Агов, це мій монстр

Зазирнувши ввечері під ліжко в пошуках свого монстрика я знайшов таку записку :

Бувай, малий. Мушу йти. Дехто потребує мене більше за тебе.

                                                                                                                     Гейб

Що?! Гейб – мій монстр! Його ніхто не може потребувати більше за мене!

Але декому чудовисько насправді аж ніяк не завадить – моїй молодшій сестричці Еммі.

Емма спить уже не в колисці, тож тепер вона залюбки…. Вилізає з ліжка… шмигає по хаті і грається вночі в галасливі ігри.

Я переконаний, що монстр змусить її залишатися в ліжку, і вона швидко засинатиме.

Але ж не мій монстр! Треба повернути Гейба!

Я навшпиньках підійшов до Емминої кімнати.

Але малої і слід прохолов.

Зате там був Гейб! Я глитнув спину, щодуху застрибав по килиму й вмить опинився в Емминому ліжку. Тож Гейб не встиг ухопити мене за ногу.

– Гейбе, – прошепотів я. – Будь ласка повертайся до нашої кімнати. Я сам присплю Емму.

– Ти? – хмикнув він. – Ти її приспиш? Ха! Добрий жарт! Але знаєш що? Ти, друже мені подобаєшся, тож даю тобі три спроби. Якщо вона не засне, я повернуся. І Гейб щез.

Цієї миті до кімнати увійшла Емма. Так цій дитині вкрай потрібне чудовисько. Може вона просто не знає, де його взяти. А от я знаю.

– Послухай – но, Еммо, – сказав я. – Пограємося? Можеш постукати по підлозі?

Гмма постукала… динозавром.

Спрацювало. Я почув, як під Емминим ліжком щось зарипіло. А потому засопіло. Закрапало й захлюпотіло.

«Гаразд, – подумав я. – Схоже, цьому монстру до снаги налякати Емму».

Але Емма не припиняла гратися.

З – під ліжка вигулькнув укритий слизом багатоносий монстр і хутенько поплазував до Емми.

– Шмарклі! – захихотіла мала й витерла чудовиську одного носа. – Шмарклі! Витри!

Емма зовсім не злякалася!

– Агов, – гукнув я до слизького монстра. – Я не розчув твого імені.

– Беде збуть Агата, – відповіла вона, шморгаючи носами. – Час збати, Еббо.

Емма ще дужче захихотіла й витерла ще кілька носів.

«Нічого не вийде», – зрозумів я.

– Дякую, Агато. Непогана спроба. Та, гадаю нам потрібне чудовисько з пазурами.

Агата шморгнула носами й зникла.

– Еммо, – знову сказав я, – тук, тук.

Вона постукала по підлозі – цього разу чайником, – і я знову почув рипіння.

Тоді з – під ліжка з’явився слизький хвіст.

– Я Синтія. – проскреготіло друге чудовисько

« Значно краще, – подумав я, побачивши гачкуваті пазурі. – Синтія може стати ідеальним монстром для Емми»

Але Емма, – кліпнувши, сказала: – Гарнюня!

І прикрасила хвіст Синтії браслетами.

– Тьху! – обурилася Синтія. – Я прийшла сюди не в маскарад гратися! Я тут, щоб тебе лякати! –  загарчала вона.

Проте Емма лише затанцювала під це гарчання.

– Вибач, Синтіє, – сказав я. – Нічого не вийде.

– Финтіє, пофелнися! – розсердилася Емма й тупнула по підлозі.

«Чудово! – подумав я. – Може це допоможе викликати ідеального монстра для Емми.

З – під ліжка полізли щупальця й крижаний голос заволав:

– Хто – о- о – о – о….

Я аж зіщулився від жаху. А от Емма була в захваті.

Хто – о – о – о – о – не в ліжку? – волав монстр. – Ходи – но до Вла – ди – сла – ва….

Емма дала п’ять одному зі щупальців, і з’явилося третє чудовисько.

У мене одразу ж виникли сумніви щодо нього, але це був мій останній шанс.

– Владиславе, чи ти зможеш змусити Емму заснути? – поцікавився я.

– Та – а – а – ак, – просичав він і потягнувся до Емми. – Я її змушу!

Емма пирснула й застрибала через щупальце, як через скакалку.

– Е, ні – втрутився я, – Це не має бути для неї розвагою!  Так не годиться!

Владові щупальця попадали на підлогу, він прослизнув під ліжко й зник.

– Вибач, Владе! – гукнув я йому вслід.

Як прикро! Схоже, Гейба я таки втрачу – назавжди!

Тепер Емма малювала і мугикала: « Блабислав, бла, бла…. Финтія, я, я… Агафа, фа, фа…

Мабуть її співи зачув Гейб, бо він повернувся.

– Ну от і все, хлопче, – гаркнув монстр. – Ти використав свої три спроби. Тепер моя черга.

По підлозі потік зелений Гейбів слиз, і чудовисько засичало:

– Поклади. Олівці.

Емма глянула на мого велетенського монстра з гострими пазурами й захоплено вигукнула:

– Піфнастик!

– Агов, Гейбе! – підбадьорився я. – Емма не боїться тебе!

– Що?!! – Гейб вискочив з – під ліжка й навис над Еммою. Із вух у нього повалила пара.

– АНУ! ХУТКО! У ЛІЖКО! – гримнув він.

Емма стрибнула в ліжко, але  наспівувати не перестала.

– Піфнастик, пуфнастик!

– Гейбе, сказав я. – Емма не достатньо злякалася, щоб заснути. Повернімося, будь ласка, до нашої кімнати.

– Е ні, хлопче! – загарчав Гейб. – Може я й не ідеальний монстр для Емми, але принаймні я найкращий від усіх.  У ліжко ж вона залізла! Мушу лишатися тут. Повертайся сам.

Зрозуміло, що Гейб потрібен Еммі, але ж він МІЙ монстр!  Як я без нього засну?

І тут ми почули якийсь шум.

Емма заклякла на місці, а ми з Гейбом зазирнули під ліжко.

– Стелло, що ти тут робиш? – запитав Гейб.

– Вітаю, Гейбе, – сказала Стелла, смикаючи спідничку. – Ти забув…гик… свій підвечірок. Мама вирішила.. гик… що ти зголоднієш, тож вона… гик… передала ось це. Хто б міг подумати у Гейба теж є молодша сестричка!

Власне я вважав, що гикавка в Стелли дуже мила, але Емма була іншої думки. Стелла це помітила. Вона підійшла ближче, гикаючи на кожному кроці.

– Гик, гик, гик.

Ема накрилася ковдрою і пискнула: – ГЕТЬ!

– Геть? – повторила Стелла. – А! Геть! Хочеш, щоб я підійшла до твоїх ніжок? О, я обо –о – о- о – ожнюю мізинчики!

І Стелла поповзла до Емминих ніжок.

Емма заверещала, підібгала ноги й захихотіла: – Не мізинець, не мізинець!

Гейб розреготався.

– Стелло, схоже ти ідеальний монстр для Емми. Тож гадаю, ти не проти попильнувати, щоб вона заснула. А я повернуся до того, що мені вдається найкраще.

– Гик! – кивнула Стелла.

Я полегшено зітхнув і вимкнув Еммину лампу.

А тоді кинувся до своєї кімнати, застрибнув у ліжко й підібгав ноги, щоб Гейб їх не схопив. Я радісно затремтів.

У Емми є Стелла.

У Мене є Гейб.

Усе повернулося на свої місця. Я знову затремтів. Зараз ми заснемо й оком не змигнемо.