А раптом вийде
Григорій Остер
Якось слоненя, папуга, удав і мавпа сиділи і розмовляли. Раптом папуга став на лапки і сказав:
— Ну, я пішов!
— Куди? – здивувався удав.
— У гніздо! — поважно сказав папуга. – У своє гніздо.
— А що там у тебе? — спитала мавпа.
— Все! У мене там все! — сказав папуга і почав прощатися. — До побачення, слоненя; всього гарного, удав; мавпо, бувай!
— А ти скоро повернешся? — поцікавилося слоненя.
— Гніздо, воно далеко! – пояснив папуга. — Спершу я піду туди, туди, туди, туди, туди. Потім там, там, там. Потім назад, назад, назад, назад. І прийду за три дні. Щасливо залишатися!
Папуга вже рушив у дорогу і навіть встиг пройти кілька кроків, коли слоненя раптом перегородило йому дорогу.
— Послухай, папуго, — сказала слоненя. – А чому ти йдеш пішки?
— На кому ж він поїде? — здивувалася мавпа.
— Ні на кому, — сказало слоненя. — Чому б йому не полетіти до свого гнізда?
— Справді! — вигукнув удав. – Чому б ні?!
— І правда! — зраділа мавпа. – Чому б йому не … це саме?!
Папуга страшенно здивувався.
— Чому б мені… не що?
— Не полетіти! — пояснило слоненя. — Раз, два — і там!
— Раз, два… і де? — спитав папуга.
— У гнізді! — закричала мавпа.
— Як це?
— Дуже просто, – сказав удав. — Полетів, полетів, а потім прилетів і сів.
Папуга уважно подивився на слоненя, потім на удава, потім на мавпу і спитав усіх трьох:
— Ви збожеволіли?
— Ти ж птах! — нагадав папузі удав.
— Я?! – образився папуга. – Слухай, ти чого обзиваєшся?
— Він не обзивається, — сказало слоненя. — Ти папуга, а папуга — птах.
— Можливо! – сказав папуга. — Але це ще не означає, що мене можна по-різному обзивати!
— Ну, у тебе є ці? – слоненя помахало вухами.
— Які ці? — недовірливо спитав папуга.
— Ну, ці? — слоненя замахало вухами сильніше.
— Аааа! Крила! — здогадався папуга. – Є! Ну і що?
— То лети! – не витримав удав.
— Лети! — підтримала удава мавпа.
— Куди? — спитав папуга безневинним голосом.
— До гнізда! — гаркнув удав, що втратив всяке терпіння.
— Ах ось воно що! – сказав папуга. — Тепер я зрозумів, чого ви хочете від мене. Бо я весь час думав: чого це вони від мене хочуть? Ви пропонуєте мені полетіти до гнізда? Так?
— Так, – сказала мавпа.
— Ні, — сказав папуга, — дякую вам за пропозицію. Вона, звичайно, дуже приваблива, ця ваша пропозиція, але я краще піду пішки!
— А може, ти не вмієш? Літати! — спитала мавпа.
— Я? — образився папуга. – Не вмію?
— Так, – сказала мавпа, – ти! Не вмієш!
Папуга озирнувся на всі боки, потім покликав мавпу ближче і щось дуже тихо їй на вушко прошепотів.
— Що він говорить? — спитав удав.
— Він каже, – відповіла мавпа, – що це секрет.
— Що за секрет? — не зрозуміло слоненя.
— Вміє він літати чи не вміє.
— Від кого секрет? — образився удав. – Від нас?
— Ні, – сказав папуга. – Не від вас. Від мене. Це від мене секрет, вмію я літати чи не вмію.
— Чому?
— Бо я не знаю. Я ще ніколи не пробував. Літати.
— А ти спробуй, — запропонувало слоненя.
— Я… Я боюся, — зніяковіло зізнався папуга.
— Чого ти боїшся?
— А раптом… А раптом у мене вийде! — з жахом сказав папуга.
— Але ж це зовсім не страшно, якщо вийде! – запевнив удав.
— Так? — папуга пильно подивився на удава. – А ти пробував?
— Я? — здивувався удав. — Літати? Ні, не пробував!
— Ось і спробуй! – Запропонував йому папуга. — А потім скажеш як!
— Я знаю як! — закричала мавпа. — Треба підстрибувати! Ось так! — і мавпа показала, як треба підстрибувати.
— І махати крилами! — додало слоненя. – Ось так!
Мавпа підстрибувала, а слоненя махало вухами, показуючи, як треба махати крилами. Папуга дивився, дивився на мавпу та слоненя, а потім теж став підстрибувати і замахав крилами.
Досить довго папуга підстрибував і махав крилами без жодного результату. Коли це йому набридло, він зупинився і сердито спитав:
— Ну і що?
— Хай він розбіжиться! – Запропонував удав.
— Ні, — внесла нову пропозицію мавпа. – Давайте його зіштовхнем!
— Як зіштовхнем? — злякався папуга.
— Зі слоненяти! – Уточнила мавпа.
Удав і слоненя відразу все зрозуміли. Удав схопив папугу і поставив його на слоненя.
Але папузі мавпина пропозиція зовсім не сподобалося.
— Я не хочу зіштовхуватися! — заволав папуга. – Я впаду!
— Ти полетиш! — обережно, намагаючись не поворухнутися, пообіцяло йому слоненя.
— Чому ви так думаєте? — спитав папуга.
— Тому що ми віримо в тебе! – Заявив удав. І удав, мавпа і слоненя заспівали папузі пісеньку. Ось цю:
Запам’ятай назавжди:
В себе треба повірити!
Не сумнівайся ніколи,
Не бійся бути відважним!
А якщо збираєшся,
Але зробити не наважуєшся,
То треба, то треба
Колись почати!
Давай!
Не треба мучитися!
Спробуй! І вийде!
А якщо не вийде,
Спробуєш знову!
— А якщо знову не вийде? — крикнув папуга зі слоненяти.
— Спробуєш знову! — ще раз хором заспівали слоненя, удав і мавпа.
— Ми впевнені, що ти дуже добре вмієш літати! – Сказав удав. — Просто ти ніколи не пробував. Спробуй. І ти повіриш у себе!
— І полетиш! — крикнула мавпа, яка, поки удав говорив, тихенько видерлася на слоненя, підкралася до папуга ззаду і зіштовхнула його.
Папуга справді полетів. Тільки не вгору, а вниз. Догори ногами. І гепнувся об землю.
— Ну ось, — сказав удав, піднімаючи папугу. – А ти боявся! Бачиш, як все чудово виходить! — І удав знову поставив папугу на слоненя.
Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.