Цуценя Оскар, або секрет щасливого Різдва

Вебб Голлі

Розділ перший

Ханна зняла рукавички і засунула їх у кишені. Холодний вітер морозив їй щоки, і дівчинка з надією глянула в небо: може, піде сніг? Надворі листопад, але холодно, як взимку! Ханна взяла велику жменю зимового пташиного корму, насипала в годівницю і посміхнулася, почувши, як зацвірінькали в кущах жасмину горобці та синички.

Вони голосно лаялися, вичікуючи, поки Ханна піде, щоб відразу налетіти на корм і схопити найсмачніше – жирних хробаків.

Ханна закрила банку з кормом і одягнула рукавички. Від холоду в неї задерев’яніли пальці. Вона відійшла від годівниці і сіла на самий кут лавки. Якщо сидіти тихо-тихо, птахи не звертатимуть на неї уваги.

У такий холод краще було б повернутися в теплу спальню і подивитися на пташину метушню з вікна, але з лавки видно краще. Які вони смішні! Пхаються наввипередки, штовхаються, галасують.

Батьки розставили в саду навколо будинку цілих п’ять годівниць, тож усі місцеві пташки люблять прилітати саме до них.

Закутавшись у шарф і насунувши велику пухнасту шапку на чоло, Ханна тихенько посміхалася і спостерігала за птахами. Підлетіла малинівка, відігнала горобців, і ті розсілися по кущах.

Шкода, на холоді довго не посидиш – німіють пальці. Вона обхопила себе руками і почала мріяти. Ось було б чудово сидіти поруч із собакою і грітися один об одного. Не важливо, якою вона буде породи. Хочеться велику, щоб можна було обійняти. Але й маленький песик теж непогано.

Раз це мрія, можна уявляти будь-кого, і вона, охопивши себе міцніше, уявила величезного білого з чорними плямами далматинця, точнісінько як Понго з її улюбленого фільму «101 далматинець». Мультфільм вона також дивилася, декілька разів, як і фільм, і далматинці були її мрією.

Але мама та тато ніяк не могли вирішити: купити їм собаку чи не купувати. Принаймні вони постійно їй так відповідали: «Подумаємо». Тато не проти, бо дуже любить ходити пішки. Він часто показував Ханні фото собаки, яка була у нього в дитинстві.

А ось мама боялася, чи буде безпечним собака для маленького Зака, молодшого брата Ханни. Але Заку вже майже три роки, і Ханна знову згадала про цуценя. Зак любив тварин і кидався обіймати кожну зустрічну собаку. Ще питання, хто для кого небезпечніший. Швидше собаку треба буде рятувати від Зака.

Варто їй було згадати про брата, як у кухні грюкнули двері. Зак. Він вибіг у сад і почав голосно кликати сестру. Ханна насупилась і зітхнула. Він налякав усіх птахів. Як добре було без нього! Але, глянувши на Зака, вона не змогла стримати посмішки. Він був у щільному червоному комбінезончику і ледве згинав ноги. Збоку здавалося, ніби його надули як кульку.

– Ханно! Ханно! – Зак підбіг до неї та схопив за руку. – Тебе мама кличе!

Мама теж вийшла в сад, закутана у велику теплу хустину.

– Ти так довго сидиш, мабуть зовсім замерзла. Хтось новенький прилітав?

– Ні, ті ж самі. Я вже хотіла йти додому – темніє.

– Ми із Заком прийшли повідомити тобі новину! – сказала мама з сяючим виглядом. – Мені щойно телефонували. Я довго чекала на цей дзвінок, – мама перевела дух. – Це господиня розплідника «Дивні далматинці».

Ханна відразу випросталась і подивилася мамі в очі.

– Хто, хто? Хазяйка розплідника далматинців? – Запитала вона. – А навіщо вона тобі телефонувала?

Мама широко посміхнулася:

– Тому, що ми спілкувалися кілька місяців тому, і я попросила поставити нас у чергу на цуценят.

Ханна схопилася з лави і кинулася обіймати маму:

– Серйозно?! Ти мені нічого не казала! У нас буде далматинець! Ти не жартуєш?

– Ходімо до хати. Я змерзла!

Ханна вбігла в будинок, скинула пальто, шарф, роздягнула Зака, повісила речі на вішак і помчала до кухні.

– Розкажи мені все!

Мама розсміялася:

– Треба щоб мрії збувалися. Ми з батьком порадилися і вирішили, що ви з Заком уже підросли, і тепер ми можемо завести собаку. Тато хоче великого пса, а ти мрієш про далматинця. Тому ми знайшли через інтернет власницю цієї породи. Її звуть Ліза, вона живе за двадцять миль звідси, біля Мілл-Грін.

Ханна бувала в Мілл-Грін, маленькому селі, їх возили туди всім класом на екскурсію до діючого млина.

– Щороку в її розпліднику буває два-три приплоди цуценят. Ми думали, що чекати доведеться довго, але одне цуценя з останнього приплоду взяти відмовилися, – нахмурилася мама. – У нього якісь там неправильні плями. Ліза обіцяла розповісти все в подробицях, коли ми до неї приїдемо, і сказала, що якщо ми не збираємося возити собаку на виставки, то правильне забарвлення нам і не потрібне.

– Коли ж ми до них поїдемо? – Від хвилювання та радості Ханна не знала, що ще спитати.

– Можливо завтра? Ой-ой, Ханно, ти мене задушиш! – Зареготала мама, коли дочка кинулася до неї обійматися. – Ти рада? Ти не передумала і, як і раніше, хочеш далматинця?

– Ще як не передумала! – Вигукнула Ханна. – Це ж найкращі собаки на землі! Ми точно завтра поїдемо до них?

– Так точно. Завтра якраз субота, і тато зможе поїхати з нами, – посміхнулася мама. – Ось він здивується, коли сьогодні прийде додому.

Батько Ханни зрадів не менше, ніж вона. Мама розповіла йому про дзвінок за вечерею.

– Чудова новина, – сказав він. – А я думав, доведеться довго чекати, адже ми хотіли брати собаку тільки від хороших батьків. Далматинці – собаки вразливі, тому обов’язково треба познайомитися з батьками цуценят. А ще твоя мама сказала, що господиня «Дивних далматинців» їй телефоном дуже сподобалася, вона все докладно розповіла і про породу, і про стан цуценят. Одне мене хвилює, – продовжував батько, дивлячись на маму, – ми сказали Лізі, що не хотіли б забирати цуценя на Різдво.

– Точно, – сказала мама і повільно кивнула. – Я зовсім забула про це. – Помовчавши, вона продовжила: – Ліза сказала, що цуценятам зараз півтора місяці і ми можемо забрати нашого за два тижні. Це буде якраз на початку грудня. До Різдва залишиться зовсім небагато.

– А чому не можна забирати цуценя на Різдво? – спитала Ханна з нотками паніки в голосі: не може бути, щоб вони встигли передумати.

Тато поплескав її по плечу:

– Це неправильно, після свят дуже багато хто здає такі «подарунки» до притулку. Та й сам час для цуценяти неспокійний – гості, метушня. Загалом, ми з мамою не хочемо, щоб цуценя стало твоїм різдвяним подарунком.

– Ніякий він не подарунок! – із запалом відповіла Ханна, і в її грудях знову спалахнула надія. – Він просто переїде до нас на початку грудня. Це зовсім не означатиме, що ви мені подарували його на Різдво.

Склавши руки як для молитви, вона дивилася по черзі то на тата, то на маму. А раптом вони подумали, що вона від жадібності захоче ще якихось подарунків?

– Мені взагалі подарунки не потрібні. Ну, може, лише повідець для собаки .

Тато засміявся:

– Не хвилюйся, я не казав, що ми відмовимося від цуценяти. Я просто думаю, що зараз не найкращий час. Хоча, якщо чесно, в домі все одно буде стовпотворіння, коли б ми його не забрали.

– Їдемо завтра? – прошепотіла Ханна.

Батьки переглянулися та посміхнулися.

– Так, – кивнула мама. – Їдемо.

– Можна-я-вийду-з-за столу? – спитала Ханна. – Я не хочу пудингу, дякую. Я краще піду подивлюся на далматинців в інтернеті.

Розділ другий

Ханна сиділа в машині на задньому сидінні поруч із Заком і кусала губи від нетерпіння. Мамі набридло відповідати на її питання, коли ж вони приїдуть, і вона пригрозила, що ще одне слово – і вони повернуться назад.

– Он, дивись, вказівник на Мілл-Грін, – промовив батько. – Вже недалеко.

Ханна кивнула і з надією подивилася у вікно. Побачивши вивіску біля одного з будинків, вона засміялася:

– Дивіться! Плямистий покажчик!

Мама ввімкнула поворотник:

– Нам сюди. Точно. «Дивні далматинці».

Вона під’їхала до будинку і зупинила машину.

Відчинивши двері, Ханна почула веселий гавкіт і кинулася відстібати Зака:

– Приїхали, Заку, приїхали! Ідемо дивитися собак!

– Собака! – Зрадів Зак і заляпав у долоні.

На порозі будинку їх зустрічала привітна жінка, а поряд з нею стояли – Ханна мало не захлинулась від щастя – два величезні далматинці. Вони були незрівнянні: білі, з розсипом блискучих чорних плям.

– Собака! Собака! – радісно запищав Зак і застрибав на місці, намагаючись вирвати долоню з руки Ханни.

Господиня будинку засміялася:

– Одного гарячого шанувальника я вже бачу. Добридень, я Ліза. А це Роббі та Белла. Вони дуже мирні. Можеш їх погладити, Ханно. Тільки не відпускай брата. Роббі і Белла вдвічі більше за нього, можуть ненароком збити його з ніг.

– Я міцно триматиму його за руку, – кивнула Ханна. – Він дуже любить собак. Як і я.

Вільну руку Ханна простягла до Белли. Та з цікавістю обнюхала пальці та обережно лизнула.

– Ухх, – засміявся Зак.

– Я не проти, – зітхнула Ханна і погладила Беллу по м’якому носі, почухала за плямистими шовковими вушками. Белла була красунею. Ханна матиме такого гарного пса? Навіть не віриться.

– Белла – це мама нашого цуценяти? Тобто того цуценяти, якого ви, нам віддасте? – спитала Ханна. Вона забула, що Ліза хотіла спочатку з ними познайомитися, а потім вирішити віддавати цуценя, чи ні.

– Ні, – посміхнулася Ліза. – Белла поки що сама ще цуценя. Це їхня старша сестра. Роббі – батько. А маму звати Кріссі. Хочете подивитися на цуценят?

Від хвилювання Ханна не змогла нічого сказати, тільки щосили закивала. Кінський хвостик у неї на голові весело затанцював.

– Заходьте до будинку, знімайте пальта. Цуценята підросли, і з ними вже можна знайомитися, – пояснила Ліза і показала дорогу Ханні та її рідним, а цікаві далматинці ввічливо їх обнюхували.

– Їм шість тижнів, – продовжила Ліза, йдучи коридором. – У них уже почали проступати плями. Плям поки що мало, але вже зрозуміло, яким буде забарвлення. Саме в цьому віці їм дуже цікаві нові люди.

Ханна з хвилюванням подивилася на батьків, і батько стиснув її плече.

– Ти так переживаєш, ніби приїхала до палацу на зустріч із королевою, – прошепотів він.

– Майже й так, – пошепки відповіла вона.

– Тут раніше була їдальня, але потім у нас з’явилися собаки, – Ліза підвела їх до дверей в кінці коридору. – І ми вирішили цю кімнату перетворити на дитячу для цуценят.

І відчинила перед ними двері. Вони побачили величезний вольєр – половину кімнати відгороджувала сітка, за якою гралася зграя чорно-білих цуценят. Вони перекидалися і стрибали через матір і один через одного.

– Ой, як їх багато! – прошепотіла Ханна.

– Скільки їх тут? – Запитав батько у Лізи. – Я збився з рахунку.

– Дванадцять, – усміхнулася вона. – Цей приплід найбільший за всю нашу історію.

Ханна схилилася до вольєра, щось ніжно примовляючи чарівним цуценятам, і Зак потягнувся за нею. Кріссі, мати цуценят, побачила Ханну із Заком і глянула на Лізу: чи можна їм довіряти.

– Все добре, Крісс, – тихо сказала їй Ліза.

– Я в них уже заплуталася, – пробурмотіла Ханна, придивляючись до щенят, що гасали по вольєрі. – Хоч того вже запам’ятала! У нього цятка навколо хвоста.

Цуценя ніби зрозуміло, що про нього говорять. Воно стало на задні лапи, чіпляючись передніми за сітку вольєра, і подивилося на дітей. Ханна засміялася, побачивши його смішну мордочку, і цуценя відскочило.

– Ой, вибач, не хотіла тебе налякати, – м’яко сказала Ханна. – Я сміюся, бо ти дуже милий.

Цуценя знову підійшло ближче і яскраво-рожевим язичком лизнуло пальці дівчинки.

– І мене, і мене також! – заверещав Зак, і цуценя знову підстрибнуло. Воно подивилося на хлопчика, боком позадкувало до Ганни і знову стало на задні лапи біля стінки вольєру, щоб бути ближче до неї.

Ханна ледве стримала сміх, щоб не відлякати його, – було таке відчуття, що він ось-ось скаже людським голосом «почухай мене за вушками».

Цуценя зітхнуло від щастя, коли Ханна почухала його за чорно-білими вушками. Йому дуже сподобалося. Цей малий голосно кричить і багато стрибає, зате дівчинка приємно чухає за вушками. До цуценяти підійшла його сестричка, але воно суворо глянув на неї: «Моя господиня! Нікому не віддам”. Сестричка одразу відскочила і вляглася поруч із мамою.

– Ти йому сподобалася, – зауважила Ліза. Судячи з голосу, вона була задоволена. Отже, дозволить забрати одного із цуценят? А може, навіть ось цього? Ханні всі вони сподобалися, але цуценя з плямкою, здається, вибрало її само.

Тато сів поруч.

– Тут є те цуценя, про яке ви вчора говорили? – Запитав він у Лізи.

– Так, – кивнула вона. – У мене велика черга, і всіх цуценят з цього приплоду я вже пообіцяла тим, хто вже довго чекає своєї черги. У найближчі пару тижнів малюків розберуть.

Серце в Ханни впало. Отже, нікого із цих чарівних цуценят їм не віддадуть? Мабуть, мама щось не так зрозуміла. Ханна знову почухала цуценя за вушками, і той замружився від щастя. Який же він класний!

– Але недавно одна жінка передумала. Вона хотіла виставкового собаку, а цуценя, яке дісталося їй по черзі, для виставок не підходить.

– Дивно, – здивувалася мама. – Вони всі такі гарні. Хіба можна зараз визначити, хто буде виставковим?

З палаючим поглядом Ханна повернулася до Лізи:

– Це він не підходить, так? Будь ласка, скажіть, що це він!

Цуценя теж вичікувально глянуло на Лізу. Воно завиляло своїм хвостиком-прутиком.

– Так, це він, – посміхнулася Ліза. – Як ти здогадалася?

Ханна дуже багато читала про далматинців, але Ліза, напевно, знає набагато більше. Дівчинка зніяковіла: а раптом вона зараз скаже дурницю?

– У них не повинно бути плями навколо хвоста, – пробурмотіла вона.

– Правильно, – схвально кивнула Ліза. – Цуценята народжуються сніжно-білими. Плями у них з’являються лише за два тижні і ростуть до року.

Всі цуценята у вольєрі і справді були білі з крихітними цятками, за розміром не більше ягоди смородини.

– Але деякі цуценята народжуються із плямами, – і Ліза погладила цуценя.

– Я такого бачу вперше, – сказала Ханна.

– І я теж, – усміхнулася Ліза. – Він не схожий на решту і для виставок не годиться: із його плямами туди не пустять. Так що він стане просто хорошим домашнім собакою.

Ліза нахилилася до цуценяти, обережно взяла його і простягла Ханні:

– Хочеш? Візьми.

Дівчинка кивнула. Вона взяла цуценя на руки, а воно відразу влаштувалося на колінах. Зак підсів ближче до сестри і погладив цуценя по спинці.

– Може, з ним щось не таке? Тоді ми ще почекаємо, – сказав тато з тривогою в голосі.

– З ним все добре! – Вигукнула Ханна від страху, що батько відмовиться брати цуценя. Цуценя напружилося, але одразу вильнуло хвостиком, ніби питаючи, чи все добре.

– Ти краще говори тихіше, – примирливо сказала Ліза. – Далматинці дуже вразливі. З ними потрібно поводитися м’яко і тихо.

– Вибачте, – прошепотіла Ханна Лізі та цуценяті одночасно.

– Нічого, у тебе все виходить, – заспокоїла її Ліза і повернулася до батька: – Що стосується здоров’я, то тут ніяких проблем. Він абсолютно здоровий. Наскільки я зрозуміла, ви не плануєте водити його на виставки?

– Ми хочемо просто взяти цуценя, – тихо сказала дівчинка. – А цей, напевно, ще кращий, ніж звичайний далматинець. Я знаю, що деякі цуценята народжуються глухими, але цуценята із плямами зазвичай завжди здорові.

Ліза здивовано засміялася:

– Як добре ти підготувалася!

– Я просто дуже люблю далматинців, – відповіла Ханна. – Я мріяла про цуценя скільки себе пам’ятаю.

– Ханна права щодо глухоти, – продовжувала Ліза. – Але Кріссі та Роббі набрали високий бал з оцінки слуху. Наступного тижня ми повеземо цуценят на перевірку.

– А ще далматинці повинні багато бігати і постійно бути поруч із людьми. Ми з татом ходитимемо з цуценям на довгі прогулянки щодня! – сказала Ханна.

– Чудово! У далматинців багато енергії, вони легко починають нудьгувати, бо дуже розумні. Далматинця треба дресирувати. Я можу вам порадити гарну школу.

– Отже, ми можемо його забрати? – спитала Ханна, обіймаючи цуценя міцніше і нервово дивлячись то на Лізу, то на батьків.

– Впевнена, що йому буде у вас добре, – посміхнулася Ліза. – Він швидко пішов до тебе на руки, а з іншими поводився неспокійно.

Батько повільно кивнув Ханні, і вона притулилася щокою до м’якої голівки цуценяти. Той тихенько заскавчав і дівчинка засміялася:

– Ти теж щасливий?

Цуценя широко позіхнуло, показавши свої гострі зубки, і знову згорнулося в Ханни на руках, ніби більше нікуди не збиралося звідси йти.

Мама погладила його:

– Це не ми вибирали собі цуценя. Це воно вибрало тебе, Ханно.

Розділ третій

– У нас через два тижні буде щеня, уявляєш! – Прошепотіла Ханна своїй найкращій подругі Люсі в понеділок під час уроку.

– Оце пощастило! Я просто мрію про собаку, але мама каже, що її нема кому доглядати.

– Можеш разом із нами ходити на прогулянки, – запропонувала Ханна.

– Тихіше, скоро наша черга! — і Люсі обернулася на вчителя, містера Байфорда. Він стояв за ними біля стіни. – Перед нами лише Ізі та Бен.

У класі йшло прослуховування для участі у шкільній різдвяній виставі. Ханна сподівалася цього року здобути одну з головних ролей. Вона дуже любила виступати, але завжди дуже хвилювалася на прослуховуванні, і тому їй давали незначні ролі. Зараз вони разом з Люсі читатимуть уривок із п’єси, а містер Байфорд оцінить, наскільки голосно і виразно вони вимовляють текст.

– Боїшся? – напівголосно запитала Люсі. – Я – страшно!

Ханна посміхнулася. Люсі чудово танцювала і багато разів складала іспити у своїй балетній школі. Їй точно дадуть роль із танцем.

– Я така рада, що в мене буде цуценя, що ні крапельки не боюся! – відповіла вона.

А раніше у неї від хвилювання в животі метелики пурхали.

– Люсі та Ханно, ви наступні! – сказав містер Байфорд, дивлячись у список.

– Ні пуху ні пера! – сказала Ханна Люсі, і обидві схрестили пальці на щастя.

Містер Байфорд дуже довго думав, кому яку роль дати. Добре, що Ханна мала чудовий настрій завдяки цуценяті, інакше очікування стало б для неї тортурою.

Через два дні Ханна вибігла зі школи, щоб якнайшвидше поділитися хорошими новинами з мамою, яка з Заком у візку, чекала її на дитячому майданчику.

– Тобі дали роль? – Запитала мама, побачивши сяючу доньку.

– Я гратиму ангела! – крикнула Ханна. – Головну роль! У мене є текст від автора. А Люсі гратиме доньку господаря готелю і буде танцювати.

– Ханно, ти просто молодець! – Мама обняла її. – Порадуєш сьогодні бабусю. Вона приїде до нас на чай.

– Цуцик! – Сказав Зак, побачивши, що всі щасливі, а значить, мова знову йде про цуценя.

– Ні, дорогий, ми не про цуценя. Але скоро він буде з нами, – пообіцяла мама, і вони разом пішли до воріт.

Зак разом із Ханною мріяв, щоб песик скоріше приїхав додому. Він навіть кілька разів лягав на його чудову блакитну подушку: після знайомства із цуценям вони всією сім’єю поїхали до магазину для домашніх тварин та купили все необхідне.

– Залишилось десять днів, – засяяла Ханна. – Він ще не приїхав, але вже приносить мені радість. А раптом я колись стану актрисою і отримаю «Оскар»!

Вона різко зупинилася.

– Оскар! Мамо, давай назвемо цуценя Оскаром. Мені дуже подобається це ім’я.

– Хм. Мені воно теж подобається, – замислилась мама. – Набагато більше, ніж ім’я Плямка.

– Йому дуже підходить це ім’я, – сказала Ханна.

– Оскар! Її щеня! Чекати залишилося зовсім небагато.

***

Ханна дбайливо принесла цуценя на кухню:

– Ось твоє місце.

І вона обережно опустила його поруч із подушкою.

Цуценя задумалося. Ліжко було великим та затишним. Він поставив передні лапи на край ліжка, потім заліз весь, обнюхав подушку, і цей новий запах йому дуже сподобався. Він з надією глянув на Ханну. Подушка надто велика. Може, Ханна полежить поруч із ним?

– Постіль для цуцика! – Вигукнув Зак, підійшовши до Оскара і присівши на подушку поруч із ним.

Оскар з жахом позадкував, злякавшись галасливого хлопчика, який ледь його не придавив. Жалібно помахуючи хвостом, він зліз з подушки до Ганни.

– Дай цуцика! – заволав Зак, і мама підняла його з підлоги.

Ханна обережно взяла цуценя на руки.

– Він його злякав, – ображено прошепотіла вона мамі.

Ханна намагалася не злитися. Ліза казала, що далматинці дуже вразливі.

– Зак поки що не вміє стримуватись, – пояснив тато. – Але він навчиться.

Ханна шморгнула носом. Батьки ніколи не лають Зака, навіть коли він пустує, і завжди кажуть, що він ще маленький. Маленький! Оскар ще менший! Залишається сподіватися, що, поки Ханна в школі, мама не дозволить ображати цуценя.

***

Перший день із Оскаром був чарівним! Ханна практично не виходила з кухні: кілька днів цуценя мало провести саме тут, щоб запам’ятати своє місце. Йому дозволялося тільки вибігти до саду, щоб попісяти.

Ханна купила – за свої гроші! – Спеціальну кісточку-пищалку, і вона цуценяті дуже сподобалася. Оскар брав її зубами, тряс і, коли кісточка пищала, від несподіванки кидав її на підлогу і знову починав гру, поки остаточно не вибився з сил. А коли Оскар заснув, Ханна сиділа поруч і милувалася ним – найпрекраснішим створінням на землі!

Втім, на подушці йому не спалося. Освоївшись на кухні, Оскар почав бігати за Ханною і плутатися в неї під ногами. Ноги маленької господині сподобалися йому найбільше: вляжеться їй на капці і в ту ж мить засинає.

Ханна боялася, що перша ніч пройде неспокійно. Як він тут, унизу, залишиться сам? Але мама була непохитна. Оскару не можна спати у кімнаті Ханни. Поки що він ще маленький, але коли виросте, на ліжку у неї не поміститься. До того ж, нагорі багато цінних речей, а пес може їх погризти.

****
Ліза розповіла, як швидко привчити цуценя залишатися самому внизу, і Ханна одразу почала його тренувати. Мама забрала Зака гуляти, щоб він не крутився під ногами, тато з Ханною займалися в кухні кожен своїми справами, а Оскар за ними спостерігав. Через деякий час вони вийшли і щільно зачинили двері.

– Вже можна заходити? – Запитала Ханна. – Тато, будь ласка, Ліза сказала, що не можна довго бути відсутнім, а то він засмутиться. Ти хотів почитати газету і вдати, що не звертаєш на нього уваги. Давай увійдемо.

Батько кивнув і відчинив двері. Ханна пошукала Оскара очима. Вигляд у нього був трохи спантеличений і стурбований. Дівчинка відвела погляд, пішла до сушарки, зібрала чисті чашки та поставила їх у шафу. Потім злегка штовхнула тата ліктем:

– Давай ще раз.

Вони знову і знову виходили з кухні і поверталися до того, як Оскар починав скиглити. Зрештою цуценяті набридло спостерігати за людьми і він заснув.

– Ліза права, – прошепотіла Ханна. – Сподіваюся, вночі це спрацює.

Коли настав час лягати спати, Ханна вивела Оскара попісяти на ніч і перевірила, чи для нього лежать газети в кутку.

– Ліза казала, він має бути впевнений, що ми ось-ось увійдемо, – зачинивши двері до кухні, сказала Ханна батькам. – До того ж, за день він сильно втомився від ігор.

Але тільки-но вона притулилася вухом до дверей, у її душу закралися сумніви. Ніхто не скиглив. Чути були тільки стукіт кігтів по плитці та сопіння. Ханна затримала подих.

А Оскар лежав, нюхав повітря і чекав, коли з’явиться Ханна і, можливо, дасть йому ще смачних сухариків, що пахнуть м’ясом. Він позіхнув, поплентався до подушки, заліз на неї і сів просто на кістку-пищалку. Вона пискнула, і щеня від нудьги вкусило її. Може, якщо зараз заснути, прокинешся одразу до сніданку.

Оскар згорнувся калачиком і заплющив очі. Ханна посміхнулася батькам: з-за дверей долинуло ледве чутне похропування. Спрацювало!

Розділ четвертий

Оскар швидко освоївся у новому будинку. Він дуже полюбив Ханну, і вони довго разом бавилися. Цуценя стрибало навколо неї і чекало, коли вона кине м’ячик або кістку-пищалку. За кілька днів Оскара випустили з кухні у вітальню. Виявилося, що йому дуже подобається лежати на дивані поряд з Ханною, поки вона читає чи дивиться телевізор. Мамі це не сподобалося.

– Він виросте і займе півдивана, – зауважила вона.

Але коли мама, приспавши Зака, сіла дивитись улюблену передачу, а Оскар підійшов і сів їй на ноги, серце її розтануло. У погляді цуценяти було стільки ніжності, що мама не витримала, зітхнула і поплескала поряд із собою по дивані. Оскар заліз на диван, ліг і поклав голову їй на коліна, від щастя він молотив хвостом по подушках.

Єдиною проблемою для Оскара був Зак. Не те, щоб Зак не любив Оскара, ні. Навпаки, Зак його просто обожнював і не залишав ні на хвилину: вкладав його на подушку, лягав поруч з ним на дивані і навіть їсти хотів тільки з миски, як Оскар.

***
Цуценя жило в них уже тиждень, і ось одного разу Ханна сиділа у себе в кімнаті і вчила текст п’єси, як раптом почула шум на сходах: спочатку вереск, потім глухий стукіт і пихкання. Це верещав Оскар. Зак його схопив! Ханна кинула папери і вискочила зі спальні. Так і є! Зак піднімався сходами, тягнучи цуценя на руках.

– Я хочу, щоб Осса спав зі мною! – Занив Зак, побачивши сердите обличчя сестри.

– Ти знаєш, що тут йому спати не можна! – люто вигукнула Ханна. І чому Зак постійно вважає, що йому все зійде з рук?! Можна подумати, вона не хоче, щоб Оскар спав із нею! Цуценя відчайдушно рвонулося з рук Зака і заскавчало. Ханна хотіла взяти Оскара, але Зак його не відпускав.

– Мій цуцик! – Занив він.

– Зак, ти його лякаєш, відпусти. Віддай!

Вона намагалася говорити із Заком якомога спокійніше, щоб не злякати Оскара. Це було складно: їй хотілося як слід крикнути на брата.

– Не віддам!

– Віддай, – зашипіла Ханна.

– Ні!

Оскар вивернувся з його рук і кинувся на руки до Ганни. Зак голосно заревів.

– Ханно! Що робить Оскар на другому поверсі? Ти ж знаєш, що йому сюди не можна! – Крикнула мама, виходячи в хол і грізно дивлячись на дочку.

– Це не я його сюди… – у Ханни перехопило подих.

– А чому Зак плаче?

Мама докірливо глянула на дочку і схопила Зака на руки. Він ридав захлинаючись.

Ханна похитала головою. Це ж нечесно. І як так у Зака виходить? Він завжди виходить сухим із води.

Після цього випадку Ханна вирішила стежити за братом, щоб він не турбував Оскара занадто часто, і дуже зраділа, коли цуценяті зробили всі необхідні щеплення. Тепер можна разом із татом водити Оскара на довгі прогулянки. Цуценя любило гуляти, особливо воно полюбило прогулянки до лісу. Оскарові подобалося хлюпатися в струмку, незважаючи на те, що стояв грудень.

Якось у неділю Ханна відпросилася у батьків погуляти разом з Оскаром і Люсі, тим більше що цуценя вже навчилося ходити на повідку. Батьки погодилися, але дали їй із собою мамин мобільний телефон і взяли обіцянку, що дівчатка повернуться за півгодини.

– До лісу ми дійти не встигнемо. Може, сходимо до парку? – запропонувала Люсі.

– І справді не встигнемо, – погодилася Ханна. – Давай покажемо Оскару коней біля школи. Сто років тому далматинці бігли поруч із каретами та охороняли коней. Далматинці зовсім їх не бояться, навіть люблять. Але Оскар коней, мабуть, ніколи не бачив. Я збігаю, скажу мамі, куди ми йдемо.

Люсі кивнула і гордо усміхнулася, коли Ханна віддала їй повідець.

Оскар з цікавістю розглядав нову дівчинку. На Ханну не схожа, але теж дуже мила. Він з надією подивився на будинок: скоріше б повернулася Ханна. І коли вона вибігла з дому на доріжку, цуценя дзявкнуло від щастя і затанцювало на місці.

– Як він тебе любить, – зітхнула Люсі. – Тобі так пощастило!

– Я знаю, – кивнула Ханна. – І я тебе люблю, Оскар, – і вона почухала йому за вушками.

– Зак нам махає, – зауважила Люсі. – Він якийсь сумний. Мабуть, хоче з нами.

– Він зараз таке влаштував! – Зітхнула Ханна. – Не хоче залишити Оскара у спокої. А мама весь час його виправдовує! Вчора він хотів погодувати Оскара і насипав у його миску цілий пакет собачих ласощів. Оскар, ясна річ, з’їв! І знаєш, що сказала мама? Що я повинна була заховати його печиво до шафи! – і Ханна знову зітхнула.

– Мені пощастило, що я теж молодша, – засміялася Люсі.

Школа кінного спорту, куди збиралися дівчата, була оточена полями, і там завжди паслися коні. Взимку на них одягали теплі попони і виводили рідше, але Ханна була впевнена, що прогулянка Оскару все одно сподобається. Цуценя весело бігло поруч, насолоджуючись цікавими запахами і прислухаючись до щебету дівчат.

– Дивись, он вони! – Крикнула Ханна, прискорюючи крок. – Ходімо, Оскаре.

Вони підбігли до коней, і Ханна поставила передні лапи Оскара на перекладину огорожі. Він відразу завиляв хвостом, торкаючись її рук, і вона засміялася від лоскоту.

Оскар зачаровано дивився на коней. До цього він спілкувався лише з великими собаками, а таких високих та граціозних тварин бачив уперше.

– Настав час повертатися, а то мама почне хвилюватися, – зітхнула Ханна. — Обіцяю, Оскаре, ми ще сюди прийдемо.

Ханна мріяла щодня ходити з Оскаром на довгі прогулянки, але наближалося Різдво, і треба було готуватися до вистави. Містер Байфорд вимагав відмінного знання тексту від усіх учасників. Після уроків він збирав виконавців головних ролей на додаткові репетиції, і Ханна не могла їх пропускати: вона брала участь у всіх сценах.

Їй дуже подобалося грати в постановці, і вона майже не хвилювалася. Але додаткові репетиції після уроків заважали дівчинці гуляти з Оскаром. Коли вона поверталася зі школи було вже темно, і, звичайно, мама не відпускала її із цуценям до лісу.

Їм доводилося задовольнятися швидкою пробіжкою навколо парку з татом, коли він приходив із роботи. Поки тато був на роботі, на прогулянку виходила мама. Але в неї ще був Зак у візку, тож довго гуляти їй було важко.

Ханна сподівалася на уроки в собачій школі, але мама сказала, що з репетиціями вона не встигатиме. Доведеться чекати, доки пройдуть свята.

Оскар дуже сумував за їхніми довгими прогулянками. Коли вони гуляли так востаннє? Ханни майже не буває вдома. Він утомився дивитися на двері і чекати, коли вона повернеться. Чому її все немає?

Цуценя обнюхало полицю з взуттям біля дверей і вхопилося зубами за рожевий шнурок. З полиці впала мамина кросівка. Оскар тицьнув її носом, рикнув, уявивши, що це його здобич, схопив передніми лапами і почав гризти.

Цієї ж секунди на сходах з’явилася мама:

– Оскар, ні! Не можна! Поганий пес!

Вона схопила кросівку і вигнала цуценя назад у кухню.

Оскар влігся на подушку і сумно облизався. Що він таке зробив? Йому хочеться піти на прогулянку з Ханною, а її все нема. Ханна – найулюбленіша людина Оскара, але її завжди немає вдома. Вона більше не хоче з ним гуляти? Він нудьгує без неї, має поганий настрій, от і тягне з горя гризти все підряд. Звідки йому знати, що взуття не можна чіпати?

Коли Ханна повернулася додому, щеня виглядало дуже сумним. Вона присіла поряд і погладила його.

– Мама мені розповіла про взуття. Мені шкода, що вона на тебе розсердилася, Оскаре, – зітхнула Ханна. – Тобі було нудно? Малюче, потерпи ще трохи, до вистави. А потім ми з тобою гулятимемо щодня, я тобі обіцяю.

Розділ п’ятий

Оскар сидів на спинці дивана, дивлячись у вікно – виглядав Ханну в сутінках. Він дуже сумував за нею. Скільки часу минуло з того часу, як дівчинка зранку пішла до школи? Вони грали в саду м’ячиком-брязкальцем, і було дуже весело, але потім Ханну покликала мама, а після цього його тільки раз вивели на коротку прогулянку в обід. Зак весь час вів його за повідець і тягнув у різні сторони.

– Ося!

У вітальню влетів Зак. Оскар повернувся до нього і, не втримавши рівноваги, звалився між диваном та вікном. Цуценя завищало, але не від болю, а від переляку. Зак заліз на диван і небезпечно звісився зі спинки, шукаючи Оскара.

Оскар завив. Він хоче залишитись один. Він хоче, щоб прийшла Ханна. Цуценя поповзло за диваном, щоб потай вибратися з вітальні в кухню. Мама Ханни саме готує там обід і може випустити його до саду. Тоді він би втік від Зака і ніхто не тягав би його за вуха і не ганяв по всьому будинку.

Але Зак рухався напрочуд швидко. Він скотився зі спинки дивана і зустрів Оскара з криком «Ося!», а потім схопив цуценя за шию і міцно притиснув до себе. Оскар завив від болю і хотів вирватися, але Зак стиснув його ще сильніше. Цуценя звивалося як могло і боролося що було сил, а Зак реготав, думаючи, що з ним грають.

Оскар зневірився. Він хотів вкусити Зака, але знав, що так робити не можна. Натомість він загарчав. Тихе “рррррррр” викотилося в нього з грудей, і ще він вишкірився.

Зак відпустив Оскара і відсахнувся від нього, витріщивши очі від переляку.

Оскар кинувся тікати. Потрібно терміново сховатися від Зака! Він знайшов затишне містечко під сходами, куди всі складали пальта та сумки. Оскар пірнув туди і заховався за сумку, з якою Ханна ходила на танці. Серце його билося як божевільне, йому було страшно, і він розлютився. Йому не хотілося лякати малюка, але той сам винен: не треба було його чіпати.

Оскар підняв вуха, почувши, що до дверей підходить Ханна. Тато привіз її після репетиції. Йому страшенно хотілося кинутися їй назустріч – але ж його може спіймати Зак. Краще сховатися. І він зник за сумкою, тремтячи від страху.

– Оскар! – здивовано покликала щеня Ханна. Зазвичай він завжди зустрічав її на порозі і весело метушився. А сьогодні його ніде не видно.

– Може, його десь випадково замкнули? – припустив тато.

Ханна поклала шкільну сумку під сходи і відразу помітила Оскара. Він лежав на животі і тихенько скиглив.

– Він тут! Оскаре, що трапилося? Тату, він весь тремтить!

Ханна присіла поряд, обійняла його, і Оскар з вдячністю відразу притулився до неї.

– Оса на мене гарчав, – почула дівчинка тихий голос за спиною. Вона обернулася. Зак стояв біля дверей у вітальню і дивився на неї винувато і злякано.

– Що сталося, Заку? – Запитав тато, насупившись.

До холу швидким кроком увійшла мама:

– Що таке? Що трапилося? Я готувала вечерю і нічого не чула.

– Зак, напевно, знову тискав Оскара! – випалила Ханна. Вона одразу відчула, як напружився Оскар із появою Зака.

– Не треба звинувачувати Зака. Він ще маленький, – м’яко сказала мама.

Ханна зітхнула.

– Зак, ти ганявся за Оскаром? – Запитав тато, зазирнувши синові в очі.

Зак зробив крок назад:

– Ні. Я його погладив!

– Будь з ним обережний, – попросив тато. – Він ще цуценя.

Ханна злісно дивилася на Зака. І знову йому нічого не зроблять! Як це нечесно! Обійнявши Оскара, вона відчула, що цуценя сильно засмучене. Як шкода, що вона не може бути постійно поруч і захищати його!

***

– Мені треба пришити крила до костюма ангела для вистави, – оголосила Ханна за обідом. – Містер Байфорд дасть мені для них деталі з паперу.

Вона легенько посміхнулася, але не від радості з приводу гарного костюма, а через те, що їй на ноги лягла тепла маленька грудочка. Ханна взяла шматок м’яса і «ненароком» впустила на підлогу. Оскар заслужив нагороду. Чорно-біла мордочка відразу підхопила ласий шматочок.

– А що в тебе ще буде, крім крил? – Запитала мама.

– Золотиста туніка і вінець, – з гордістю відповіла Ханна. — Це все зробить мені місіс Гарнер. Вона всім допомагає із костюмами у виставі. Вона стільки всього вміє!

– Як цікаво, – усміхнувся тато. – Скоріше б вистава. Ми стільки про неї чули, що я вже готовий з вами виступати.

Ханна засміялася. Вона і справді тільки й розповідає, що про спектакль.

У п’ятницю Ханна принесла зі школи деталі для крил. Склеїти їх було непросто, і вони з батьком провозились усі вихідні. Ханна вирізала з паперу пір’їнки, а тато зробив для них основу з дроту. Готові крила кріпилися на плечах за допомогою стрічок. Цілі два дні вони працювали не покладаючи рук, а готові крильця розфарбували золотою фарбою. Вийшло дуже гарно.

А у понеділок сталася катастрофа. Повернувшись зі школи напередодні репетиції у костюмах, Ханна побачила, що крила валяються на підлозі у вітальні та ще й половина пір’їнок відірвано.

– Мамо! – з жахом закричала дівчинка.

З холу, кинувши Зака та його комбінезон, одразу прибігла мама:

– Що трапилося?

– Чому ти за ним не стежила! – заридала Ханна. – Він же все зламав! Я тебе ненавиджу, Заку! – злісно вигукнула вона братові, який дивився на неї з-за дверей.

– Ханно, це не Зак, – мама похитала головою. – Не говори так. Це погані слова.

Ханна нічого не розуміла:

– Тоді хто ж?

– Оскар, хто ж ще. Дивись, всі пір’яни пожовані. Не треба було залишати їх сохнути на нижній полиці шафи, ось я й не встежила. Треба надалі бути обережнішими. Що ти накоїв, Оскар? – крикнула вона на цуценя, яке вилізло з-за дивана.

– Це зробив не Оскар, – уперто сказала Ханна, підводячи його на руки. Однак вона встигла помітити на мордочці шматочок золотистого паперу. Мама була права. Притиснувши до себе Оскара, Ханна рішуче вийшла з кімнати. Не стане вона вибачатися перед Заком!

***

Тато допоміг Ханні полагодити крила до репетиції в костюмах, але вони були вже не такі гарні, як раніше. Дівчинка нервово пересмикувала плечима, переживаючи за стрічки, якими кріпилися крила. Вона повірити не могла, що сьогодні вже спектакль.

– Ти своїх бачиш? – спитала Люсі, коли Ханна визирнула з-за лаштунків до зали.

– Ні. Зате бачу твоїх маму та тата! – Ханна насупилась і знову подивилася в зал. – Вони ж збиралися зайняти місця в останньому ряду, – пробурмотіла вона. – А народу вже повно.

Мама обіцяла Ханні, що вони з татом будуть вчасно, а Зака залишать із бабусею. Ну, і де вони?

За її спиною голосно зареготали, і Ханна мало не підстрибнула. На сцені стояв гвалт. Всі принесли з собою канапки, щоб ще раз встигнути, не відволікаючись на обід, повторити весь текст перед виступом. З тієї хвилини, як пролунав дзвінок з останнього уроку, всі потихеньку починали нервувати.

Ханна глянула на улюблене маленьке фото Оскара, яке вона приклеїла на картонку і завжди носила із собою. Вона майже нітрохи не хвилювалася, а варто було їй подивитися на чудову мордочку Оскара, як на душі стало зовсім добре.

Двері в зал знову відчинилися. Ханна своїм очам не повірила. Бабуся! Вона щось пояснювала місіс Гарнер, яка перевіряла квитки на вході.

Але ж бабуся мала залишитися із Заком! Ханні хотілося кинутися до неї і спитати, що трапилося, але вона була вже в костюмі, та й спектакль ось-ось почнеться. Ханна одним пальцем погладила фото Оскара, і в неї засмоктало під ложечкою. Чому мама з татом досі не прийшли?

Розділ шостий

Оскар вибіг у хол, принюхався до вхідних дверей, посидів на порозі кілька хвилин. Знову побіг на кухню попити води.

Де всі? Мама спочатку, як завжди, погуляла із Заком, а потім повернулася і випила чаю. Задзвонив телефон, і Оскар прокинувся. Він підвівся з подушки, впевнений, що його зараз погодують. Якщо підійти до мами та повиляти хвостом, вона дасть йому їжі.

Але вона, поговоривши телефоном, кинула слухавку з такою силою, що та злетіла з важеля. Мама не звернула на це уваги – вона кинулася до дверей і мало не спіткнулася об Оскара. Не вибачившись, не погладила і навіть не крикнувши, щоб не крутився під ногами, вона вилетіла з дому без пальта і кудись помчала машиною.

З того часу її все немає. Ханна мала повернутися зі школи. А Зак? Йому теж час бути вдома, хіба ні? Та й тато у цей час зазвичай повертається з роботи. Оскарові не подобалося так довго бути одному, а ще він все більше відчував голод. Щеня знову пройшлося по холу, опустивши хвіст, і раптом почув кроки. Оскар одразу підбадьорився.

Але це були повільні та важкі кроки. Ханна зазвичай підбігала до дверей весело та швидко. Оскар відійшов від дверей і занервував.

Двері відчинилися. У хату зайшла бабуся, а слідом за нею Ханна, тягнучи за собою крила від костюма.

Ханна була дуже засмучена, і хоч і обняла Оскара, але зовсім не так, як завжди. Вона міцно притиснула його до себе, і він одразу відчув, як неспокійно б’ється серце дівчинки. Оскар притулився до неї носом, питаючи, що сталося.

– Мама тебе годувала? – Запитала Ханна, зазирнувши йому в очі. – Бідолашний Оскар, ти, мабуть, голодний як вовк. Ідемо.

Вона насипала корму і дістала з полиці ласощі – спеціальне собаче печиво. Оскар з вдячністю підбіг до миски, але голод кудись зник. Щось трапилося, здогадався він і страшенно засмутився, що Ханна прийшла додому в такому настрої. Цуценя не могло спокійно всидіти на місці. Щось не так.

Поївши, він заліз на диван і ліг між Ханною і бабусею. Вони увімкнули телевізор, але не могли зосередитися на жодній передачі. Час минав, і Оскар заснув на дивані поруч із Ханною.

Прокинувся він через те, що хтось грюкнув дверима машини. Оскар загавкав, і Ханна з бабусею теж прокинулися.

– Тату! – Ханна кинулась у хол. – Що трапилося?! Як Зак? Де він? Де мама?

Батько виглядав дуже стомленим.

– Бабуся сказала тобі, що він упав у дитячому садку з гімнастичної стінки?

Ханна кивнула. Бабуся їй все розповіла після вистави.

– Він розбив голову. Шість швів наклали, уявляєш? На ніч він залишиться у лікарні – рана на голові велика. Мама з ним.

Тато втомлено опустився на сходи і зняв черевики:

– Ханно, люба, мені шкода, що ми пропустили твій виступ. Я так довго чекав на цю виставу! Ми ж не знали, наскільки серйозна рана у Зака. Мамі зателефонували і сказали, що його відвезли до лікарні «Швидкої».

У Ханни перехопило подих. Схоже, справа серйозна.

– Він видужає? – Запитала вона з тривогою.

– Так, лікарі кажуть, що все буде добре.

Батько спробував сказати це з натхненням, але нічого, крім утоми в його голосі, не почулося.

– А зараз давайте по чашці гарячого шоколаду – і спати.

Бабуся залишилася в них, і вранці було незвично снідати з нею, без мами та Зака. Бабуся відвела Ханну до школи, а тато пообіцяв, що коли дочка повернеться зі школи, мама і Зак вже будуть вдома.

Мама зустріла Ханну після уроків, але Зака поряд із нею не було. Вона міцно обійняла дочку.

– Де Зак? Він залишився у лікарні?

– Все гаразд, люба, – відповіла мама, заперечливо похитавши головою. – Він удома з бабусею. Приходить до себе. За кілька днів буде гаразд, але шрам, швидше за все, залишиться. Ханно, я зараз розмовляла з місіс Джеймс. Вона пообіцяла записати для нас диск зі спектаклем. Я так шкодую, що ми не бачили тебе на сцені! Як все пройшло? Тобі сподобалося?

Ханна кивнула. Не час зараз розповідати про радісні події, до того ж вона всю виставу боялася, що з рідними щось трапилося.

– Я жодного разу не забула тексту, – нарешті сказала дівчинка.

Мама знову міцно обняла її, і Ханна зрозуміла, що вона про все здогадалася.

– Мам, ти не могла вчинити по-іншому. Я не образилася, чесне слово.

– Все одно ми тебе підвели, – зітхнула мама.

– Я цього не відчула, – твердо сказала Ханна. В глибині душі вона, звісно, шкодувала, що батьків не було на виставі. Але побачивши вдома Зака із забинтованою головою, вона забула про все. Ханна весь вечір просиділа з братом і навіть подивилася разом із ним передачу про гоночні машини, які терпіти не могла. Оскар лежав поруч, і вони разом гладили його.

Вистава залишилася в минулому, попереду були різдвяні канікули. Тепер у Ханни точно буде багато часу для Оскара. Вона хотіла, щоб цуценя запам’ятало своє перше в житті Різдво, і мріяла, що вони багато гулятимуть і, може Люсі гулятиме разом з ними. А потім вони сидітимуть на дивані і дивитимуться хороші фільми, які завжди показують на свята. А якщо вийде, то вони разом із Оскаром подивляться «Сто один далматинець»!

Відчуття свята додала погода: випав сніг. Першого ж дня канікул Ханна прокинулася і побачила, що вулицю засинає білий порошок, наче хтось вирішив прикрасити пиріг цукровою пудрою. Снігопад тривав і уночі. Судячи з прогнозів, така погода буде на все Різдво.

Оскарові страшно сподобався сніг, незважаючи на те, що з прогулянки він повертався з мокрими та холодними лапами. Вдома він сидів на дивані, притулившись носом до вікна, і намагався схопити зубами сніжинки з того боку скла.

Від радості Ханна зовсім забула, що до них у гості має приїхати її тітка. Вона жила в Шотландії і бувала не часто. А Оскара вона побачить уперше.

Але з’ясувалося, що тітка Джесс не любить собак. Її дратувало, що Оскар постійно крутиться у вітальні, і вона весь час демонстративно чистила одяг, ніби зі цуценяти летить шерсть. Вона була дуже добре одягнена, але у все чорне, і будь-яка біла волосина була видна відразу. Ханна вивела Оскара в сад і добре вичесала, але тітку Джесс це не заспокоїло.

Оскар уперше побачив людину, якій він не сподобався. Він зустрів тітку Джесс на порозі і привітався як завжди: завиляв хвостом, тицьнувся носом їй у ноги і обдарував смішною усмішкою на всю пащу, як це водиться за далматинцями. Але жінка в страху зробила крок назад.

– Ого, які зуби! Він, мабуть, кусається? – з жахом спитала тітка.

– Нічого він не кусається! – Вигукнула Ханна. – Навпаки, він дуже привітний. А звати його Оскар.

– Відведи його на кухню, Ханно, – попросила мама.

Ханна сердито подивилася на тітку, але послухалася. Оскар навіть нічого зробити не встиг! Залишалося сподіватися, що тітка Джесс до нього звикне.

Оскар був зовсім спантеличений: скільки всього нового в будинку! У вітальні поставили високе сяюче дерево, воно тряслося і дзвеніло. Незнайома жінка, як і раніше, його відштовхувала, а Ханна не відходила від неї ні на крок. Оскар ліг на свою подушечку на кухні і засумував.

Ханна як могла намагалася його розвеселити і навіть кілька разів вивела на довгу прогулянку, але мама сказала, що тітка Джесс буде недовго і недобре йти гуляти, раз вона приїхала в гості. Ханна хотіла запропонувати тітці Джесс погуляти з ними, але потім передумала. Взагалі тітка Джесс дуже хороша, шкода, що вона зовсім не любить собак.

Оскар лежав на своєму місці на кухні, і йому було дуже самотньо. Він прикрив носа хвостом і уявив, як тікає в ліс, а Ханна біжить поруч і підстрибує. З ранку вони пограли в саду, але це зовсім не те. А тепер уся родина кудись пішла. Ханна пообіцяла йому незабаром повернутися, але їх немає вже цілу вічність. Оскар невдоволено перевернувся на другий бік. Як же набридла ця подушка! І кухня також.

Сходити, чи ще раз подивитися на дивне дерево? Цуценя поплелося у вітальню. Оскара насторожувало це дерево, і він не розумів, навіщо його сюди притягли.

Підозріло принюхуючись, цуценя обійшло навколо дерева, під яким тепер були розкладені коробки в красивій хрусткій обгортці. Закручена стрічка на одній із них зачепилася за його лапу, і він струсив її. Стрічка відстрибнула. Оскар знову торкнувся її лапою. Здається вона хоче від нього втекти!

Він схопив коробку зубами і став трясти що було сили. Тріск розірваного паперу йому дуже сподобався. Влаштувавшись на підлозі, щеня почало жувати довгу рожеву вовняну штуку, яка опинилася всередині.

Коли Ханна і Зак з батьками і тіткою Джесс повернулися з покупками додому, Оскар міцно спав на підлозі у вітальні. Він був весь у шматках сріблястого обгорткового паперу та закрученої стрічки. Порваний рожевий пухнастий шарф – подарунок Ханні від тітки Джесс – лежав поряд.

– Ви тільки подивіться, що накоїв цей пес! – обурилася тітка Джесс. – Як жахливо він поводиться! Розірвав мій подарунок Ханні!

Оскар відразу прокинувся і винувато підбіг до Ханни, тягнучи за собою шматки рожевої стрічки.

– Оскар поганий! – Сердито заявила мама.

– Зовсім він не поганий, – прошепотіла Ханна, обіймаючи цуценя. – Він ні в чому не винен, – сказала вона мамі. – Він увесь день був удома один. Якщо він нашкодив, то тільки з нудьги.

Помовчавши, вона тихенько додала:

– І цей шарф мені зовсім не подобається…

Розділ сьомий

На Різдво всі прокинулися дуже рано. Ханні і Заку не терпілося якнайшвидше заглянути в різдвяні шкарпетки з подарунками, а мама з татом спустилися на кухню і почали готувати різдвяний обід. Тато вчора приніс величезну індичку. До них у гості мала прийти бабуся та ще друга бабуся з дідусем, а також дядько Марк із трьома дітьми: Джеймі, Тарою та Фібі. Оскар сидів біля грубки і принюхувався – як смачно пахло!

Ханна мріяла якнайшвидше побачитися з братиком і сестрами, але хвилювалася, як вони віднесуться до Оскара. Вони все ще зовсім маленькі: Фібі два роки, як і Заку, Джеймі і Тара трохи старшого віку, і собаки у них немає. Ханна з жахом уявила, як вони носитимуться за Оскаром і мучатимуть його весь день. Цуценя це зовсім не порадує.

На щастя, Оскару дуже сподобався її подарунок на Різдво: велика кісточка. На якийсь час він так захопився що навіть не звернув уваги на дядька Марка з дітьми, лігши з подарунком на свою подушечку. Натомість діти помітили його одразу.

– Привіт, песик! – Заверещала Фібі.

– О-го-го! – Вигукнула Тара. – А чи можна з ним пограти?

Не чекаючи відповіді, Тара кинулася прямо до Оскара і вмостилася поруч із ним. Цуценя з жахом від неї відстрибнуло. Він спокійно жував свою кісточку, а тут хтось намагається її забрати! Оскар глянув на Ханну, благаючи його врятувати.

– Тара, ти сидиш на подушці Оскара, – почала пояснювати Ханна. – Йому не подобається, коли на ній сидить хтось інший.

Тара відразу надулася.

– А ти мені не наказуй! – сердито відповіла вона Ханні.

– А я й не наказую, – зітхнула Ханна. Вона ніжно погладила Оскара, і він, зістрибнувши з подушки, побіг у хол.

Куди б того ранку не попрямував Оскар, він то натикався на тітку Джесс, яка щоразу з підрозою дивилася на нього, то хтось із дітей кидався на нього з обіймами. А ще дядько Марк ненароком штовхнув Оскара під столом, де цуценя чекало на ласощі під час різдвяного обіду. Оскар вискочив з-під столу, заскавулів, але Ханна відразу взяла його на руки.

– Тяжкий день, так? – пробурмотіла вона. – Бідолашний маленький малюк. Мамо, можна я дам Оскару шматочок індички? Будь ласка! Хай потішиться.

Мама відповіла не відразу:

– Гаразд, але тільки на Різдво. Віднеси на кухню і поклади в його миску. Інакше він вирішить, що його завжди годуватимуть зі столу.

Ханна кивнула і спробувала не видати себе винним виглядом. Вона часто кидала Оскарові шматочки під стіл. Так робити не можна, але перед його благаючим поглядом встояти неможливо.

Індичка стала для Оскара найприємнішою подією дня. Вона була така смачна, що він навіть забув про галасливих і приставучих дітей. Але коли обід закінчився, Оскар побачив, як Джеймі зісковзнув зі стільця в його бік, і цуценя стрілою помчало геть із вітальні, де проходив різдвяний обід.

У холі він заховався під сходи і ліг поруч із горою звалених пальто.

– Куди подівся твій собака? – Запитав Джеймі.

– Не знаю, – відповіла Ханна, схрестивши пальці за спиною.

Вона насправді не знала, куди він подівся, так що це не вважається брехнею. Втім, вона здогадувалась: Оскар сховався під сходами.

Прийшов тато, покликав Джеймі у вітальню і сказав, що починається гарний фільм. Хлопчик утік. Ханна видихнула. Зараз вона допоможе мамі прибрати зі столу, а коли всі сядуть дивитися фільм, потихеньку втече до Оскара, і їм не заважатимуть ні тітка Джесс, ні двоюрідні брати та сестри.

Оскар лежав у темряві, згадуючи смак індички, і мріяв, щоб до нього прийшла Ханна. Але вийти з укриття і вирушити на її пошуки боявся.

Ханна віднесла останню порожню миску з-під пудингу на кухню і поставила на інші тарілки.

– Піду перевірю, як там Оскар, – сказала вона мамі.

– Добре, – кивнула мама. – Якщо хочеш, посиди з ним на кухні. Йому, мабуть, зовсім не хочеться до вітальні.

– А тітка Джесс і бабуся з дідусем не подумають, що я поводжуся неввічливо? – Запитала Ханна.

Мама засміялася:

– Вони так об’їлися, що під час фільму, швидше за все, заснуть. Так що все гаразд.

– Дякую, мам, – і Ханна обійняла її.

Мама теж обняла дівчинку, але відразу відпустила:

– Що там таке? Чому плаче Зак? – І вона кинулася у вітальню.

Ханна зітхнула. Знову цей Зак! Не міг помовчати секундочку! Їм із мамою було так добре. Ханна пішла в хол, по дорозі помітивши, що мама обіймає Зака. Джеймі та Тара кричали, що їм нічого не чути. Фібі мовчала, але теж мало не плакала.

Ханна прийшла до Оскара під сходи і посміхнулася, коли прохолодний маленький носик тицьнувся їй у руку.

– Ти маєш рацію, Оскар, – пробурмотіла вона. – Краще сховатися.

Цуценя з вдячністю пригорнулося до дівчинки. Хто ще захистить його від дітей? Оскар заліз до неї на руки і позіхнув. Коли Ханна поряд, йому нічого не страшно.

– Мені тут так тісно, Оскаре, – зітхнула дівчинка і задумливо погладила цуценя. – Але дивитись кіно зовсім не хочеться.

Вона прислухалася: Зак, як і раніше, реве, мама, судячи з голосу, вже втрачає терпіння. І раптом Ханні в голову прийшла чудова думка:

– Оскар, йдемо гуляти! Влаштуємо святкову прогулянку з нагоди Різдва.

Оскар сповз із рук і завиляв хвостом. Слово прогулянка він уже вивчив, і ця ідея йому дуже сподобалася.

– Тільки треба сказати мамі, що ми йдемо.

Ханна ледве вибралася з-під сходів і зазирнула у вітальню. Оскар крутився поруч і визирав то через одну, то через іншу її ноги. Ниття Зака встигло перерости у справжню істерику. Мама з татом пробігли повз: тато із Заком на руках, а мама вся червона і дуже зла. Тепер її краще не чіпати. Але Оскар дивився на Ханну з такою надією!

– ПРидумала, – серйозно сказала дівчинка. – Залишимо мамі записку. Впевнена, вона все зрозуміє.

Вона сходила за повідцем Оскара, одягла найтепліші речі і навіть натягла другу пару шкарпеток, перед тим як засунути ноги в чоботи. Кучугури на дворі дуже високі.

Двері у вітальню були відчинені, і Ханна побачила, що бабуся заснула на дивані, а поряд з нею заснула Фібі. Ханна не хотіла їх будити та заважати іншим дивитися фільм. Вона написала коротку записку з обіцянкою невдовзі повернутись і поклала її на стіл. Усміхнувшись, дівчинка схопила пару морквин з овочевого кошика і вислизнула з Оскаром за двері.
Через пару хвилин мама, уклавши Зака спати, повернулася до вітальні. Вона принесла з кухні пироги з м’ясом – на випадок, коли Оскар вирішить поласувати ними, – і поставила страву на стіл. Саме на записку Ханни.

Розділ восьмий

Оскар весело стрибав стежкою, сніг дзвінко хрумтів під лапами. Йому подобалося це відчуття, дуже хотілося побігти швидше, і він з надією глянув на Ханну. Вона засміялася і побігла.

– У мене з собою морквина, – сказала Ханна Оскару, коли вони зупинилися перевести дух. Холодне повітря обпікало горло. – Ходімо дивитися на коней.

Вони минули школу Ханни. Ігровий майданчик перетворився на велике біле простирадло, на якому не було жодного сліду. Нарешті вони дійшли до стайні. Коні тулилися один до одного і сумно дивилися на всі боки.

– Морквина підніме їм настрій, – сказала Ханна Оскару, взяла його на руки і поставила передніми лапами на огорожу.

– Який ти важкий, Оскар! – зітхнула дівчинка. – Довго я не витримаю. Ти точно погладшав.

Вона показала коням моркву, і вони повільно підійшли до неї. Від радості Оскар завиляв хвостом і тягнувся до них мордочкою, поки вони жували.

– Дивись, щоб тебе не з’їли, – зі сміхом попередила Ханна і опустила цуценя на землю.

Вони з радістю спостерігали, як коні махають головами, чекаючи ще моркви. Нарешті коні відійшли.

– Час додому, – зітхнула Ханна. – Незабаром знову піде сніг.

Оскар зрозумів, що повертатися їй зовсім не хочеться, і з надією завиляв хвостом.

— Ну, може, ще трохи погуляємо, — невпевнено погодилася Ханна. – Поки виднося, нас ніхто не шукатиме.

Вона знову зітхнула, присіла і притиснула Оскара до грудей, раптово почувши себе самотньою. Але як тільки цуценя облизало їй лице, та так, що вона розреготалася, відпльовуючись, весь її сум як рукою зняло.

– Гаразд, швидко збігаємо в ліс, спустимося до струмка. Може він уже замерз!

Вони побігли стежкою, і Ханна по дорозі милувалася хвилями кришталево чистого снігу, що вкрив ліс. Дорога йшла крізь хащі, і вони весело мчали вперед, розкидаючи сніг. Дзвінкий гавкіт Оскара луною відгукувався в безлюдному лісі, і Ханна ганялася за ним між деревами.

Оскар був як ніколи щасливий. Вся його туга розвіялася, мов дим. Він тряс головою, гавкав, а коли цілі кучугури снігу, переливаючись, з глухим стукотом падали з дерева і кущів прямо на нього, знову заливався гавкотом.

Вони сіли відпочити на повалене дерево. Тут було дуже гарно, і струмок по краям вже почав покриватися льодом. Ханна зітхнула від щастя. Куди краще, ніж сидіти в задушливій хаті! Але вже час іти додому, скоро почне темніти. Дівчинка глянула на небо і з жахом зрозуміла, що сонце хоч і вийшло з-за хмар, але стоїть зовсім низько. Потягнулися довгі вечірні тіні. Вони гуляють довше, ніж вона думала. Ханна схопилася:

– Треба йти додому, Оскар! Вже пізно.

Оскар глянув на неї і невпевнено виляв хвостом, зрозумівши, що вона засмучена.

– Звідки ми прийшли? – Ханна розгублено озирнулася на всі боки. – Ось наші сліди навколо дерева. Решта завалило снігом. – Вона роздратовано струсила головою. – Дурниці! Не могли ж ми заблукати.

Дівчинка обійшла дерево у пошуках слідів. В який бік іти? У неї заколотилося серце, вона почала панікувати. Знову і знову Ханна дивилася на небо і бачила, що воно змінює колір на похмурий, нічний, темно-синій.

– Нам сюди. Здається, – невпевнено промовила дівчинка. – Ходімо, Оскаре!

Вона не помітила, що Оскар озирнувся, коли вони йшли. Цуценя задумливо принюхувалося до дерев і йшло за господинею. Чому вона пішла саме сюди?

– Ми не туди йдемо, – схвильовано сказала Ханна за кілька хвилин. – Ліс уже мав скінчитися. Треба повернутись.

Вони повернулися назад, зв’язуючи в снігу. Вийшовши до струмка, Ханна знову сіла на дерево, бо ноги її тремтіли від страху. Треба признатися: вона не знає дороги. Вони заблудилися.

Оскар незрозуміло глянув на Ханну. Вона плакала, і він не розумів, чому. Він притулився до її ніг, а вона погладила його по загривку.

– Я боюся, Оскаре. Мені холодно. Я хочу додому.

Оскар підстрибнув і завиляв хвостом. Він знає де дім. Він може відвести її туди. І це все, що вона хоче? Цуценя обережно потягло за повідець і тихенько заскавуліло. Ханна підвела голову, він загавкав і потягнув її за собою.

– Додому? – Запитала вона. – Ти можеш відвести мене додому, Оскар?

Оскар знову потяг за повідець, і Ханна, шкутильгаючи, пішла за ним. Стежка, яку він вибрав, нічим не відрізнялася від інших, але Оскар був абсолютно впевнений у своєму рішенні. Він часто зупинявся і принюхувався до кущів, виляв хвостом і вів далі.

Ханна з сумнівом оглядалася довкола, але Оскар точно знав, куди йде. Він біг уперед, і наприкінці стежки дівчинка побачила поле біля стайні.

– Оскар, ти маленька зірочка! – пробурмотіла вона, присівши поруч із цуценям і міцно обійнявши його. – Біжимо додому!

-Хоча… – вона запнулася, і плечі її опустилися, – куди вже спішити. Хіба щоб швидше зігрітися. Даремно я сподівалася, що нашої відсутності не помітять.

Вони попленталися повз школу, повернули на дорогу до будинку. Оскар відразу настовбурчив вуха, і Ханна зупинилася.

– Ханно! – крикнув хтось. – Ханно!

Здається, бабуся.

– Ханно! Ханно! – це вже тато.

Ханна пішла вперед – точніше, Оскар потяг її. Обидві бабусі, дідусь, тато, дядько Марк і навіть тітка Джесс стояли на дорозі і кликали її. Вони таки помітили, що її немає! Тато був дуже схвильований, і Ханна навіть уповільнила крок, раптом злякавшись, що її зараз лаятимуть.

– Ханно!

Тато кинувся до неї, підняв на руки і притис до себе:

– Де ти була?! Ми так хвилювалися, не знали, куди ти пішла!

– Я ж залишила записку! – Здивувалася Ханна. – Ви з мамою були зайняті Заком, а Оскару було так погано… Пробач. Я не збиралася піти надовго. Я заблукала в лісі, а Оскар знайшов дорогу додому. Він дуже розумний.

Тато так міцно тримав її в обіймах, наче боявся, що вона знову зникне.

– Ми не знайшли записки. Ханно, ти мусила нас попередити.

– Зак так голосно плакав.

– Все гаразд, ми не сердимося. Ми просто за тебе злякалися. Будь ласка, обіцяй, що ти більше ніколи так не робитимеш.

– Більше ніколи, обіцяю, – кивнула Ханна.

Тато нахилився і погладив Оскара по голові.

– Оскар вивів Ханну з лісу! – повідомив він усім іншим. – Давай додому, Ханно, ти, мабуть, страшенно замерзла.

– Оскар вивів тебе з лісу? – Здивовано запитала тітка Джесс. – Він ще цуценя! Який ти розумний, Оскаре!

І вона ніжно погладила його.

Ханна засяяла. Тітка Джесс ніколи раніше не гладила Оскара.

– Ханно! – Зак з криками кинувся до неї на шию.

– Ми так про тебе хвилювалися! – сказала мама.

– Вибач, – прошепотіла Ханна, з тривогою стежачи за тим, як Зак обіймає Оскара. І тоді вона зрозуміла, що Оскар не притискає вуха, а виляє хвостом!

– Ух ти! – Здивувалася мама. – Оскар більше не боїться Зака. Відразу видно – повернувся з довгої прогулянки, – задумливо додала вона. – Ти його так загуляла, що він забув про все, що його дратувало.

Як тільки Зак спробував взяти Оскара на руки, мама насупилась:

– Ні, Заку, тягати Оскара на руках не треба. Можна лише гладити. Він втомився і хоче полежати. – Мама підштовхнула Зака до будинку. – Іди пограй зі своїм новим літаком. Покажи його бабусі та дідусеві.

Зак скорчив невдоволену гримасу, але послухався.

– Що таке? – Запитала мама у Ханни, помітивши її здивований погляд.

– Ти вперше сказала Заку, щоб він залишив Оскара у спокої! – прошепотіла Ханна.

– Треба було раніше це зробити, – зітхнула мама. – Оскар терплячий пес, але Заку треба бути з ним акуратнішим. Ми багато прощаємо твоєму брату, тому що він маленький. Проте стежити за ним треба. Вибач, Ханно. Я знаю, що іноді дуже важко бути старшою сестрою.

– Дякую, мам!

Ханна міцно обняла її і задумливо подивилася на Зака, який грав у вітальні з бабусею і дідусем.

– Зак теж господар Оскара. Мені треба частіше запрошувати його грати з нами, – зітхнула вона.

І тут її осяяло:

– Коли в Оскара почнуться заняття, ми разом із Заком водитимемо його на тренування! Може, він навчиться поводитися з ним, якщо побачить, як зі своїми цуценятами поводяться інші господарі.

Мама засміялася:

– Так, треба після Різдва записатися до цієї школи для собак. А зараз Оскар заслужив ще трохи індички. Як гадаєш, Оскар? Ідемо!

Ханна кивнула, потім зазирнула у вітальню:

– Зак! Хочеш погодувати Оскара індичкою?

Зак підстрибнув і підбіг до Ганни. Взявшись за руки, вони пішли за Оскаром, який одразу кинувся на кухню, і дивилися, як жадібно він їсть індичку. Він возив миску по всій підлозі, вилизуючи її стінки, щоби на них нічого не залишилося. Потім зітхнув від щастя, лизнув ногу Ханни і влігся на подушку.

Ханна засміялася, і Зак теж. Оскар зарився в подушку носом, витягнув задні лапи і ледь помітно виляв хвостом, почувши їхній сміх. Потім він знову зітхнув і згорнувся клубочком. Він страшенно втомився, об’ївся смачного і був дуже щасливий.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Щенок Оскар или Секрет счастливого Рождества“
Холли Вебб
Видавництво: “Форс Україна”

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: