TOU

Абу-Касимові капці

Іван Франко

І. ХТО ТАКИЙ БУВ АБУ-КАСИМ І ЯК ВИГЛЯДАЛИ ЙОГО КАПЦІ

У Багдаді, славнім місті,

Тому літ не сто, не двісті,

Як халіфи ще жили,

Був вдовець, стара катряга,

Та такий вам скупиндряга,

Що шукать по всій землі.

Хоч багатий був, як рідко,

Та ходив брудний, як дідько,

І обдертий, як жебрак:

Сорочище чорна, груба,

Ледве руб держиться руба,

А штанищі, мов райтак.

Лисину замість тюрбана

Обвивала шмата драна,

Ветха — й кольору не знать;

Плащ — верета-перетика,

Шпилька з терня, пояс з лика

Хоч у просо шпаки гнать.

Звався дід той Абу-Касим,

Був купець собі, не блазень,

Пахощами торгував.

Як по місті йшов часами,

Всякий люд за ним юрбами

Біг і дивом дивував.

Та найбільше всіх уваги

У старого скупиндряги

Його капці знай тягли:

Але капці ж бо то, капці!

Що, мабуть, ще дідьчій бабці

Шлюбним обувом були.

Відки Абу-Касим взяв їх,

Кілько літ уже вживав їх,

Сього не затямив світ;

Знали лиш шевці багдадські,

Що ті капці чудернацькі

Латали вже з десять літ.

Що там прищіпок без міри!

Що там дратви, що там шкіри

Шевські руки уплели!

Десять раз підошви клали,

До старих нові шпиляли,

Щоб міцнішії були.

А під десять шкір тих, братку,

Абу-Касим наостатку

Цвяхів густо сам набив,

Та й то цвяхів з головками,

Мов цибулі з часниками, —

На уряд коваль зробив.

І обцаси тож незгірші:

Мов копита щонайширші,

Отакий лишали слід;

Пришви, дубельтово шиті,

Так були латками вкриті,

Наче дуб, корявий дід.

Ноєвий ковчег — я певен —

Стільки лат не мав і бревен,

Що ті капці-шлапаки;

Подобали на колоду,

А тяжкі були до ходу,

Наче проса два мішки.

То ж то мир увесь зглядався,

Як в них Касим прокрадався

Вулицями на базар,

Як потів, бідак, і сапав,

Ноги тяг, що ледве шлапав,

Мов за кару кайданяр.

Купці тії так всі знали,

Так їх часто споминали,

Що прислів’ям стались вмить:

Як тяжке щось мав хто в гадці:

«Се як Касимові капці,

Сього я не втну зробить».

Слухайте ж, як доля-ненька

Тими капцями злегенька

Скоботать його взяла,

Поки всі гидкі й болющі

Злих привичок шкаралющі

Потрощила й розмела.

II. ЯК АБУ-КАСИМ НА ЛІЦИТАЦІЇ КУПИВ СОБІ БІДУ

Раз базаром Абу-Касим

В день торговий ледве лазив,

В своїх капцях ноги тяг,

Та торгу він знай пильнує!

Тут продасть, там знов купує,

Все снуєсь по вулицях.

Втім, забили барабани,

І валить народ юрбами

Там, де возний судовий

Став на бочку й викрикає:

«Хто охоту й гроші має,

Най іде в базар новий!

У базарі, добрі люде,

Ліцитац’я зараз буде!

Там купець єсть Бен-Омар;

Пахощами він торгує,—

От у нього ліцитує

Суд за довг увесь товар».

Мусульмани теє чують,

Ті жаліють, ті кепкують,

Та ніхто не поспіша.

«Пахощі — се бабське діло!

Нам на те, щоб грішне тіло

Прокормить, нема гроша!»

Та один лиш Абу-Касим,

Вчувши се, аж скочив разом,

Мов підріс і просвітлів.

«Пахощі, та й то хороші!

Продадуть за песі гроші!

Коб на час я долетів!»

І вже сапа, і вже фука,

Шкандибає і штильгука

В Бен-Омаровий базар…

Тут спіткнеться, тут офукнесь,

О прохожих лобом стукнесь,

А біжить, мов на пожар.

Прибігає — не вітаєсь,

Тільки про товар питаєсь

Та розвідує ціну.

Втім, Омар до нього сходить

І набік його відводить

На хвилиночку одну.

«Друже любий, Абу-Касим!

Бачиш, що за горе разом

Впало, наче з неба грім,

На мій дім! Та, їй же богу,

Най зламаю зараз ногу,

Як я сам що винен в тім!

Знаєш сам — купець я чесний,

Але трафивсь друг облесний,

Я за нього заручив;

Вчора мав він довг сплатити,—

Ну, і втік! І ось, гляди ти,

В що мене він затащив!

Друже любий, Абу-Касим!

Порятуй мене сим разом!

Словечко одно скажи,

Що сплатиш сей довг за мене!

А то горенько нужденне

Жде мене в тюрмі, в вежи!

Та самому б ще терпіти

Півбіди! А жінка, діти!

Адже все спліндрують тут!

Так що нам хоч зараз гинуть,

Хоч із мосту в воду плигнуть…

Сяк чи так—нам всім капут».

Та не зрушив скупиндрягу!

Замість взяти на розвагу

Його просьбу, його плач,

Він промовив: «Кумцю любий!

Я? Тебе спасать від згуби?

Чи ж то я такий багач?»

І, лишивши Бен-Омара,

Він спішить, де возних хмара

Ліцитацію вела,

І рожевого олійку

Величезную сулійку

Власне на продаж внесла.

Сей олій з Шірасу просто

Варт був, певно, п’ястрів зо сто,

Та ніхто не купував:

Абу-Касим скупарисько

Безсумлінно всю бутлисько

За три п’ястри сторгував.

Дав три п’ястри, в міх бутлище

Та домів коби чимшвидше,

Наче з краденим, летить.

А Омар зітхнув та й шепче:

«Бог тобі за добре серце

Ще й з процентом заплатить!»

III. ЯК АБУ-КАСИМ ПЕРШИЙ РАЗ ПОЗБУВСЯ СВОЇХ КАПЦІВ

Оттаке добро здобувши,

Про товариша забувши,

Абу-Касим страх зрадів.

Щоб всі бачили, що справив,

Цінну бутлю він поставив

У вікні, де сам сидів.

Сам він взявся міркувати,

Як би відпразникувати

Славний сей здобуток свій?

Дать на боже? Учту справить?

Ні, про се й не думав навіть.

«В лазню я піду як стій!»

Дім як слід позамикавши

І за пояс ключ заткавши,

В лазню почалапав він.

Тут за вступ прийшлось платити,—

Плюнув, буркнув щось сердитий,

Мовби гризти мусив хрін.

В лазні служба вже пильнує:

Той у нього капці ззує,

Сей знімає драний плащ,

Третій ноги натирає,

Той щось в крижах направляє,

Аж хруснув у спині хрящ.

Поки там служебні руки

Скупаря беруть на муки,

Мажуть, правлять, місять, труть,

Аж підходить звільна к ньому

Друг один — чи то скупому

Він таким здавався буть.

Привітались, розмовляють,

Сеє-теє споминають.

Далі друг сміятись став:

«Абу-Касим, любий друже,

Тії капці — час вже дуже,

Щоб ти інші капці мав!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Абу-Касимові капці”
Іван Франко
Видавництво: “Апріорі”
20018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: