TOU

Кожен отримав своє

Естонські народні казки

Одного разу ішов дорогою бідний старий перехожий. А час був уже вечірній, сутеніло.

Вирішив перехожий зайти до найближчого будинку, попроситись на ніч. Постукав у вікно великого будинку:

— Пустіть переночувати!

Вийшла з дому господиня-багачка і давай лаяти перехожого, давай кричати на нього.

— Зараз, — кричить, — собак із ланцюга спущу! Дізнаєшся, яка у мене ночівля! Іди собі геть!

Пішов перехожий далі. Побачив бідний, маленький будиночок, постукав у віконце і сказав:

— Гей, господарі, прихистіть мене на одну ніч!

— Заходь, заходь! — привітно озвалася господиня. — Ночуй, тільки тісно у мене дуже.

Зайшов перехожий у хату і бачить: бідно в хаті, дітлахів багато, сорочки на всіх рвані.

— Чому ж це у тебе хлопці в таких лахміттях ходять? — запитує перехожий. – Чому ти їм нові сорочки не пошиєш?

Куди там! – Відповідає жінка. — Чоловік у мене помер, одна я з хлопцями залишилася, де мені вже їм нові сорочки шити!.. У нас і на хліб грошей не вистачає.

Вислухав її перехожий, ні слова не сказав. А господиня зібрала на стіл вечерю і почала кликати перехожого.

— Сідай, повечеряєш з нами!

— Ні, – відповідає перехожий, – не хочу. — Нещодавно поїв.

Розв’язав свою сумку, дістав усе, що було їстівного, і сам пригостив хлопців. А потім ліг і заснув.

Рано-вранці старий прокинувся, подякував господині за ночівлю і сказав на прощання:

— Все, що ти почнеш робити з ранку, робитимеш до вечора!

Не зрозуміла жінка слів перехожого та й уваги на них не звернула. Провела вона старого до хвіртки, повернулася додому і подумала:

«Ну, якщо навіть цей бідняк сказав, що мої діти обідрані, то що ж можуть сказати інші!»

І вирішила вона пошити із залишків полотна, яке в неї було, хоча б одну сорочку. Пішла до багатої сусідки і попросила в неї метр, щоб виміряти полотно: чи вистачить його хоч на одну сорочку?

Повернулася бідолашна жінка від сусідки і полізла до комори.

Взяла з полиці сувій полотна і почала його міряти. Вона міряє, а шматок все довшає, все кінця не видно… Цілий день міряла і тільки пізно ввечері, коли вже стемніло, доміряла до кінця.

Ну, тепер і їй самій, і всім її хлопцям на все життя вистачить полотна для сорочок!

“Так ось про що говорив мені вранці перехожий!” — здогадалася бідна жінка.

Увечері вона віднесла метр багатій сусідці і розповіла їй усе без таємниць, як вона за словом перехожого отримала повну комору полотна.

“Ой, чому я цього перехожого не пустила ночувати!” — подумала багачка і закричала до батрака:

— Гей! Запрягай швиденько коня! Скачи за жебраком! Привези його сюди! Бідним треба допомагати і не скупитися! Я завжди так казала!

Робітник відразу ж поїхав розшукувати старого перехожого. Тільки на наступний день він наздогнав його. Але старий не захотів повертатись.

Засмутився робітник і каже:

— Біда мені: не привезу тебе — вижене мене господиня і платню не віддасть…

— Не журись, хлопче, — відповідає старий, — так і бути, поїду з тобою!

— Сів на воза і поїхав.

А багачка біля воріт стоїть, чекає не дочекається. Зустріла старого з поклонами, з посмішками, провела в будинок, напоїла, нагодувала, м’яку постіль постелила:

Лягай, дідусю, відпочивай!

Прожив старий перехожий у багачки день, прожив другий, прожив третій. Їсть, п’є, спить, люльку палить. Господиня його пригощає, ласкаві слова йому говорить, а сама злиться, думає:

«І коли тільки цей старий негідник забереться звідси!..» А прогнати старого не сміє — боїться: проженеш його, тоді весь клопіт даремно пропаде.

На четвертий день, на велику її радість, рано-вранці перехожий почав збиратися в дорогу. Багачка вийшла його проводити. Іде старий до воріт, а сам мовчить. Вийшов за ворота — і знову ні слова. Не втерпіла господиня і каже:

Скажи, що мені робити сьогодні? Подивився на неї перехожий і сказав:

— Все, що почнеш робити з ранку, робитимеш до вечора!

Вбігла багачка до хати, схопила метр, щоб міряти полотно. І тут вона голосно пчихнула — та так голосно, що кури на дворі злякано розлетілися по сторонам.

І чхала вона весь день, не зупиняючись:

Ап-чхи! Ап-чхи! Ап-чхи!

Ні пити, ні їсти, ні відповідати на запитання багатія не могла. Тільки і чути було:

Ап-чхи! Ап-чхи! Ап-чхи!

І тільки коли сонце заховалося і зовсім стемніло, вона перестала чхати.

Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки”
Збірка естонських народних казок
Упорядник – А. Якобсон
Видавництво: ”Ээсти рааматт”
м. Таллінн, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: