ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Сніговик

Марина Кірносова

Сашко прокинувся в дуже гарному настрої. Вчора весь день йшов сніг і тато пообіцяв, що вони будуть ліпити сніговика! Хлопчик швидко поснідав і з батьками вийшов на вулицю. Було сонячно та морозно.
Сім’я швидко скатала три кульки та поставила одну на одну. Хлопчик знайшов розлогі гілочки для рук.
– Треба йому зробити лице та причепити відерко на голову, – сказав Сашко.
– Пішли додому, виберемо все для прикраси сніговика, – закликала мати.
Дома хлопчик знайшов дитяче відерко, а мати шукала все для лиця.
– Дивись, які ґудзики великі, – сказала мати. – Це для очей. А за допомогою цих маленьких можна ротик зробити. А ця морква для носа.
Через двадцять хвилин сім’я Сашка знову була біля сніговика.
– Дивись, яке відерко! А які тобі очі ми зробимо, а який ніс, – хлопчик старанно трудився.
– Дуже дякую, мені подобається. До речі, мене звати Оллі, – раптом пролунав чийсь голос.
– Хто це?
– Це я, сніговик. Я не міг говорити, бо не було рота. А зараз можу, дякую ще раз.
Хлопчику було чотири роки, він ще вірив у чудеса. А батьки стали озиратися навколо, бігати кругом дерев та шукати, хто говорить. Проте поряд нікого не було.
– Такого не може бути, – похитав головою тато.
– Ми мабуть перемерзли на вулиці, – злякалася мати. – Тільки чому всі чуємо одне й те саме?
– А ви просто повірте мені, будь ласочка… – попросив Оллі.
– Звичайно я тобі вірю, – радісний Сашко кружився коло нового друга. – Може ти ще чогось хочеш? Може тебе якось ще прикрасити?
– Ні, дякую. Я дуже скромний. Не хочу бути занадто яскравим, краще розкажи мені новорічного віршика.
Сашко дуже постарався та продекламував цілих три віршика, які вивчив до новорічних свят разом з мамою.
– Який молодець! – радів сніговик. – А ще я люблю, коли співають пісні та танцюють.
– Ми напевно зійшли з розуму, – разом промовили батьки.
Але взявшись за руки вся сім’я стала співати та кружляти навколо Оллі. Раптом почувся скрип дерева поряд та зверху впав хлопчик.
– Це ж Сергій з третього поверху! Я знаю твоїх батьків, – промовив тато.
– Вибачте мене будь ласка… Я заліз на дерево, бо не діставав до годівнички для пташок. Я постійно приношу їм насіння, піклуюсь про них взимку… А потім вас побачив… Сніговик такий гарний… Та потім, якось став говорити від його імені… Я не хотів вас образити, просто весело було…
– А й справді, я давно так не веселилась! Як у дитинстві побувала, – засміялась мама Сашка.
– Ну добре-добре, ми не сваримося, – голос батька подобрішав. – Ти молодець, що пташкам допомагаєш!
– В мене ще дві годівнички є! Я сам їх зробив.
– А в нас є насіння соняшника та трошки сала для синичок. Вони його взимку люблять.
Батько швидко збігав додому та приніс ласощів для пташок.
– Пішли, показуй де твої годівнички.
– Бувай сніговик! До зустрічі! – промовив Сашко та помахав рукою. На мить йому здалося, що сніговик посміхнувся.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: