Дийканбай та велетні

Давним-давно жив мисливець на ім’я Дийканбай. У нього не було ні баранів, ні коней, його годувало тільки полювання. Якось Дийканбай узяв із собою на полювання сусіда. Полюючи, вони зустрілися з велетнем — ніс у нього був як  бочка, а ноги — як два великі дерева.

Побачив велетень мисливців і розреготався. Диканбай теж засміявся.

Здивувався велетень:

— Чому ти, людино, смієшся?

Дийканбай розреготався ще дужче і відповів:

— Моя дружина дуже хоче поласувати печінкою велетня. Ось я знайшов те, що шукав. Добре, що я так швидко тебе зустрів.

Тут Дийканбай вдав, ніби хоче схопити велетня, і крикнув сусідові:

— Тримай його! Зараз ми виріжемо в нього печінку!

Велетень злякався:

— Відпустіть мене, люди добрі. Я єдиний син у батьків і дам вам усе, що ви захочете.

І висипав перед Дийканбаєм купу золота.

Дийканбай узяв золото і суворо сказав:

— Гаразд, золото твоє візьму. Вперше тебе помилую, якщо ти єдиний син. Але дивись, не нападай на беззахисних. Тепер скажи: де нам знайти якогось іншого велетня?

Тремтячи від страху, велетень відповів:

— Далі по ущелині блукають три велетні.

— Ну, якщо так, то візьмемо печінку в них, — сказав Дийканбай. Як тільки велетень зник, мисливці пустилися іншою стежкою додому.

Ішли вони берегом річки і вийшли на галявину, оточену тополями. Сорок казанів м’яса варилося на багаттях, сорок велетнів сиділи під деревами.

Мисливці швидко залізли на тополю. Дийканбай причаївся на верхній гілці, а його друг нижче.

Був тут і той велетень, у якого Диканбай забрав золото.

— В Ач-Аралі, — розповідав він велетням, — я зустрів двох богатирів із людського роду. Вони мало не вбили мене, хотіли вирізати мою печінку. Щойно я золотом відкупився. Вони ледве відпустили мене і пішли вгору ущелиною, шукати інших велетнів. А я швиденько до вас, розповісти про небезпеку. Нам треба бути насторожі.

Величезний одноокий велетень-повелитель сказав:

— Я чув, що людина хоч і маленького зросту, але дуже розумна, нам треба остерігатися.

Тут друг Дийканбая зірвався з гілки і впав посеред велетнів.

Дийканбай одразу ж крикнув зверху:

— Тримай одноокого! Вбивай його першого.

Велетні розбіглися. А Дийканбай та його друг щасливо повернулися додому з повним мішком золота.