Три плюшеві казки

Ранкова плюшева казка

Одного ранку плюшевий ведмедик прокинувся під столом.

— Дивно, — пробурмотів він, — сьогодні дерев’яне небо.

Плюшевий ведмедик підвівся навшпиньки і доторкнувся лапкою до столу над головою.

— Не люблю прокидатися під дерев’яним небом, — буркнув він і знову заснув.

Цього разу плюшевий ведмедик прокинувся під ліжком. Він тицьнув лапою в матрац над головою і пробубнив:

— Дивно. Тепер небо полотняне. Не люблю прокидатися під полотняним небом.

І він знову заснув. А прокинувся плюшевий ведмедик на колінах у дівчинки. Дівчинка сиділа на траві під деревом. Подивився плюшевий ведмедик вгору і побачив зелене листя. А крізь них просвічувалося блакитне небо.

— Оце небо мені подобається, — буркнув плюшевий ведмедик. – Це моє небо.

І він уже не спав цілий день. А навіщо спати, якщо він знайшов своє небо?

Денна плюшева казка

В одному мисливському будиночку жила мисливська рушниця. А по сусідству з нею, у дитячій кімнаті, жив плюшевий ведмедик. І хоч сусіди не були друзями, плюшевий ведмедик частенько заходив у мисливську кімнату провідати рушницю. Вони деякий час говорили про те чи про це. При цьому рушниця постійно голосно клацала.

— Даремно клацаєш, — бурчав плюшевий ведмедик. — Я ж зовсім не справжній звір. Точніше, не зовсім справжній.

Якось мисливець після полювання забув розрядити рушницю. І коли плюшевий ведмедик з’явився на порозі мисливської кімнати і пробурчав: «Привіт, рушнице! Якщо тобі не набридло, поклацай  трохи», рушниця підстрибнула на стіні, похиталася і голосно вистрілила: БУМ!

Плюшевий ведмедик охнув і стрімголов покотився в дитячу. Він забився під ліжко і прошепотів:

— Рушниця пчи-чи-чхнула!

З того дня плюшевий ведмедик ні ногою до мисливської кімнати. Він говорив, що рушниця на полюванні промокла, застудилася і пчи-чи-чхає, а він не хоче заразитися. Бракувало йому ще пчи-пчи-чхати!

Вечірня плюшева казка

Щовечора перед тим, як стемніє, плюшевий ведмедик влаштовувався біля високої лампи, яка, як чапля, все життя проводила, стоячи на одній нозі. Він сідав під синім ковпаком і чекав народження місяця.

Приходила дівчинка, натискала кнопку і під синім ковпаком спалахував жовтий місяць. Під синім небом ковпака жовтий місяць був схожий на той, що видно крізь листя вночі в лісі. Втім, плюшевий ведмедик ще ніколи в житті не був у справжньому лісі.

Але одного разу місяць не зійшов на синьому небі. Дівчинка довго натискала кнопку, зазирала під ковпак. Нічого не помагало. Плюшевий ведмедик понуро сидів під лампою, притулившись спиною до її єдиної ноги. Тут увійшла мама. Вона сказала, що місяць сховався за хмару. Потім вона сходила до іншої кімнати і принесла картонну коробочку.

— Замружтеся, — сказала вона дівчинці та плюшевому ведмедику.

Щойно дівчинка і плюшевий ведмедик зажмурилися, мама викрутила з лампи місяць, що перегорів, і вкрутила новий. Нарешті мати натиснула кнопку на лампі.

– Клац! — весело промовила кнопка, і під синім ковпаком спалахнув жовтий місяць.

Дівчинка та плюшевий ведмедик знову читали книжки при світлі місяця.