ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Казка про поросятко

Казки Геннадія Циферова

Може, це смішно, а може, просто сумно, та мені хочеться розповісти вам цю казку.

Жило собі на світі маленьке поросятко. Усі його ображали, і воно не знало, де йому захисту шукати. І так поросятку допекло, що його ображають, що воно вирішило піти світ за очі. Узяло поросятко торбинку і сопілочку та й пішло.

Іде собі лісом на сопілочці грає. Та хіба ж зайдеш далеко на чотирьох ратичках? Цілий день ішло поросятко – і навіть з лісу не вийшло. Сіло на пеньочок і сумно – сумно заграло. «Що ж я дурненьке таке. І куди йду? – і тільки воно це промовило, як почуло: «Ква – ква!»   Жабеня!

Стрибнуло жабеня на пеньок і каже:

– А й справді, дурненьке ти поросятко! І нащо йти? Краще пливти на якомусь човні.

Подумало поросятко і сказало:

– Мабуть, твоя правда!

Прийшло воно до річки й почало шукати човна. Шукало – шукало, ніде човна не видно. І раптом бачить – корито. У ньому якась бабуся білизну прала та й покинула. Плюхнулося порося в корито, задуділо в сопілочку та й попливло. Спочатку по струмку, потім річкою, а далі у море випливло.

Пливе воно морем, а риби дивуються, регочуть:

– Що це таке? Гуде як пароплав, але чому ж у нього вуха стирчать?

І тут усі риби й кити почали йому допомагати. Хто носом, а хто хвостом. Усі вперед штовхали. Так і пливло поросятко.

І раптом – чудесний зелений острів. Пристав пароплав до острова. А всі звірі вийшли його зустрічати.

– Ти хто такий? – спитав його смугастий звір і вклонився.

– А хіба ви не знаєте мене?!

– Ні, – каже смугастий звір. – Уперше бачимо.

І маленьке порося схитрувало:

– Я – найголовніший у своїй країні. Звати мене ПОРОСЯТКО.

– А тут я найголовніший, – відповідає смугастий тигр. – Що ж нам робити, якщо ми обоє найголовніші?

– А нічого, – усміхнулося порося, – я ж гість, то ти й так будеш найголовнішим, а я – твоїм помічником.

Тигр згодився, і з тих пір уперше в житті поросятко зажило спокійно. Усі його слухались та поважали.

А якщо хтось не слухався, то варто було поросятку дістати сопілочку, як ворог тут же втікав.

Так-так! Бо такого рохкання боялися всі. Навіть тигр здригався, коли поросятко на сопілці грало.

Може, поросятко ще й пожило б якийсь час там, та засумувало за рідною домівкою. Узяло воно лист від тигра, сіло в корито та й попливло.

Знову кричали риби: “Розумний пароплав!” І знову дельфіни і кити допомагали йому пливти.

А ось і струмок, старенький місток, галявинка.

– Невже я вдома?! – вигукнуло поросятко.

– Так-так, – відповіло йому козеня. – Де це ти так довго було? Ой, як же хотілося мені полоскотати тебе ріжками!

– На жаль, – усміхнулося хитре порося, – тепер цього робити не можна. Хіба ти не знаєш, хто я? Читай!

І поросятко дало козеняті листа, а те  прочитало: “Моєму головному помічникові дарую свою намальовану лапу”.

Козеня, звичайно злякалося. А за ним злякалися й інші: ягня, теля, білочка. І ніхто більше не ображав поросятко . Кожне думало: « А що скаже тигр?»

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 26

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казка про поросятко”
Геннадій Циферов
Видавництво: “Махаон – Україна”
м. Київ, 2002 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: