Абзаліл

Жили собі в давнину в одному аулі дід та баба, і був у них єдиний син АбзалІл. Дід та баба жили дуже бідно. Не було в них ні худоби, ні іншого достатку. Скоро старі повмирали. Маленький АбзалІл залишився один. Від батька зостався йому лише жмуток лика.

Якось АбзалІл узяв жмуток лика і пішов до великого озера. Занурив жмуток лика в озеро, намочив його, зробив мочало і почав його сукати: він хотів зсукати довгу мотузку. Поки він сукав, з води вийшов господар озера і запитує:

— Що ти робиш, єгете?

АбзалІл відповів:

— А от закінчу сукати мотузку і потягну озеро до себе додому.

Злякався господар озера та й каже:

— Залиш, єгете! Не чіпай озера. Дам тобі все, чого захочеш.

Замислився Абзаліл. Чого ж просити йому в могутнього господаря води? І вирішив попросити те, чого йому давно
хотілося. А хотілося йому добути доброго коня. А те місце уславилось добрими кіньми.

— Дай мені найкращого коня, тоді я залишу озеро на місці,— сказав Абзаліл.

— Ні, єгете! Не можу дати коня. Піде кінь — не буде в мене слави,— мовив господар озера.

— Як хочеш, справа твоя. А озеро я потягну,— сказав Абзаліл і почав знову сукати мотузку.

Господар озера замислився. Подумав трохи і каже Абзалілові:

— Ех, єгете, коли вже ти такий богатир і можеш потягнути озеро, давай будемо змагатися! Коли ти переможеш, я виконаю твоє бажання. Будемо бігати навколо озера. Випередиш мене — твоя й перемога!

— Добре,— сказав Абзаліл.— Тільки у мене є молодший брат у колисці: коли ти випередиш його, тоді я буду змагатися з тобою.

— Де ж твій молодший брат? — запитав господар озера.

— Мій молодший брат спить у кущах, піди туди, зашелести хмизом — він одразу й побіжить,— сказав Абзаліл.

Господар озера пішов у кущі, пошелестів хмизом, і звідтіля вибіг заєць. Господар озера кинувся бігти за ним, але догнати не зміг ніяк.

Підійшов господар озера до Абзаліла і сказав:

— Ну, єгете, давай змагатися до трьох разів! Тепер будемо боротися.

Абзаліл погодився. Він сказав:

— У мене є дідусь вісімдесяти років. Коли ти зіб’єш його з ніг, то озеро залишиться за тобою. Мій дідусь лежить у кущах. Піди та вдар Його кийком, тоді він буде боротися з тобою.

Пішов господар озера в кущі і вдарив кийком сплячого дідуся. А то був ведмідь. Скочив розлючений ведмідь схопив у могутні лапи господаря озера і одразу ж повалив його.

Господар озера ледве вирвався з ведмежих лап. Він прибіг до Абзаліла й говорить:

— Дужий же у тебе дідусь! Я з тобою й боротися не буду!

По тому господар озера сказав Абзалілові:

— У мене є ряба кобила. Давай обнесемо її навколо озера на своїх плечах.

— Обнось ти першим, а потім я спробую,— відповів Абзаліл.

Господар озера підняв на плечі рябу кобилу і обніс її навколо озера. Потім він сказав Абзалілові:

— Ну, егете, обнеси тепер ти!

Абзаліл кинув сукати мотузку, підійшов до величезної кобили і сказав господареві озера:

— Я бачу, що ти не такий уже й дужий. Ти її на плечі підіймаєш, а я от пронесу поміж ногами.

Сів Абзаліл на кобилу і помчав навколо озера.

Господар озера бачить, шо тепер йому доведеться виконати свою обіцянку.

Він привів найкращого коня і віддав Абзалілові.

Сів Абзаліл на буланого коня-красеня і помчав додому. З того часу, кажуть, в Абзалілові водяться гарні коні, а всі
юнаки там хоробрі хлопці.

Примітки:
Абзалілово — назва одного з районів Башкирії, який уславився гарними кіньми.