Як сватали мишку

Японські народні казки

Давно колись у коморі одного селянина оселилася миша зі своїм чоловіком. Жили вони заможно: в коморі були і рис, і ячмінь, і пшоно, і квасоля. Та от біда – не мали вони дітей.

Тож почали вони молити богів:

– Пошліть нам, боги, дитятко!

І незабаром народилася в них мишка. Батьки так нею тішилися, так її доглядали, берегли як зіницю ока.

Мишка росла просто на очах і незабаром стала найвродливішою з усіх своїх ровесниць у Мишачій країні Японії.

Отож батьки почали думати про її заміжжя.

Наша дочка перша красуня в Японії, – розсудили батько з матір’ю. – Треба їй нареченого знайти найкращого.

– Серед мишей нема пари для такої красуні,– казала гордовито мати.

– Правду кажеш, нашій доньці треба знайти найкращого у світі нареченого,– погоджувався чоловік.

Вони довго радились і нарешті зійшлися на тому, що ним може бути тільки Сонце, яке осяває увесь світ.

Отож одягли вони доньку в найдорожче кімоно і втрьох піднялися на небо.

– Ясне Сонце, Ясне Сонце! Ти – наймогутніше на світі. Будь ласка, візьми собі за жінку нашу доньку,– гречно попросили батько й мати.

Сонце всміхнулось і сказало:

– Та що ви! Є й за мене могутніші.

– Могутніші за тебе?.. Хто?..– спитав здивований батько.

– Туман. Бо хоч би скільки я старалося – як він насуне, то я стаю безсиле.

– Еге ж, твоя правда,– підтакнули миші й пішли до Туману.

– Сивий Тумане, Сивий Тумане! Ти – наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.

Туман насупив брови і сказав:

– Та що ви! Є й за мене могутніші.

– Могутніші за тебе?.. Хто?..– здивувався батько.

– Вітер. Бо хоч би як я не старався – вітер мене завжди подужає: він розвіює мене за одним подмухом.

– Еге ж, твоя правда.

Подалися миші до Вітру.

– Буйний Вітре, Буйний Вітре! Ти – наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.

– Та що ви! Є й могутніші за мене.

– Могутніші за тебе?.. Хто?..

– Стіна дому. Бо хоч би скільки я дмухав, вона не ворухнеться. Стіні ніщо не рівня.

Мишачі батьки з донькою спустилися на землю і пішли до білого Стіни їхньої комори.

– Непохитна Стіно, Непохитна Стіно! Ми не знали, що ти наймогутніша на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.

Вражена Стіна відповіла:

– Та що ви! Є й могутніші за мене.

– Могутніші за тебе?.. Хто?..

– Ви, миші. Хоч би якою міцною я був, ваші гострі зуби прогризають у мені дірку.

– Еге ж, правду кажеш,– погодився батько й сказав дружині: – Чуєш, жінко, наймогутніші у світі – ми миші. Як ми цього раніше не помітили?

– Справді. Пару нашій доньці треба шукати серед мишей.

Як задумали, так і зробили: взяли собі зятя із свого, мишачого, племені.

Зажили молодята дружно та весело. Шанували своїх батьків, і було в них багато дітей, так що мишачий рід у коморі й донині живе та процвітає.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: