TOU

Анаконда

Орасіо Кіроґа

Була десята година вечора, і надворі стояла задушлива спека. В безвітряному повітрі над лісовими хащами висіли важкі хмари. Чорне, наче вугілля, небо аж до обрію раз по раз розтинали блискавки й чулися глухі розкоти грому; а проте гомінка тропічна злива була ще далеко.

Списоголова Змія з природною повільністю, властивою всім зміям, повзла серед заростей ковили коров’ячою стежкою. Це була напрочуд гожа Списоголова Змія в півтора метри завдовжки, з рівними чорними зубцями на лускатих боках. Вона просувалася вперед, сторожко обмацуючи ґрунт язиком, який у змій виконує функцію пальців.

Списоголова Змія вирушила на полювання. На перетині стежин зупинилася, важко згорнулася клубком, поковзавши трохи, щоб умоститися якомога зручніше, а тоді опустила голову на кільця власного тіла, сперши на нього нижню щелепу, й знерухоміла в чеканні.

Отак хвилина за хвилиною вона прождала п’ять годин. А коли ті спливли, й далі незрушно чекала. Клята ніч! Вже займалося на світ, і змія вирішила була повзти геть, коли зненацька передумала. На сході, на блідому досвітньому небі відбилася гігантська тінь.

— Мабуть, підповзу ближче до Будинку, — вирішила Списоголова Змія. — Вже кілька днів звідти долинають якісь звуки, тож треба пильнувати…

І вона сторожко поповзла в бік тіні.

Будинок, який мала на увазі Списоголова Змія, був старою дерев’яною спорудою із зовнішніми галереями, побіленими стінами та двома чи трьома піддашками. Будинок давним-давно стояв порожній, а тепер звідти чулися незвичні звуки — брязкання заліза, кінське іржання — що вочевидь свідчило про присутність Людини. Кепські справи…

Втім підозру ще слід було перевірити, і Списоголовій Змії довелося зробити це набагато раніше, ніж вона б того хотіла.

Змія почула рипіння — поза сумнівом, хтось прочинив двері. Вона підвела голову, і на тлі рожевіючого вранішнього неба уздріла високу опецькувату тінь, яка рухалася в її бік. А ще здаля до неї долинули звуки кроків — упевнених, твердих, що свідчили про наближення ворога.

— Людина! — прошепотіла Списоголова Змія і миттю згорнулася клубком.

Тінь уже була над нею. Поруч опустилася величезна нога, й Списоголова Змія, кинувшись в одну з тих атак, коли доводиться важити життям, блискавично смикнулася головою вперед і негайно відсахнулася, прибравши попе­редньої пози.

Чоловік спинився: йому здалося, нібито щось ударило його по чоботах. Стоячи, мов укопаний, він уважно обдивився зарості довкола себе, але нічого не завважив у досвітковому напівмороку й покрокував далі.

А змія збагнула, що Будинок по-справжньому почав жити звичним життям Людини. Списоголова Змія поповзла до свого кубла, певна, що ця нічна пригода була передвістям великої драми, яка мала розігратися невдовзі.

2.

Наступного дня головною турботою Списоголової Змії стала небезпека, на яку наражався весь її рід через появу Людини. З давніх-давен Людина та Руйнування зробилися тотожними поняттями для тваринного світу. Зокрема для змій катастрофу уособлювали два жахіття: ніж-мачете, що шматував нутрощі пралісу, та вогонь, який миттю знищував усю рослинність, а заразом і зміїні кубла.

Відтак слід було негайно запобігти цьому. Списоголовій змії довелося чекати, поки знову споночіє, перш ніж почати діяти. Вона швидко розшукала двох подруг, котрі поширили тривожну звістку. Сама ж обповзла дюжину місць, де роїлися змії, тож о другій годині ночі вдалося скликати Збори, хоча й не в повному складі, але з такою кількістю присутніх, якої вистачало для ухвалення рішення про подальші дії.

Біля підніжжя п’ятиметрового стрімчака на узліссі, схована заростями папороті причаїлася печера. Тут здавна жила Каскавела — старезна Гримуча Змія, котра мала каптур, а на хвості аж тридцять дві торохтілки. Була вона лише в якихось сто сорок сантиметрів завдовжки, зате товста, як пляшка з-під рому. Чудова особина з жовтими ромбами на сильному пружному тілі, здатна сім годин поспіль чатувати на ворога, щоб уп’ястися в нього гострими порожнистими зубами — якщо й не найбільшими серед отруйних змій, зате найкраще влаштованими.

Отже саме там — з огляду на страшну загрозу та під головуванням Гримучої Змії — розпочалися Зміїні Збори. Крім Списоголової Змії та Каскавели, в них брали участь інші змії: загальна улюблениця, Маленька Уруту з яскравими червоними смужками вздовж тіла та загостреною голівкою; недбало розпростерта красуня, начеб виставила напоказ білі та брунатні цятки на тілі кольору лососини — Плямиста Жарарака на прізвисько Нойвід, бо так звали природознавця, котрий її відкрив.

Була там і дужа й зухвала Змія-Носоріг — на півдні її ще звуть Хрестовою Гадюкою — яка могла посперечатися з Нойвід красою візерунку; а ще Кайсана, на прізвисько Спесивиця — самé це ім’я завдавало страху; і нарешті в глибині печери причаїлася Золота Уруту або ж Яраракусу, чиє чорне оксамитове тіло в сто шістдесят сантиметрів завдовжки прикрашають золоті кільця.

Треба сказати, що змії знаменитого роду Лахесіс, або Уруту, до якого належали всі учасниці Зборів, окрім Списоголової Змії, здавна суперничають між собою в красі та забарвленні візерунку. Бо й справді, небагатьох створінь природа обдарувала так щедро.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: