відкрив і друге. Так йому стало шкода Марійки! Він посунувся, щоби вона умостилася поруч разом зі своєю великою подушкою. Накрив її ковдрою і став розповідати казки.
Марійці швидко набридли розповіді Михайла і вона вирішила вмоститися заново, більш зручненько. «Тоді, – думала дівчинка, – може, й сон прийде». Вона поклала голівку на плече ведмедя і на кілька хвилин замовкла. Михайлу цілком того вистачило, щоб вдруге уві сні опинитися на малиновій галявині. І знову його лапа потяглася до солодкої ягоди. Але що то? Що за гусінь повзе по ньому? Злякано Михайло розплющив очі і побачив, як Марійка слинявить пальчик і веде ним по його носі. «Годі вже, спати треба», – стомлено мовив Михайло і почав співати їй колискову. Дівчинка заплющила очі і вдала, що заснула…
Ведмідь уже втретє уві сні опинився на галявині, і та малина хіба що не верещала до нього: «З’їж мене». І він, о! Він уже підносив ягідку, щоб скуштувати, коли раптом угледів, як яблука падають на його голову. Тут він знову прокинувся й побачив, що Марійка робить лежачи зарядку: підіймає і опускає ручки у сторони, а оскільки місця мало, то її права рука опускається просто йому на голову. Заревів страшенно ведмідь: «Що ж це коїться?». «Зарядка, – тихенько відповіла Марійка, дивлячись йому у очі. – Була ранкова, а тепер ще й нічна», – пояснила вона. Спантеличений Михайло замовк і подумав, яка вона ще маленька, його Марійка! Він накрив її ковдрою і почав гладити по голівці. Дівчатко від його тепла заснуло, а добрий ведмідь дивився за вікно на нічне небо й щасливо усміхався. Йому вже не хотілося малини, а хотілося поруч з дівчинкою подорожувати чи то на Землі, чи то на небі серед зірок.