Добридень, кладко!

В одного удівця була дочка, і, як це ведеться в сільських дівчат, вона часто ходила до сусідчиної дочки то кужіль прясти, то ще з якоюсь роботою. Сусідка була вдова, і люди подейкували, що вона відьма. Та всупереч цим чуткам жінка до сусідської. дівчини була дуже лагідна й привітна; тільки та прийде до них, любенько з нею погомонить, а як напече пампушок чи ще якихось лакоминів, завжди пригостить і її. За це сирота щиро любила і свою подругу, і її матір.

Якось дівчата посідали за прядки й почали прясти, а відьма, улесливо дивлячись на них, раптом і каже:

— Ох, діти мої, як добре було б вам жити в одному домі! Може б, ти, дитинко,— звернулася вона до сусідської дівчини,— сказала своєму батькові, щоб узяв мене за дружину? І йому без помічниці важко, і мені без господаря несолодко, а вам укупі так любо жилося б!

Дівчина нічого їй на те не відповіла, хоч і сама була не проти, щоб мати подруги стала їй за мачуху.

Прийшла вона додому й каже батькові:

— Вам би треба оженитися, тату. Візьміть собі помічницю, а мені добру мачуху. От чого б вам не посвататися, приміром, до нашої сусідки? З неї була б непогана господиня.

— Ох, дитино моя,— відповів батько,— люди подейкують, що наша сусідка — відьма. Нащо тобі така мачуха?

— А ви таки посватайтесь до неї, тату. Вона дуже добре ставиться до мене, а люди можуть наказати такого, чого й близько немає.

Довго умовляла дочка батька й нарешті таки вмовила: побрався він із сусідкою. Але чим усе це скінчилося? Не встигли ще й весілля відгуляти, як мачуха заходилася із своєї пасербиці знущатися, та так жорстоко, що ніхто від неї ніколи цього й не сподівався. Навіть попоїсти як слід не дасть сироті, тільки хлюпне в собачу миску їй якоїсь бурди та перепічок у попелі напече. Гарну одежу від неї відібрала й кинула якісь старі недоноски із своєї дочки. Рідну дочку вона не кривдила, одягала її, як паву, щодень пекла їй на маслі пампушки й набивала кишені усілякими ласощами. Перемінилася мати — перемінилася й дочка, стала знущатися із своєї колишньої доброї подруги. Гарно одягнеться, причепуриться, ходить слідом за нею та й глузує:

— Поглянь, яка на мені гарна сукня, а на тобі саме дрантя. Поглянь, які я їм смачні пампушки. Але тобі не дам, ага!

Сердешна дівчина плаче, й серце їй крається з жалю.

Стоїть вона якось біля колодязя й гірко-гірко ридає; побачив її батько, підійшов до неї та й каже:

— Тепер ти сама бачиш, дитино моя, що я правду тобі казав: не вийде з цієї відьми доброї мачухи. Нічого не вдієш — треба терпіти все, що послав тобі Господь.

— Гаразд, я собі якось дам раду. Піду пошукаю службу, може, прогодуюся,— відповіла, втішаючи себе й батька, заплакана дівчина.

Незабаром вона і справді зібралася на службу. Просить мачуху, щоб та вирядила її, як належить. А відьма насипалась на неї, почала кричати, що не має чого їй дати, хай сама заробить на себе. І не дала бідній сироті нічогісінько. Так і пішла бідолашна, в чому стояла, прихопивши на дорогу хіба кілька вимащених у попелі перепічок.

Іде вона, йде, аж раптом бачить перед собою кладку.

— Добридень, кладко! — чемненько вклонилася дівчина.— Щастя тобі й добра!

— І тобі теж, дівчино,— подякувала кладка.— Куди це ти йдеш, куди простуєш?

— Іду шукати собі службу.

— Ох, переверни мене, будь ласка, на другий бік,— попросила кладка,— вже стільки років люди ходять по одному моєму боці, й ніхто не здогадається перевернути мене. При нагоді і я віддячу тобі добром.

Дівчина перевернула кладку й пішла далі. Незабаром стрівся їй на дорозі песик, весь шолудивий.

— Добридень, песику! — вклонилася вона йому.

— Добридень і тобі, дівчино,— відповів песик.— Куди це ти йдеш, куди прямуєш?

— Іду шукати собі службу.

— Ох, викупай мене, будь ласка,— попросив песик.— Уже стільки людей повз мене пройшло, а ще ніхто наді мною не зглянувся. При нагоді і я віддячу тобі добром.

Дівчина виконала песикове прохання: гарненько викупала його і пішла далі. Ішла вона, ішла й нарешті прийшла до старої груші.

— Добридень, грушечко.

— Добридень і тобі, дівчино. Куди це ти йдеш?

— Іду шукати собі службу.

— Ох, струси, будь ласка, з мене грушки, бо я вже не можу їх на собі тримати, а ніхто не хоче мені допомогти. Я тобі добром віддячу! — попросила її груша.

Дівчина обтрусила всі грушки, й дерево полегшено зітхнуло.

Дівчина пішла далі. Незабаром вона побачила бичка, який пасся на луці.

— Добридень, бичечку! — привіталася з ним подорожня.

— Добридень і тобі, дівчино. Куди це ти йдеш, куди прямуєш?

— Іду шукати собі службу.

— Ох, вижени мене, будь ласка, з цієї луки, я вже стільки років тут пасуся, і ніхто не хоче мене вигнати. Я тобі за це добром віддячу.

Дівчина вигнала бичка з луки й пішла собі далі. Ішла, йшла й раптом побачила піч, у якій тлів жар.

— Добридень, пічко!

— Добридень і тобі, дівчино. Куди це ти йдеш, куди прямуєш?

— Іду шукати собі службу.

— Ох, вигреби, будь ласка, з мене цей жар. Вже стільки років тліє він у мені, й ніхто не хоче його вигребти. При нагоді й я віддячу тобі за це добром.

Біля самої печі стояла кочерга. Взяла її подорожня, вигребла жар та й пішла далі. Йшла вона горами, долами, аж поки одного дня набрела в лісі на самотню хатку. А в тій хатці жила Баба Яга.

Сторінки: 1 2 3