TOU

Алдар-косе

Туркменські народні казки

Був собі дуже давно один бідняк, звали його Алдар-косе. От і каже він своїй жінці:
– Піду я, жінко, пошукаю роботи.
Та й пішов аж ген-ген далеко від домівки. Коли це назустріч йому велетень-дев. Привітався Алдар-косе, а дев йому й каже:
– Щастя твоє, безбородий, що ти привітався до мене, бо інакше я тебе відразу розірвав би. А тепер вибирай: будемо боротися чи стріляти один в одного?
– Хай твій батько стріляє, деве-велетню. Краще боротися!
– То й почнімо, коли так. Але, скажу я тобі, що ти недобре подумав.
– Деве, то, може, поміряємося силою якось інакше? Навіщо нам боротися та вбивати один одного!
– Гаразд,–каже дев,– але як?
– А так, деве: хай кожен із нас візьме жменю піску та й вичавить з нього олію. Хто зуміє це зробити – той і дужчий.
Пристав дев на таке. Тоді Алдар-косе зарив нишком у пісок куряче яйце й каже:
– Починай, деве, твоя черга.
Узяв дев жменю піску, стиснув раз – нічого не вичавив, удруге – знов нічого. Утретє вже щосили давить, та тільки дарма. Засмутився дев і каже:
– Що ж, тепер твоя черга настала. Покажи свою силу.
Алдар-косе набрав жменю піску в одному місці – нічого не вичавив, ухопив другу жменю – знов нічого, а втретє гребонув пісок разом з яйцем та як стиснув– жовток і потік по пальцях.
Побачив це дев перелякався.
– Бачу я,– каже,– що ти, безбородий, дужий. Давай товаришувати.
– Що ж,– ніби знехотя відповідає Алдаркосе,– давай.
Запрошує дев Алдар-косе додому, а той і каже:
– Гаразд, ходімо!
Та й ідуть – Алдар-косе перший, а дев за ним.

Привів його дев до своєї домівки, почастував, як гостя, а жінці розповів, який дужий цей Алдаркосе.
Настав час відпочивати. Постелили для Алдар-косе в кімнаті для гостей, той ліг, але прислухається, що дев говорить своїй жінці. А той так перелякався, що вирішив будь-як спекатися гостя. Ото й каже жінці:
– Від цього безбородого тільки лиха можна чекати. Краще я, поки він спить, привалю його уламком скелі.
Почув Алдар-косе та й пересунувся в інший куток. А дев приніс уламок скелі, кинув його на постіль Алдар-косе та й хвалиться жінці:
– Тепер можна не боятися безбородого, бо його душа вже десь у пеклі.
Уранці виходить Алдар-косе та й каже девові:
– Друже, чим це ти накрив мене вночі? Дуже добре зробив, бо я, мабуть, замерз би від холоду.
Посідали вони снідати, Алдар-косе й каже:
– Тепер я, друже, піду додому, бо без мене вся худоба розбредеться.
Насипав дев хутенько величезний дзбан золота й поставив його перед Алдар-косе:
– Йди, друже, йди, дякую, що провідав нас.
Алдар-косе побачив, що не зможе підняти дзбан, і каже.
– У нас, людей, вважається за сором, коли господар не донесе подарунок гостю до його хати.
– Коли так,– відказує дев,– то я віднесу.
Підхопив він дзбан під руку й підтюпцем поніс до хати Алдар-косе. Запросив той дева в хату, а сам вийшов надвір та й думає, як би мерщій спекатися такого гостя.
– Жінко,– звелів Алдаркосе,– я рубатиму дрова й запитаю тебе, чи ти приготувала вечерю, а ти відповідай: «Вже два місяці, як ти з дому пішов, а лишив нам усього двох девів. Ми їх давно з’їли. А ти прийшов і привів тільки одного. Та вже гаразд, забий його, і я щось швиденько приготую».
Дружина Алдар-косе так і вчинила. Як почув дев цю розмову, відразу ж пригадав приказку: «Боягуз той, хто повільно втікає». І тільки п’ятами накивав.

Дев біг, біг, поки не зустрілася йому лисиця.
– Ой, друже, куди це ти так поспішаєш? – запитала вона.
Дев і розповів їй усю пригоду.
– Гай-гай,– посміхнулася лисиця,– та це ж Алдар-косе. Він обдурив тебе, немає у нього ніякої сили.
Лисиця стала вмовляти дева повернутися назад, а той ніяк не йняв їй віри.
Тоді лисиці урвався терпець, і вона промовила:
– Якщо ти не віриш, то накинь мені на шию зашморг і веди до Алдар-косе. Якщо я збрехала, то розірвеш мене і з’їси.
Погодився дев, накинув лисиці на шию мотузок, та й ідуть.
Алдар-косе ж, як побачив їх, то, піднявши батога, зарепетував щосили:
– Ага, це ти, лисице триклятуща! Твій батько заборгував мені трьох девів. Скільки років минуло, як він помер, а ти оце тільки надумала віддати борг та й ведеш одного-однісінького! Іди лишень сюди, я тобі кістки потрощу!
Дев, почувши погрози Алдар-косе, налякався ще дужче й подумав: «То ця підступна лисиця веде мене до безбородого, щоб віддати борг». Та ну тікати і лисицю потягнув за собою волоком.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Туркменські народні казки”
Переклад – Г. Халимоненко
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: