ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Алі-Баба і сорок розбійників

Арабські народні казки

Колись, дуже давно, в одному перському місті жили два брати – Касим і Алі-Баба. Коли помер їхній батько, вони поділили гроші, що залишилися їм у спадок, і Касим став торгувати на базарі дорогими шовковими тканинами і халатами. Він умів розхвалювати свій товар і зазивати покупців, і в його крамниці завжди було багато люду. Касим все більше і більше багатів і, коли накопичив багато грошей, одружився на дочці головного судді, яку звали Фатіма.

А Алі-Баба не вмів торгувати і наживати гроші, і одружений він був на бідній дівчині на ім’я Зейнаб. Вони швидко витратили майже все, що в них було, і одного разу Зейнаб сказала:

– Слухай, Алі-Баба, нам скоро не буде чого їсти. Треба тобі щось придумати, бо ми помремо з голоду.

– Добре, – відповів Алі-Баба, – я подумаю, що нам робити.

Він вийшов у сад, сів під дерево і став думати. Довго думав Алі-Баба і нарешті придумав. Він узяв останні гроші, які ще залишилися в них, пішов на базар і купив двох віслюків, сокиру і мотузку.

А наступного ранку він вирушив за місто, на високу гору, що поросла густим лісом, і цілий день рубав дрова. Увечері Алі-Баба зв’язав дрова у в’язанки, поклав їх на своїх віслюків і повернувся до міста. Він продав дрова на базарі й купив хліба, м’яса і зелені.

З того часу Алі-Баба щоранку їхав на гору та до самого вечора рубав дрова, а потім продавав їх на базарі і купував хліб та м’ясо для себе і для Зейнаб.

І от якось він стояв під високим деревом, збираючись його зрубати, і раптом помітив, що на дорозі знялася курява до неба. А коли пил розвіявся, Алі-Баба побачив, що прямо на нього мчить загін вершників, одягнених в панцири та кольчуги. До сідел були прив’язані списи, а на поясах блищали довгі гострі мечі. Попереду скакав на високому білому коні одноокий чоловік з чорною бородою.

Алі-Баба дуже злякався. Він швидко видерся на вершину дерева і сховався в його гіллі. А вершники під’їхали до того місця, де він щойно стояв, і зійшли на землю. Кожен з них зняв з сідла важкий мішок і взяв його собі на плечі; потім вони вишукалися в ряд, очікуючи, що накаже одноокий – їхній отаман.

“Що це за люди і що у них в мішках? – подумав Алі-Баба. – Напевно, це злодії і розбійники”.

Він полічив людей, і виявилося, що їх рівно сорок, окрім отамана. Отаман став попереду своїх людей і повів їх до високої скелі, в якій були маленькі залізні двері, вони так заросли травою і колючками, що були майже непомітні.

Отаман зупинився перед дверима і голосно крикнув:

– Симсим, відчини двері!

І раптом двері в скелі відчинилися, отаман увійшов, а за ним увійшли його люди, і двері знову зачинилися за ними.

“От диво! – подумав Алі-Баба. – Адже симсим – це маленька рослина. Я знаю, що з неї вичавлюють олію, але я не знав, що вона може відкривати двері!”

Алі-Бабі дуже хотілося подивитися ближче на чарівні двері, але він так боявся розбійників, що не наважився злізти з дерева.

Минуло небагато часу, і раптом двері знову відчинилися, і сорок розбійників вийшли з порожніми мішками. Як і раніше, одноокий отаман йшов попереду. Розбійники прив’язали до сідел порожні мішки, скочили на коней і поскакали.

Тоді Алі-Баба, який вже втомився сидіти на дереві, швидко спустився на землю і підбіг до скелі.

“А що буде, якщо я теж скажу: “Симсим, відчини двері”? – подумав він. – Відчиняться двері чи ні? Спробую!”

Він вдихнув побільше повітря і на весь голос крикнув:

– Симсим, відчини двері!

І тієї ж миті двері відчинилися перед ним, і відкрився вхід до великої печери.

Алі-Баба увійшов до печери, і, щойно він переступив поріг, двері знову зачинилися за ним. Алі-Бабі стало трохи моторошно: а раптом двері більше не відкриються, і він не зможе вийти? Але він все ж таки пішов уперед, з подивом роздивляючись на всі боки.

Він побачив, що знаходиться у великій кімнаті, а біля стін стоїть безліч столиків, заставлених золотими тарілками під срібними кришками. Алі-Баба відчув смачний запах страв і згадав, що з ранку нічого не їв. Він підійшов до одного столика, зняв кришки зі страв, і у нього потекли слинки, – на тарелях лежали всі страви, яких тільки можна побажати: смажені курки, рисовий плов, млинці з варенням, халва, яблука і ще багато інших смачних наїдків.

Алі-Баба схопив курку і миттю обгриз її. Потім прийнявся за плов, а покінчивши з ним, запустив руки в халву, але вже не міг з’їсти ані шматочка – до того він був ситий.

Відпочивши трохи, він озирнувся і побачив вхід в іншу кімнату. Алі-Баба увійшов туди – і заплющив очі. Кімната вся виблискувала й блищала – так багато було в ній золота і коштовностей. Золоті динари і срібні дирхеми купами лежали просто на землі, наче каміння на морському березі. Дорогоцінний посуд, кубки, таці, оздоблені коштовним камінням, – стояли по всіх кутках. Стоси шовку і тканин – китайських, індійських, сирійських, єгипетських – лежали посеред кімнати, по стінах висіли гострі мечі й довгі списи, яких вистачило б на ціле військо.

В Алі-Баби розбіглися очі, і він не знав, за що йому взятися: він то приміряв червоний шовковий халат, то схопив золоту тацю і дивився в неї, наче в дзеркало, то набирав жменю золотих монет і перекладав їх.

Нарешті він трохи заспокоївся і сказав собі:

– Ці гроші і коштовності, напевно, крадені, і поклали їх сюди розбійники, які нещодавно тут були. Ці багатства не належать їм, і якщо я візьму собі трошки золота, в цьому не буде нічого поганого. Адже його тут стільки, що не можна й порахувати. Алі-Баба задер поли халата і, ставши навколішки, почав підбирати золото. Він знайшов у печері два порожніх мішки, наповнив їх динарами, притягнув до дверей і гукнув:

– Симсим, відчини двері!

Двері одразу ж відчинилися. Густі кущі та гілки переплелися і приховали двері від очей. Віслюки Алі-Баби паслися на галявині. Алі-Баба поклав на них мішки з золотом, прикрив їх зверху дровами і поїхав додому.

Коли він повернувся, вже була ніч і стривожена Зейнаб чекала його біля воріт.

– Що ти робив у лісі так довго? – спитала вона. – Я думала, що тебе розірвали вовки чи гієни. Чому ти привіз дрова додому, а не продав їх?

– Зараз про все дізнаєшся, Зейнаб, – сказав Алі-Баба. – Допоможи  мені внести до будинку ці мішки, і не галасуй, щоб нас не почули сусіди.

Зейнаб мовчки взяла один з мішків собі на спину, і вони з Алі-Бабою увійшли до будинку. Зейнаб щільно причинила за собою двері, запалила світильник і розв’язала мішок. Побачивши золото, вона зблідла від страху і крикнула:

– Що ти наробив, Алі-Баба? Кого ти пограбував?

– Не тривожся, Зейнаб, – сказав Алі-Баба. – Я нікого не пограбував і зараз розповім тобі, що зі мною сьогодні сталося.

Він розповів їй про розбійників і печеру і, закінчивши свою розповідь, сказав:

– Дивись, Зейнаб, заховай це золото і не говори про нього нікому. Люди подумають, що ми й справді когось пограбували, і донесуть на нас султанові, і тоді він відніме у нас все золото і посадить нас до темниці. Давай викопаємо яму і сховаємо туди золото.

Вони вийшли в сад, викопали при світлі місяця яму, поклали туди все золото, а потім знову закидали яму землею.

Покінчивши з цією справою, Алі-Баба ліг спати. Зейнаб теж лягла, але вона ще довго крутилася з боку на бік і думала:

“Скільки ж золота привіз Алі-Баба? Щойно розвидниться, я порахую всі монетки до останньої!”

Наступного ранку, коли Алі-Баба, як завжди, поїхав на гору, Зейнаб побігла до ями, розкопала її і почала перераховувати динари.

Але їх було так багато, що Зейнаб не могла порахувати. Вона не дуже добре рахувала і весь час збивалася. Нарешті це їй набридло, і вона сказала собі:

– Краще я візьму мірку і переміряю золото. От тільки шкода – у мене немає мірки. Доведеться попросити у Фатіми.

А Касим з Фатімою жили в сусідньому будинку. Зейнаб одразу ж побігла до них. Увійшла в передпокій і сказала Фатімі:

– Зроби милість, позич мені ненадовго мірку. Я сьогодні ж поверну її тобі.

– Добре, – відповіла Фатіма, – але моя зараз у сусідки. Зараз я піду по неї і дам її тобі. Зачекай тут у передпокої, у тебе ноги брудні, а я щойно настелила чисті циновки.

Все це Фатіма вигадала. І мірка, якою міряли крупу, висіла на своєму місці – в кухні, над вогнищем, і циновок вона не змінювала вже днів десять. Насправді їй просто дуже хотілося дізнатися, для чого Зейнаб раптом знадобилася мірка, – адже Фатіма добре знала, що в будинку Алі-Баби давно вже немає ніякої крупи. А питати Зейнаб вона не хотіла: нехай Зейнаб не думає, що Фатіму цікавлять її справи. І вона придумала спосіб дізнатися, нічого не питаючи. Вона вимазала дно мірки медом, а потім винесла її Зейнаб і сказала:

– На, візьми. Тільки дивись, не забудь повернути її в цілості і не пізніше ніж до заходу сонця. Мені самій треба міряти сочевицю.

– Дякую тобі, Фатіма, – сказала Зейнаб і побігла додому. Вона вигребла з ями все золото і почала квапливо його міряти, весь час озираючись на всі боки.

Золота виявилося десять мірок і ще половина мірки. Зейнаб повернула мірку Фатімі, подякувала їй і пішла. Фатіма одразу ж схопила мірку і зазирнула всередину. І раптом вона побачила: на дно мірки прилип якийсь маленький світлий кружечок. Це був новенький золотий динар.

Фатіма не вірила своїм очам. Вона покрутила монету між пальцями і навіть спробувала її на зуб: чи бува не фальшива? Але динар був справжнісінький, з чистого золота.

– То ось що це за крупа! – закричала Фатіма. – Вони такі заможні, що Зейнаб навіть міряє золото міркою! Напевно, вони когось пограбували, а самі прикидаються бідняками. Швидше б Касим повернувся з крамниці! Я неодмінно все розповім йому. Нехай піде до Алі-Баби і пригрозить йому гарненько! Алі-Баба повинен поділитися з ним.

Фатіма весь день просиділа біля воріт, очікуючи Касима. Коли почало смеркати, Касим повернувся з крамниці, і Фатіма, не давши йому навіть зняти тюрбана, закричала:

– Слухай, Касим, яка у мене новина! Твій брат Алі-Баба прикидається бідним, а він, виявляється, багатший за нас з тобою!

– Що ти вигадала! – розсердився Касим. – Багатшого за мене немає нікого ані на нашій вулиці, ані в усьому кварталі. Недарма мене вибрали старшиною базару.

– Ти мені не віриш? – образилася Фатіма. – Ну, так скажи, як ти рахуєш гроші, коли підраховуєш увечорі виручку?

Звичайно рахую, – відповів Касим. – Складаю в купки динари та дирхеми і перераховую. А як нарахую сотню, загинаю палець, щоб не помилитися. Та що ти такі дурниці питаєш?

– Ні, не дурниці! – закричала Фатіма. – От ти рахуєш динари на десятки і сотні, а Зейнаб, дружина твого брата, рахує міркою. Ось що вона залишила в моїй мірці.

І Фатіма показала йому динар, який прилип до дна мірки.

Касим оглянув його з усіх боків і сказав:

– Нехай мене не кличуть Касимом, якщо я не довідаюсь, звідки в Алі-Баби взялися гроші. Хитрістю чи силою, але я заберу їх у нього!

І він одразу ж вирушив до свого брата. Алі-Баба щойно повернувся з гори і відпочивав на кам’яній лавці перед будинком. Він дуже зрадів Касиму і сказав:

– Ласкаво просимо, Касиме! Ти не часто буваєш у мене. Що привело тебе до мене сьогодні, та ще й в такий пізній час?

– Добрий вечір, брате мій, – поважно сказав Касим. – Мене привела до тебе велика образа.

Образа? – здивувався Алі-Баба. – Чим же міг я, бідний лісоруб, образити старшину базару?

– Ти тепер багатший за мене, – сказав Касим. – Ти міряєш золото мірками. Ось що моя дружина знайшла на дні мірки, яку вона позичила твоїй дружині Зейнаб. Не обманюй мене: я все знаю! Чому ти приховав від мене, що забагатів? Напевно, ти когось пограбував?

Алі-Баба зрозумів, що Касим провідав його таємницю, і вирішив у всьому зізнатися.

– О, брате мій, – сказав він, – я зовсім не хотів тебе обманювати. Я тільки тому нічого тобі не розповів, що боявся злодіїв і розбійників, які можуть тебе вбити.

І він розповів Касиму про печеру і про розбійників. Потім простягнув братові руку і сказав:

– О, брате мій, ми з тобою обидва – сини одного батька і однієї матері. Давай же ділити навпіл усе, що я привезу з печери. Я знаю, як туди увійти і як уберегтися від розбійників. Візьми собі половину грошей і скарбів – цього вистачить тобі на все життя.

– Не хочу половину, хочу всі гроші! – закричав Касим і відштовхнув руку Алі-Баби. – Кажи швидше, як увійти до печери, а якщо не скажеш, то я донесу на тебе султанові, і він накаже відрубати тобі голову.

– Навіщо ти погрожуєш мені султаном? – сказав Алі-Баба. – Їдь, коли хочеш, до печери, але тільки тобі все одно не вивезти всіх грошей і скарбів. Навіть якби ти цілий рік возив з печери золото і срібло, не відпочиваючи ані вдень, ані вночі, – і тоді б ти не вивіз і половини того, що там є!

Він розповів Касиму, як знайти печеру, і наказав йому добре запам’ятати слова: “Симсим, відчини двері!”

– Не забуду, – сказав Касим. – Симсим… симсим… Це, здається, рослина, щось ніби конопель. Буду пам’ятати.

Наступного ранку Касим осідлав десять мулів, поклав на кожного мула по дві великі скрині і вирушив до лісу. Він пустив своїх мулів пастися на галявині лісу, відшукав двері в скелі і, ставши перед ними, закричав щосили:

– Гей, Симсим, відчини двері!

Двері відчинилися. Касим увійшов, і двері знову зачинилися за ним. Касим побачив печеру, повну скарбів, і зовсім втратив голову від радості. Він затанцював на місці, потім кинувся вперед і став хапати все, що потрапляло під руку, – оберемки дорогих тканин, шматки золота, глечики та миски, потім кидав їх і зривав зі стін золоті мечі й щити, хапав пригорщами гроші і пхав їх за пазуху. Так він метався по печері цілу годину, але ніяк не міг забрати все, що там було. Нарешті він подумав: “У мене багато часу. Буду виносити звідси мішок за мішком, поки не навантажу всіх мулів, а потім приїду ще раз. Я буду їздити сюди кожного дня поки не заберу все, до останньої монетки!”

Він схопив мішок з грошима і потяг його до дверей. Двері були замкнені. Касим хотів вимовити чарівні слова, які відкривали двері, але раптом виявилося, що він забув їх. Він пам’ятав тільки, що треба сказати назву якоїсь рослини. І він крикнув:

– Горох, відчини двері!

Але двері не відчинилися. Касим трохи злякався. Він подумав і крикнув знову:

– Пшениця, відчини двері!

Двері навіть не ворухнулися. Касим від страху вже нічого не міг згадати і кричав назви всіх рослин, які знав:

– Овес, відчини двері!

– Коноплі, відчини двері!

– Ячмінь, відчини двері!

Але двері не відчинялися. Касим зрозумів, що йому ніколи не вибратися з печери. Він сів на мішок із золотом і заплакав.

У цей час розбійники пограбували багатих купців, відібрали у них багато золота і дорогих товарів. Вони вирішили все це заховати у печері. Під’їжджаючи до лісу, отаман помітив на узліссі мулів, які мирно скубли траву.

– Що це за мули? – сказав отаман. – До їх сідел прив’язані скрині. Напевно, хтось довідався про нашу печеру і хоче нас пограбувати!

Він наказав розбійникам не шуміти і, підійшовши до дверей, тихо промовив:

– Симсим, відчини двері!

Двері відчинилися, і розбійники побачили Касима, що намагався сховатися за мішком з грошима. Отаман кинувся вперед, змахнув мечем і відрубав Касимові голову.

Розбійники залишили тіло Касима в печері, а самі переловили мулів і, погнавши їх перед собою, поскакали.

А Фатіма весь день просиділа біля вікна – все чекала, коли з’являться мули зі скринями, повними золота. Але час минав, а Касима все не було. Фатіма прочекала день, прочекала ніч, а вранці з плачем побігла до Алі-Баби.

Алі-Баба сказав:

– Не турбуйся, Фатіма. Я зараз сам поїду на гору і дізнаюся, що сталося з Касимом.

Він одразу ж сів на віслюка і поїхав до лісу, прямо до печери. І щойно увійшов до печери, побачив, що брат лежить мертвий на мішках з грошима.

Алі-Баба виніс тіло Касима з печери, поклав його в мішок і сумний поїхав додому, думаючи про себе:

“Ось до чого довела Касима жадібність! Якби він погодився розділити зі мною гроші і не захотів забрати собі все, він і зараз був би живий”.

Алі-Баба влаштував Касиму пишний похорон, але нікому не сказав, як загинув його брат. Фатіма говорила всім, хто проводжав Касима на цвинтарі, що її чоловіка пошматували в лісі дикі звірі.

Коли Касима поховали, Алі-Баба сказав Фатімі:

– Знаєш що, Фатіма, продай мені твій дім, і будемо жити разом. Тоді мені не доведеться будувати новий будинок, і тобі не так страшно буде жити самій. Добре?

– О, Алі-Баба, – сказала Фатіма, – мій дім – твій дім, і все, що у мене є, належить тобі. Дозволь мені жити з вами – більше мені нічого не треба.

– Ну, от і добре, – сказав Алі-Баба, і вони з Зейнаб і Фатімою зажили разом.

Алі-Баба ще кілька разів їздив до печери і вивіз звідти багато золота, дорогоцінного одягу, килимів і посуду. Кожного дня у нього на кухні готувалася їжа не тільки для нього самого, Зейнаб і Фатіми, але і для всіх його бідних сусідів, яким нічого було їсти. А коли сусіди дякували йому, він говорив:

– Приходьте завтра і приводьте з собою всіх бідняків. А дякувати нема за що. Я пригощаю вас на гроші мого брата Касима, якого з’їли на горі вовки. Він був багатою людиною.

Скоро всі бідняки і жебраки стали приходити до будинку Алі-Баби на обід та вечерю, і жителі міста дуже його полюбили.

Що ж до розбійників, то вони через кілька днів знову приїхали до печери і побачили, що тіло їхнього ворога зникло, а мішки з грошима розкидані по землі.

– До нашої печери знову хтось заходив! – закричав отаман. – Нещодавно я вбив одного ворога, але, виявляється, їх декілька! Нехай не буду я Хасан Одноокий, якщо я не вб’ю кожного, хто хоче поживитися нашою здобиччю. Хоробрі розбійники! Чи знайдеться серед вас сміливець, який не побоїться вирушити до міста і розшукати нашого кривдника? Нехай не береться за цю справу боягуз або слабкий! Тільки хитрий і спритний може це зробити.

– О, отамане, – сказав один з розбійників, – ніхто, крім мене, не піде до міста і не вистежить нашого ворога. Недарма звуть мене Ахмед Зірви-голова. А якщо я не знайду його, роби зі мною що хочеш.

– Добре, Ахмед, – сказав отаман. – Даю тобі один день. Якщо ти знайдеш нашого ворога, я призначу тебе своїм помічником, а якщо не знайдеш – краще не вертайся. Я відрубаю тобі голову.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: