Бабка та мурашка

Жвава Бабка степова
Ціле літо проспівала;
І не зчулась, як настала
Холоднеча зимова.
Снігом поле замітає;
Вже тих світлих днів немає,
Як між листям їй, було,
Харч готовий і житло.
Зникло все: у дні холодні
Голод, злидні настають;
Співу Бабки вже не чуть;
Та й кому на думку йдуть
Ті пісні в часи голодні!
Зла журба її гризе,
В мурашник вона повзе:
— «Не відмов, Мурашко мила,
До весни прожить несила,
Згляньсь на вид нужденний мій,
Нагодуй і обігрій!»
— «Кумо, кинь бо жартувати:
Влітку чом було не дбати?» —
Відмовля Мурашка їй.
— «Та часу недоставало.
В моріжках м’яких у нас
Співи, жарти повсякчас,
Що аж душу поривало!»
«А, так ти…» — «Та я завжди
Те й робила, що співала».
— «Ти співала? добре дбала:
Потанцюй тепер піди!»

Переклад Т. Скляра