А в мене теж таке є!

У да­ле­кій спе­кот­ній Аф­риці живе сила-силенна різ­них тва­рин. Отам, у джунг­лях, водяться мав­почки. Вони всі приятелюють, особ­ливо малеча. Усі ра­зом гра­ються, бігають до
школи і на­віть за­йма­ються лісовою ак­ро­ба­ти­кою. Усі зна­ють мав­почку Лілі. Вона спритна й ве­села, але має одну серйозну ваду. Лілі полюбляє трошки пе­ре­біль­шу­вати
або на­віть щось ви­га­ду­вати — од­ним сло­вом, обманювати.
При­мі­ром, сьо­годні, коли мав­пе­нята по­вер­та­лися зі школи, мав­пеня Дін поділився своєю радістю:

— А я сьо­годні з ма­те­ма­тики отри­мав «відмінно»!

— Та що тут та­кого! Хоча… мо­ло­дець, зви­чайно. А от я сьо­годні отри­мала аж три «від­мінно»: з ма­лю­вання, з читання і… і… з ма­те­ма­тики! Ось! — випалила Лілі.

Лілі збрехала, бо їй кортіло, щоб інші мав­почки нею теж за­хоп­лю­ва­лися. Після обіду мав­пе­нята зібралися на га­ля­вині. А маленька Марта чо­мусь запізнювалася. Рап­том вона прибігла, а в лапах — чималенький пакунок.

— Агов, погляньте сюди! У мене — по­силка від бабусі!

Мав­пе­нята поспішили на допомогу—роз­па­ко­ву­вати по­силку. Там було море ласощів. Лілі диви­лася на все те як зачарована.
А по­тім мовить зневажливо:

— Ой, це ж треба! Який збіг! Мені теж по­силка над­ійшла. На­віть дві! І обидві вдвічі більші за твою. Там теж купа цу­керок та шо­ко­ла­ду… а головне — сукні та на­мис­то!
У мавпочки Бібі аж очі полізли на лоба від здивування.

— А по­ка­жеш ті нові сук­ні? — спитала вона. — Мені так цікаво!

— Зви­чайно! Але… піз­ніше. Зараз нумо гратися! — швидко викрутилася Лілі.
Так було майже що­дня: Лілі постійно чи­мось ви­хва­ля­лася і про щось брехала. То вона перескочить од­ним стриб­ком через п’ять де­рев, то збере ці­лий мі­шок ба­на­нів, то їй но­венький те­ле­фон подарують… Вона зав­жди «мала» щось краще, більше і но­віше, аніж інші.

Врешті друзі зро­зу­міли, що Лілі все ви­га­дує, і віри їй не стало. Проте мав­почка цього не по­мі­чала. Вона нев­томно вига­ду­вала про себе іс­то­рії й хизувалася тим, чого на­справді
не було.

Ба­тьки часто про­сили Лілі: мовляв, досить обманювати. Їй по­яс­ню­вали, що брехня до добра не при­веде.

— А кому це зашкодить?— дивувалася Лілі. — Хай навіть я трохи при­брешу, але ж це просто так, лише жарти! Щоб ціка­віше було!

— Просто так у світі ні­чого не бу­ває, — терпляче по­яс­нював тато, — кожен вчинок має свої нас­лідки.

Проте мав­почка уперлася: вона трохи при­кра­ша­тиме свої роз­по­віді, бо ні­кому від цього не буде лиха.
Наближалося свято, дуже важливе для Лілі, — її день на­родження. Отож вона за­про­сила на святкову вечерю всіх друзів.

— А ви зна­єте? А ви чуєте? На­ступ­ної су­боти я святкуватиму свої народини! За­про­шую всіх! Че­ка­тиму вас із не­тер­пін­ням!

Увесь тиж­день Лілі хвилювалася в передчутті свята. І ось нарешті субота. Тато й мама при­ві­тали свою до­нечку. Вони старанно під­готувалися до свята. Мама спекла торт, а тато
надув кульки і при­кра­сив житло барвистими гір­лян­дами. Все було дуже гарне. Лілі одягла свят­кову сукню і че­кала гостей.

Але минула го­дина, а потім і друга… Де ж гості? Лілі сіла
і роз­плакалася. Вона не розуміла, чому ні­хто не при­йшов її
при­ві­тати.

Рап­том від­чи­ни­лися двері — при­біг Дін.

— Агов, Лілі, у те­бе все гаразд? Чому не ви­хо­диш над­вір гра­ти­ся?

— Гра­тися? Сьо­годні ж у мене… у мене народини! Я вас усіх запросила в гості й ось зараз че­каю, чекаю… — крізь сльози від­по­віла мав­почка.

— У тебе день народження? Невже це прав­да?! — зди­вувався Дін.

— Звісно ж, прав­да! — обу­ри­лася Лілі.

— Ви­бач, Лілі, просто ми звикли, що ти завжди все ви­гаду­єш, — роз­губ­лено пояснив Дін. — От усі й вирішили, що ти знову при­брехала…

Лілі стало дуже со­ромно пе­ред дру­зями. Усі знали, що вона завжди го­во­рить не­правду! І тому їй перестали вірити.

— Я го­во­рила просто так… — почервоніла Лілі. — Але обіцяю, що більше такого не буде!

— Це чу­дово! За­ли­шайся тут і ні­куди не ходи!

Доб­ре? — ви­гук­нув Дін, ви­бігаючи з кім­нати.

І вже скоро всі друзі були в гостях у Лілі. Вони принесли їй по­да­рунки і букети квіток. Мав­почка вибачилася за те, що казала не­правду, й по­обі­цяла бути чесною.

Як добре, що Лілі все зро­зу­міла! І як чудово, що вона має дру­зів, які тепер ві­рять їй.
Усе, що ми кажемо, має зна­чення. Тому ре­тельно добирай слова. Буває, сказав щось недоладне — просто так, — а це когось образить чи й зруйнує довіру до тебе.