TOU

Парубок у зеленому піджаку

Литовські народні казки

Давно колись жив собі старий пан. Ніхто не знав чому, але в нього жоден наймит довго не вживався. Та от якось приходить до нього парубок у зеленому піджаку й просить якої роботи. Пан прийняв його, але з умовою: як він не слухатиметься, погано працюватиме, – то пан йому в’язи зверне. Парубок на ці слова не зважав і залишився наймитувати. Якось пан йому й каже:

– Я від’їжджаю надовго. Ось тобі три ключі. Одним відімкнеш повітку і візьмеш там вівса коневі, другим одімкнеш комору й знімеш ковбаси – свиню нагодуєш.

Здивувався парубок: навіщо це пан свиню ковбасами годує?

– А що робити з третім ключем? – питає наймит.

– Нічого! – сердито відповів господар.– Дивись мені, не лізь, куди тебе не просять, бо як повернуся – шкуру спущу.

Так нахваляючись, старий вирушив у дорогу. Наймит одімкнув комору, зняв ковбасу й нагодував нею свиню. Потім одімкнув повітку, набрав у засіку вівса й насипав коневі. Раптом кінь заговорив до нього людським голосом:

– Милий друже, випусти мене з цієї стайні, визволи від злого чаклунського закляття.

Від коня хлопець і дізнався, що господар у нього чаклун.

– З радістю допоможу тобі, тільки скажи, що я маю робити,– каже наймит.

– У нас лишилося мало часу,– відповів кінь. – Треба поспішати. Третім ключем, до якого чаклун не велів тобі навіть торкатися, відімкни двері, що є між коморою й повіткою. Там у стіні дерев’яний кілочок, а на ньому висить сідло з вуздечкою і шабля. Шаблю причепи до пояса, а сідлом осідлай мене й сідай верхи.

Наймит так усе й зробив, як йому кінь велів. Прив’язав ,шаблю, осідлав коня, вивів його на подвір’я, сів верхи. Сидить на коні й питає, в який же бік їхати.

– їдь у той бік, звідки вітер віє,– відповів кінь,– І прислухайся, чи не гуде земля.

Сказавши так, кінь заіржав та й полетів, наче блискавка.

А саме в цей час чаклун додому повернувся. Побачив, що немає ні наймита, ні коня, одразу ж сів на свиню й кинувся їх доганяти.

Парубок почув, що земля загула, і сказав про це коневі. А кінь йому каже:

– Обернись і рубони шаблею!

Наймит рубонув шаблею – і за ними враз виріс густий, високий ліс. Поки чаклун крізь той ліс пробивався, парубок з конем далеко вже заїхали.

Через годину він знову почув, що земля гуде. Сказав коневі. Кінь звелів йому вдруге рубонути шаблею. Наймит махнув шаблею – і позаду них встала висока й крута гора. Спотів, аж милом вкрився чаклун, стомився до краю, поки на ту гору вибирався. А наймит тим часом далі помчав на коні.

Через годину він знову чує – гуде земля. Сказав коневі. Кінь йому і втретє велить махнути шаблею. Наймит рубонув шаблею – і за ними розлилося широке та глибоке озеро. Прискакав чаклун до озера й захитав головою – що ж робити? Але роздумувати ніколи – треба доганяти,– і скочив у воду. Свиня плавати добре не вміла, втомилася, і невдовзі вони обоє пішли на дно – і чаклун, і свиня.

Поскакав наймит далі.

Приїхав до королівського палацу.

– Пусти мене отут пастися на узліссі,– каже кінь,– а сам іди в королівські хороми і проси, щоб тебе кухарем узяли Але хоч вряди-годи провідуй мене. Як тобі щось потрібно буде або щось із тобою погане станеться, прийдеш, мені розкажеш,– мовить йому кінь.

Подякував наймит коневі і пішов до палацу. А в палаці зустрів самого короля й попросився до нього за кухаря. Король здивувався й питає:

– А звідки ти знаєш, що мій кухар помер?

Парубок нічого не відповів. Але королеві він припав до душі, і той залишив парубка в себе служити. Добре у нього з роботою ладилося, аж поки…

Була в короля дочка-одиначка, дуже вродлива. Закохалася вона в кухаря й сказала королеві, що, тільки за кухаря заміж вийде. Батько почув новину й страшенно розгнівався, покликав кухаря та й каже йому:

– Слухай ти, зеленопіджачнику, щоб твого й духу тут не було! Забирайся негайно з палацу, а ні, то велю тобі голову з пліч зняти.

Кухар перелякався, бо не знав і не відав, чим він так королеві не догодив. Пішов він на узлісся, знайшов свого приятеля-коня, обняв його за шию та й гірко заплакав.

– Що сталося? – питає кінь,– Чого ти так гірко плачеш?

– А як же мені не плакати,– каже кухар,– коли мене король вигнав та ще й нахвалявся голову з пліч зняти. А я й не знаю, чим не догодив йому. Куди мені тепер іти, що ж мені робити?

Жаль стало коневі свого товариша, от він йому й каже:

– Не вішай голови, брате! Тут твоє щастя, і не треба нікуди йти звідси. Піди до королівського садівника – він дасть тобі роботу.

Парубок послухав коня й пішов до садівника. Розповів йому, що з ним скоїлось у королівському палаці. Парубок сподобався садівникові, хоч той і боявся короля, а залишив його в себе за помічника.

Королівна дуже сумувала й сумувала за парубком у зеленому піджаку. Багато сваталося до неї гарних королевичів, але ні за кого з них не погоджувалася вона вийти заміж.

Невдовзі після цього у королівство вдерлися жорстокі вороги. Король скликав усіх чоловіків зі своєї держави й заявив: тому, хто переможе ворога, він віддасть у дружини свою дочку.

Страшно билися між собою воїни обох сторін. Багато загинуло ворогів, але немало й вірних слуг короля наклало головами на полі бою. А ворог дедалі більше й більше загарбував земель. Коли дізнався про це парубок у зеленому піджаку, пішов до свого друга-коня й сказав йому, що хоче йти воювати з ворогами короля. А кінь йому й каже:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Литовські народні казки”
Перекладач і упорядник – Ольга Градаускенє

Видавництво: “Веселка“

м. Київ, 1988 р.

1 Коментар
  • Євген
    25.09.2022 22:33

    Щось кінцівка казочки не дуже райдужна…

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: