Гладіолус

Римський полководець Барбагало наказав стратити всіх полонених фракійців, залишивши в живих лише двох найкрасивіших і найсильніших юнаків — Тереса та Севта. Він привів обох красенів до Риму і віддав до школи гладіаторів.

Туга за батьківщиною, гіркота неволі, принизлива рабська доля пригнічували молодих фракійців, і вони благали своїх богів тільки про одне: про швидку смерть. Але боги не слухали їх благань. День проходив за днем, а юнаки прокидалися щоранку живі та здорові.

— Можливо, боги приготували нам іншу долю, — тихо сказав Терес Севту. — Можливо, вони хочуть навчити нас майстерно володіти мечем, щоб ми помстилися за ганьбу нашого народу?

— Якщо боги не в змозі вберегти наш народ, то як же зробимо це ми? — важко зітхнувши, відповів Севт.

— Попросимо богиню снів, нехай вона розповість нам, що чекає нас попереду, — сказав Терес, і Севт погодився з ним.

Коли Терес зранку розповів другові, який він бачив сон, то Севту вже було ні до чого розповідати свій — обом наснилося одне й те саме.

Терес бачив, що він виходить із мечем на арену, а проти нього, теж із мечем у руці, виступає Севт.

Вони розгублено дивляться один на одного, а натовп волає, вимагаючи, щоб гладіатори розпочинали бій. Ніхто з них не наважується підняти руку на товариша по нещастю, але ось до Тересу підбігає гарна римська дівчина і каже: «Руби так, щоб ти вийшов переможцем, і ти здобудеш свободу і мою любов!» Терес замахується мечем, але цієї миті голос із підземелля вигукує: «Роби так, як велить тобі серце!»

— Ну, ти наче мій сон підглянув! — здивовано вигукнув Севт.

Надвечір, коли друзі поверталися із занять, вони зустріли двох чарівних римських дівчат. То були дочки Барбагало – Октавія та Леокардія. Терес і Октавія обмінялися поглядами, і обох наче блискавка пронизала. Вони не в змозі були відірвати одне від одного очей і тому не бачили, що те саме відбувається із Севтом та Леокардією.

Любов не завжди сліпа, вона буває мудра, і кохані знаходять шляхи, щоб бути разом навіть тоді, коли між ними лежить така прірва, як між переможцем і переможеним.

Довгий час Барбагало не підозрював, що його дочки таємно зустрічаються з гладіаторами, поки Октавія йому не зізналася у своїй божевільній любові до Тереса, а трохи згодом таке ж зізнання в любові до Севта зробила і Леокардія.

Барбагало, знаючи вперту вдачу своїх дочок, не ув’язнив їх у в’язниці, не заборонив їм коротких побачень з коханими. Він тільки оголосив їм, що у найближчому бою гладіаторів Терес і Севт виступатимуть на арені один проти одного і той, хто вийде переможцем, отримає свободу. Підступний Барбагало сподівався, що гладіатори будуть битися не на життя, а на смерть, і ніхто з них не залишиться живим, це буде небачене видовище.

Все йшло так, як передбачав Барбагало. Октавія переконувала Тереса будь-що домогтися перемоги, яка дасть йому свободу; те саме Леокардія твердила Севту. Сестри стали ворогами, бо кожна з них побоювалася за своє щастя, яке означало нещастя іншого.

Настав день бою. Амфітеатр був переповнений; у першому ряду, біля самої арени, сидів Барбагало з дочками.

Коли на арену вийшли Терес і Севт у одязі фракійських воїнів і, піднявши блискучі мечі, вигукнули: «Приречені на смерть вітають тебе!» — натовп заревів від захоплення. Октавія поглядом підбадьорила Тереса, Леокардія кивнула Севту і, показуючи на Тереса, тицьнула великим пальцем униз.

Гладіатори підготувалися до бою, підняли мечі. Глядачів охопила напруга, сестри завмерли.

Але в ту мить, коли Терес уже заніс меч, щоб пронизати груди Севта, він почув голос свого серця:
— Фракійцю Тересе, яку відповідь ти даш матері-батьківщині за вбивство її сина?

Те саме питання поставило Севту і його серце, і супротивники кинулися один до одного в обійми і поцілувалися.

Натовп у обуренні заволав:

— Вони мають померти!

Октавія схопилася і вигукнула:

— Тересе, борись за наше щастя!

Тим самим словами Леокардія намагалася підбадьорити Севта.

Терес, змахнувши мечем, заспокоїв глядачів і, гордо піднявши голову, сказав:

— Ви виявилися сильнішими і зробили нас своїми рабами, але вам не зробити нас негідниками. Ви можете вбити нас, але не перемогти!

Сказавши це, він встромив свій меч у землю, те саме зробив Севт.

Барбагало знаком наказав воїнам вбити гладіаторів, що збунтувалися. Коли трупи Тереса і Севта забрали з арени, сталося диво: встромлені в землю мечі зазеленіли, на них з’явилися бруньки і розквітли квіти.

Квіти ці назвали гладіолусами.