Ангеліна поході

Кетрін Холаберд

Ангеліна ледве змолга дочекатися наступного дня, щоб піти в похід на Велику Котячу гору зі своїм улюбленим дядечком Луї.

– Я буду танцювати під зірками всю ніч! – мріяла Ангеліна – балерина, кружляючи по кімнаті в бальному па.

Її молодший кузен Генрі, який також приїхав погостювати до дядечка Луї, приміряв в цей час свою літню панаму.

– А я стану великим мандрівником! – важно заявив він.

– А ти досить сміливий для цього? – запитав його дядечко, підморгнувши одним оком, відриваючись від карти, яку він в цей час вивчав. – Пам’ятай, там може водитися Велика Кішка!

Отже, на наступний ранок вся компанія вирушила в похід. Тітонька спекла їм в дорогу свої знамениті пресмачні сирні пиріжки, які все ще були теплі і так і напрошувалися бути з’їденими якомога швидше.

Але, як тільки вони вийшли на гірську стежку, Ангеліна – балерина задивилася на квіточки і метелика і вже було знову почала танцювати, як раптом помітила, що Генрі з дядечком пішли вже далеко вгору, і пустилася їх наздоганяти.

Вони піднімалися все вище і вище і Ангеліна вже порядком втомилася. А ось Генрі весело стрибав і насолоджувався своїм першим походом.

– Ти надто повільно йдеш, Ангеліна! – дражнив він сестру. – Дивись, як би Велика Кішка тебе не з’їла.

– Але мій наплічник такий важкий! – втомлено відгукувалася вона.

– Уже скоро, діти, – прийшов на виручку дядечко Луї. – Залишилось зовсім трішки.

Нарешті вони забралися на саму вершину і Ангеліна з радістю розтягнулася на траві. Однак, дядечко не дав їй довго відпочивати.

– Вставай, нам потрібно поставити намет до заходу сонця.

– А ми можемо вже розвести наше похідне вогнище? – запитала Ангеліна.

– Для цього потрібно спочатку набрати сухих гілок в лісі. Ось цим ви і займіться, а я поки поставлю намет.

Генрі вже втік до лісу, весело гукаючи Ангеліні:

– Швидше, пішли досліджувати, адже ми ж мандрівники!

– Пам’ятай, що спочатку нам потрібно набрати гілок для багаття. – Нагадала йому Ангеліна.

Однак в лісі вони знайшли стільки багато цікавого! Стільки всього можна було досліджувати! Скоро мишенята опинилися вже далеко в лісі.

Вони грали в хованки і билися на шпагах і геть забули навіщо дядечко Луї відправив їх у ліс.

Коли ж друзі нарешті перестали грати, в лісі вже почало темніти. До того ж піднявся вітер. І дуже дивні тіні почали кружляти довкола. Мишенята не на жарт розхвилювалися.

Генрі кинув свою шпагу-палицю і запхинькав:

– Я хочу їсти…

– М-я-я-у-у-у! – хтось завив зовсім поруч.

– Що це? – пропищав Генрі.

Він зі страхом вхопився за хвіст Ангеліни.

Два величезних вуха показалися з-за дерева.

– Це всього лише тінь, – прошепотіла Ангеліна, відводячи мишенятко в сторону.

Величезний чорний хвіст промайнув за вітром.

– Це Велика Кішка! – закричав Генрі і заплющив очі.

– Ми повинні бути сміливими! – заявила Ангеліна і, міцно стиснувши свою шпагу, швидко побігла вглиб лісу назустріч небезпеці.

– Шу! Шу! Шу-у-у-у-у! – люто кричала вона, розмахуючи шпагою.

Закапали перші краплі дощу і зовсім скоро почалася справжня гроза з блискавкою. Тут величезна гілка впала з дерева і разом з нею зник і величезний котячий хвіст!

Але бідне мишеня все-одно тремтіло від страху. Він забрався Ангеліні на руки і не міг поворухнутися. Ангеліна – балерина намагалася як могла розвеселити і заспокоїти малюка, наспівуючи йому пісеньки і розповідаючи смішні анекдоти.

Нарешті гроза припинилася, а разом з нею втишився і вітер. Стало спокійно і тихо в нічному лісі. І, хоча мишенята промокли до нитки, вони зігрівали один одного своїми обіймами. Відважна Ангеліна сміливо ступала крізь нічну імлу і кликала на допомогу дядечка Луї.

Раптово вона зупинилася. Двоє жовтих очей дивилися на них крізь нічний морок.

– Ангеліна! Генрі! Слава богу ви живі! – почули вони.

Так це ж дядечко Луї! Він пішов шукати пустунів, як тільки запідозрив, що ті довго затримуються і вже мали давно повернутися. Але тут почалася гроза і важко було взагалі що-небудь розібрати. Він уже й сам не на жарт захвилювався за дітей, як раптом вони знайшлися. Ох, і зрадів же він! Взявши на руки маленького Генрі, дядечко передав Ангеліні свої ліхтарики і вони швидко поспішили до свого табору. Ангеліна крокувала попереду, тримаючи в лапках ліхтарі і освітлювала дорогу. Незабаром вони вже були на місці.

Нарешті вони могли розвести довгоочікуване похідне вогнище і влаштувати справжній похідний бенкет. Вони спекли в вугіллі картоплю, підсмажили шматочки сиру на паличках, а потім танцювали біля вогнища. Дядечко Луї грав їм на гармошці. Було так класно! І, звичайно ж, діти обіцяли дядечкові ніколи так більше не робити і розповіли йому всі свої лісові пригоди.

А потім Ангеліна і Генрі, сиділи під зірками, тісно загорнувшись у ковдру і мріяли …

– Я загубив свою панаму, – сумно сказав Генрі. – Але зате ми по-справжньому налякали Велику Кішку! – додав він.

– Що ж! – погодилася Ангеліна – балерина. – І це все тому, що ми самі справжні відважні мандрівники!

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: