Як тварини хату ставили

Якось цап, баран, гусак, півень та кіт разом гуляли. У лісі їх ніч застала. І вирішили вони поставити собі хату. Цап узявся рогами колоди валити, баран лобом гілля збиває, кіт кігтями мох зішкрібає, щоб щілини заткати, півень на річці очерет ламає, а гусак зі своїми широкими крилами покрівлю кладе.

Раз два! – І готова хатинка. Після вечері полягли спати: баран біля печі ліг, кіт на піч заліз, гусак серед хати на підлозі розлігся, цап у передньому кутку примостився, а півень на сідало схопився. Невдовзі захропіли друзі у своїй хаті.

Близько опівночі повела вовчиця навчати ремеслу своїх двох вовченят. Раптом натрапили вони на нову хату.

— Оце дива! — вигукнула вовчиця. — Сьогодні вранці ми тут проходили, нічого не бачили. Ніби як із-під землі вискочила.

— Зайдемо, матінко, подивимось, хто в хатці живе, — просять вовченята.

— Ну ні, дітки! Будь-куди, тільки не сюди: щоб не бути біді!

Сказала так вовчиця і побігла вздовж річки, до пагорба добігла, а там на лівий бік завалилася та й заснула. Тим часом одне з вовченят повернулося до хатинки — і шусть усередину. Цап — хлопець чемний — одразу обійняв гостя рогами, та так, що шибки затремтіли. Прокинулися решта друзів, давай гостя приймати: баран йому лобом боки огладжує, гусак шубку вибиває, кіт від радості так і пирхає та гостя по щоках поплескує, а півень, нічого в темряві не бачачи, кричить: — Ко-кого? Ку-ку-так?.. І мені дай!

Вранці вовчиця запитує сина: чому шерстка скуйовджене? Звідки синці взялися?

— Я, матінко, поки ти спала, пішов подивитись, чи не можна в хаті чимось розжитися. Тільки я в двері — мене хтось залізними вилами до стінки припер, другий — палицею по ребрах б’є, третій у потилицю клює та в два батоги шмагає, четвертий в очі плює та запотиличниками пригощає, а п’ятий кричить: «Кого? Куди? І мені дай!..» Щастя ще, що хоч п’ятому я не дістався!

— Нічого, нічого… А навіщо поліз? Говорила я тобі — туди не ходи!