Вірні друзі

Жив собі в лісі Заєць. Ні з ким не сварився, ні з ким не сперечався. Неподалік від нього, під кущем ялівцю, поселився Їжачок. Лагідне звірятко, нікому ока не запорошить. Познайомилися Заєць та Їжачок, почали разом гуляти. Помітила їх Білочка і розсміялася: такі вони різні, друзі. Заєць великий, мчить як вітер. А Їжачок — маленький, повільний, як черепаха.

— Недовго ви товаришуватимете, — мовила Білочка. — Лопне ваша дружба при першій же нагоді, як бульбашка дощова.

— Поживемо — побачимо, — відповіли Їжачок та Заєць.

Одного дня в ліс прийшла біда. Голодний Вовк помітив звірят і зрадів: відразу з’їсть Їжачка, а потім, коли додасться сил, наздожене Зайця.

— Рятуйтеся! Вовк-розбійник наближається! — тривожно зацокотіла Білочка. Заєць звівся на задні лапки і побачив хижака, який принишк за кущем.

— Утікай, Їжаче! — гукнув він і кинувся навтіки. У Їжачка ніжки коротенькі — не втекти йому, небораку. Тому він згорнувся в клубочок, наставив свої гострі голочки і завмер.

— От і скінчилася ваша дружба! — зацокотіла Білочка. — Справжні друзі в біді пізнаються.

А Вовк ударив лапою Їжачка і аж завив від болю — об голочки поколовся.

Тим часом повернувся Заєць, аби якось допомогти другові. Вовк залишив Їжачка — і за ним, довгоногим.

Заєць зробив по лісу коло, друге. Не відстає Вовк, слідом мчить. Чути тільки важке сопіння та тупіт лап. І раптом… як заскавулить Вовк, як завиє на весь ліс! Це Їжачок підкотився йому під ноги, і хижак знову поранив лапу об голки.

Покачався Вовк по землі, рану зализав і неохоче поплентався геть — відступився від звірят.

Білочка все це бачила. Вона спустилася з ялини до Їжачка і Зайця, зацокотіла винувато:

— Пробачте, що сміялася над вами. Тепер знаю, ви — справжні друзі.