ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Як судили ті, хто сильніше всіх

Албанські народні казки

Жили-були на білому світі лев, тигр, ведмедиця, вовк, лисиця та віслюк. Потоваришували вони між собою і вирішили оселитися неподалік людського житла в печері, оточеній лісом, і разом ходити на полювання. Піде, бувало, вовк і заріже барана, за ним іде лев і тягне бичка, за левом тигр, за тигром ведмедиця, і всі повертаються зі здобиччю. А лисиця в цей час полює на гусей та курей. Потім навантажать свою здобич на віслюка і повертаються до печери. У таких працях вони провели все літо, і жилося їм дуже добре.

Та тільки літо, як це завжди буває, пройшло швидко, і настала осінь, а за нею холодна зима. Повіяв холодний вітер, а в горах випав глибокий сніг. Взимку яке полювання! Клади зуби на полицю. Сидить у печері лев, боїться ніс на мороз висунути, поруч лежить і мерзне тигр, біля них дрімає ведмедиця, стукає зубами від холоду вовк, притулилася, скулившись лисиця, і, похмуро опустивши голову, стоїть сумний віслюк. Нарешті всі вони так зголодніли, що стали думати і міркувати, чим би це їм поживитися і кого з’їсти.

Лев, якому зовсім не хотілося вилазити на мороз і полювати в глибокому снігу, сказав:

— Я пропоную з’їсти когось із нас. Давайте з’їмо того, хто тут без роду, без племені. Згодні?

Лисиця все зрозуміла і тихенько прошепотіла віслюку:

— Ми з тобою найслабші, тому вони захочуть спочатку з’їсти нас. Так що будь насторожі!

Лева підтримала ведмедиця:

— Я теж вважаю, що треба з’їсти того, хто тут без роду, без племені, — сказала вона. — Ну, признавайтесь, хто батька не має, хто тут незаконнонароджений?

Лисиця знову шепнула віслюку:

— Якщо тебе спитають, якого ти роду, скажи, що твій батько покинув вас, коли ти був ще маленьким, але йдучи, написав на твоєму копиті своє ім’я. Якщо хтось уміє читати, нехай подивиться та прочитає вголос.

Звірі, що знемагали з голоду, були згідні з левом. Вони почали питати один одного:

— Ти чий син, вовче?

— Я син вовка, – відповів той.

— А ти чий син, леве?

— Я син лева, – відповів лев.

— А ти чий син, тигре?

— Я син тигра.

— А ти чия дочка, ведмедице?

— Я дочка ведмедя.

— А ти чия дочка, лисице?

— Я дочка старого хитрого лиса.

Дійшла черга і до віслюка.

— Ти чий син, віслюче? — спитали його.

— Батько покинув нас, коли я був маленьким, і я не пам’ятаю його, — сумно відповів віслюк. — Але він написав на моєму копиті своє ім’я. Якщо хтось із вас вміє читати, нехай підійде і прочитає вголос.

— Хто тут уміє читати? — спитав лев.

— Я вмію, — озвалася ведмедиця.

— Тоді підійди до мене, —  сказав віслюк, —  і я покажу тобі цей напис.

Ведмедиця підійшла до віслюка, він підняв ногу і з розмаху вдарив її копитом прямо в чоло. Та захиталася, повалилася і померла. Коли звірі побачили, що ведмедиця здохла, вони страшенно розсердилися і хотіли одразу ж розірвати віслюка. Але лисиця зупинила їх:

— Що ви робите? —  Вигукнула вона. — Навіщо ж убивати одразу двох? З’їмо спочатку одного, того, хто вже здох, а потім, коли знову зголодніємо, заріжемо віслюка. У нас ще досить часу, до весни далеко!

Звірі погодилися з нею і почали обгризати ведмедицю.

Коли всі наїлися і лягли спати, лисиця прошепотіла віслюку:

— Скоро вони знову зголодніють і тоді вже, напевно, доберуться до нас. Тому нам треба якнайшвидше тікати.

Звірі заснули, а лисиця з віслюком тихенько піднялися і пішли, залишивши лева, тигра та вовка у печері. Так лисиці вдалося перехитрити найсильніших хижаків, врятуватися самій і врятувати віслюка.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Албанские народные сказки”

Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: