А раптом вийде

Якось слоненя, папуга, удав і мавпа сиділи і розмовляли. Раптом папуга став на лапки і сказав:

— Ну, я пішов!

— Куди? – здивувався удав.

— У гніздо! — поважно сказав папуга. – У своє гніздо.

— А що там у тебе? — спитала мавпа.

— Все! У мене там все! — сказав папуга і почав прощатися. — До побачення, слоненя; всього гарного, удав; мавпо, бувай!

— А ти скоро повернешся? — поцікавилося слоненя.

— Гніздо, воно далеко! – пояснив папуга. — Спершу я піду туди, туди, туди, туди, туди. Потім там, там, там. Потім назад, назад, назад, назад. І прийду за три дні. Щасливо залишатися!

Папуга вже рушив у дорогу і навіть встиг пройти кілька кроків, коли слоненя раптом перегородило йому дорогу.

— Послухай, папуго, — сказала слоненя. – А чому ти йдеш пішки?

— На кому ж він поїде? — здивувалася мавпа.

— Ні на кому, — сказало слоненя. — Чому б йому не полетіти до свого гнізда?

— Справді! — вигукнув удав. – Чому б ні?!

— І правда! — зраділа мавпа. – Чому б йому не … це саме?!

Папуга страшенно здивувався.

— Чому б мені… не що?

— Не полетіти! — пояснило слоненя. — Раз, два — і там!

— Раз, два… і де? — спитав папуга.

— У гнізді! — закричала мавпа.

— Як це?

— Дуже просто, – сказав удав. — Полетів, полетів, а потім прилетів і сів.

Папуга уважно подивився на слоненя, потім на удава, потім на мавпу і спитав усіх трьох:

— Ви збожеволіли?

— Ти ж птах! — нагадав папузі удав.

— Я?! – образився папуга. – Слухай, ти чого обзиваєшся?

— Він не обзивається, — сказало слоненя. — Ти папуга, а папуга — птах.

— Можливо! – сказав папуга. — Але це ще не означає, що мене можна по-різному обзивати!

— Ну, у тебе є ці? – слоненя помахало вухами.

— Які ці? — недовірливо спитав папуга.

— Ну, ці? — слоненя замахало вухами сильніше.

— Аааа! Крила! — здогадався папуга. – Є! Ну і що?

— То лети! – не витримав удав.

— Лети! — підтримала удава мавпа.

— Куди? — спитав папуга безневинним голосом.

— До гнізда! — гаркнув удав, що втратив всяке терпіння.

— Ах ось воно що! – сказав папуга. — Тепер я зрозумів, чого ви хочете від мене. Бо я весь час думав: чого це вони від мене хочуть? Ви пропонуєте мені полетіти до гнізда? Так?

— Так, – сказала мавпа.

— Ні, — сказав папуга, — дякую вам за пропозицію. Вона, звичайно, дуже приваблива, ця ваша пропозиція, але я краще піду пішки!

— А може, ти не вмієш? Літати! — спитала мавпа.

— Я? — образився папуга. – Не вмію?

— Так, – сказала мавпа, – ти! Не вмієш!

Папуга озирнувся на всі боки, потім покликав мавпу ближче і щось дуже тихо їй на вушко прошепотів.

— Що він говорить? — спитав удав.

— Він каже, – відповіла мавпа, – що це секрет.

— Що за секрет? — не зрозуміло слоненя.

— Вміє він літати чи не вміє.

— Від кого секрет? — образився удав. – Від нас?

— Ні, – сказав папуга. – Не від вас. Від мене. Це від мене секрет, вмію я літати чи не вмію.

— Чому?

— Бо я не знаю. Я ще ніколи не пробував. Літати.

— А ти спробуй, — запропонувало слоненя.

— Я… Я боюся, — зніяковіло зізнався папуга.

— Чого ти боїшся?

— А раптом… А раптом у мене вийде! — з жахом сказав папуга.

— Але ж це зовсім не страшно, якщо вийде! – запевнив удав.

— Так? — папуга пильно подивився на удава. – А ти пробував?

— Я? — здивувався удав. — Літати? Ні, не пробував!

— Ось і спробуй! – Запропонував йому папуга. — А потім скажеш як!

— Я знаю як! — закричала мавпа. — Треба підстрибувати! Ось так! — і мавпа показала, як треба підстрибувати.

— І махати крилами! — додало слоненя. – Ось так!

Мавпа підстрибувала, а слоненя махало вухами, показуючи, як треба махати крилами. Папуга дивився, дивився на мавпу та слоненя, а потім теж став підстрибувати і замахав крилами.

Досить довго папуга підстрибував і махав крилами без жодного результату. Коли це йому набридло, він зупинився і сердито спитав:

— Ну і що?

— Хай він розбіжиться! – Запропонував удав.

— Ні, — внесла нову пропозицію мавпа. – Давайте його зіштовхнем!

— Як зіштовхнем? — злякався папуга.

— Зі слоненяти! – Уточнила мавпа.

Удав і слоненя відразу все зрозуміли. Удав схопив папугу і поставив його на слоненя.

Але папузі мавпина пропозиція зовсім не сподобалося.

— Я не хочу зіштовхуватися! — заволав папуга. – Я впаду!

— Ти полетиш! — обережно, намагаючись не поворухнутися, пообіцяло йому слоненя.

— Чому ви так думаєте? — спитав папуга.

— Тому що ми віримо в тебе! – Заявив удав. І удав, мавпа і слоненя заспівали папузі пісеньку. Ось цю:

Запам’ятай назавжди:

В себе треба повірити!

Не сумнівайся ніколи,

Не бійся бути відважним!

А якщо збираєшся,

Але зробити не наважуєшся,

То треба, то треба

Колись почати!

Давай!

Не треба мучитися!

Спробуй! І вийде!

А якщо не вийде,

Спробуєш знову!

— А якщо знову не вийде? — крикнув папуга зі слоненяти.

— Спробуєш знову! — ще раз хором заспівали слоненя, удав і мавпа.

— Ми впевнені, що ти дуже добре вмієш літати! – Сказав удав. — Просто ти ніколи не пробував. Спробуй. І ти повіриш у себе!

— І полетиш! — крикнула мавпа, яка, поки удав говорив, тихенько видерлася на слоненя, підкралася до папуга ззаду і зіштовхнула його.

Папуга справді полетів. Тільки не вгору, а вниз. Догори ногами. І гепнувся об землю.

— Ну ось, — сказав удав, піднімаючи папугу. – А ти боявся! Бачиш, як все чудово виходить! — І удав знову поставив папугу на слоненя.

Сторінки: 1 2