Бабуся удава

Удав заповз на пальму. Він обвився довкола стовбура, підняв голову над верхівкою і вдивлявся в далечінь. Він чекав на свою бабусю. Мавпа теж сиділа на пальмі, поруч із удавом, і теж вдивлялася. У ту саму далечінь. Вона теж чекала на бабусю удава, яка десь там уже їхала до свого онука.
А внизу, під пальмою, папуга вчив слоненя, як треба розмовляти з бабусями. Папуга говорив:

— …І ти скажеш: «Доброго дня, люба бабуся удава! Ваш онук – наш друг. Ми раді, що ви приїхали до нього!

— Ми раді, що ти приїхала до нього, — повторило слоненя.

— Не ти, а ви. До бабусь треба звертатися на «ви»!

— То вона буде не одна? — здивувалося слоненя. – До удава приїде багато бабусь?

— Приїде одна бабуся, — сказав папуга.

— Навіщо ж тоді звертатися до неї на «ви», ніби її багато?

— Тому що вона доросла, — пояснив папуга. — До дорослої бабусі завжди звертаються до «ви».

Навіть якщо доросла бабуся одна, її все одно багато. Доросла – вона велика.

Слоненя зітхнуло і глянуло нагору. А нагорі мавпа питала удава:

— А твоя бабуся яка?

— Вона така… така… — сказав удав, вдивляючись у далечінь, — дуже хвостлива!

— Хвалиться? — здивувалася мавпа.

— Ні! — образився удав. — Нічого вона не хвалиться. Просто у неї довгий хвіст.

— Як у тебе?

— Довше. І від цього вона дуже хвостлива.

А внизу папуга звелів слоненяті вчити напам’ять слова, які він скаже бабусі, коли вона приїде, а сам злетів на верхівку пальми до удава та мавпи.

— Чекаєте? — спитав їх папуга.

— Чекаємо! – сказала мавпа.

— Ви неправильно чекаєте! – Заявив папуга. — Ви чекаєте в один бік, а треба в різні боки. Ти, удаве, чекай туди! — папуга повернув голову удава праворуч. — А ти, мавпо, чекай сюди! — папуга повернув мавпу ліворуч. — А я сам чекатиму прямо! Ось! Тепер ми чекаємо правильно і, мабуть, незабаром дочекаємось.

— Не зрозуміло! – Сказав удав. — Навіщо чекати на три сторони? До мене приїжджає одна бабуся, а не три.

— Правильно! — зраділа мавпа. — Тобі одна, а дві інші мені й папузі! По бабусі.

— А мені? — закричало знизу слоненя.

— Не відволікайся! – крикнув йому папуга. – Вчи слова!

— Доброго дня, люба… Доброго дня, дорога… дорога… — забурмотіло слоненя.

І раптом слоненя побачило бабусю. Бабусю удава. Вона з’явилася із четвертого боку. З того самого, з якого ні удав, ні мавпа, ні папуга на неї не чекали.

— Бабуся! — скрикнуло слоненя і почало говорити слова, яке вивчило. – Доброго дня дорога…

Але тут на слоненя звалилися зверху спочатку удав, а потім мавпа і папуга.

— Бабуся приїхала! – кричав удав. – Ура!

Папуга теж кричав щось радісне. І мавпа теж кричала. Щоправда, вона не щось кричала, вона кричала взагалі!

— Одну хвилиночку, — сказала бабуся удава, озираючись назад. — Я ще не зовсім приїхала, я чекаю на прибуття свого хвоста з хвилини на хвилину.

Бабуся удава виявилася справді дуже великою і страшенно хвостатою. Голова її вже давно була тут, а сама бабуся все прибувала та прибувала. Нарешті з’явився хвіст.

— Ось і він! – сказала бабуся, зустрічаючи свій хвіст. — Тепер можна вітатись!

І бабуся удава ніжно поцілувала свого онука в чоло, а в цей час її хвіст гладив по головах слоненя, мавпу та папугу.

— Доброго дня! Доброго дня! — сказала бабуся всім разом. – Привіт! Привіт! — сказала вона кожному окремо.

Раптом бабуся відсунулася вбік і подивилася на свого онука та його друзів. І вигукнула:

— Що я бачу??!!

— Мене, бабусю! – закричав удав.

— І мене! — крикнула мавпа, підстрибуючи, щоб стати помітнішою.

— І ще папугу та слоненя! — несміливо додало слоненя.

— Нас! – підтвердив папуга.

— Вас я чудово бачу! – сказала бабуся. — Але, окрім того, я бачу, що ви гуляєте тут одні, без нагляду!

— Без чого ми гуляємо? — злякався папуга. Він нахилився, подивився на свої тоненькі ніжки, а потім про всяк випадок відійшов убік і сховався за слоненя.

— Ви гуляєте, — сказала бабуся, — без нагляду! Але тепер усе буде інакше! Раніше ви гуляли як?

— Як? — спитав удав і подивився на мавпу та слоненя.

— Раніше ви гуляли самі собою! – пояснила бабуся. — А тепер, коли до вас приїхала я, ви гулятимете…

— По бабусі! — здогадалася мавпа. — Тепер ми гулятимемо по бабусі! — у захваті закричала мавпа і стрибнула на бабусю. І побігла по ній.

Але бабуся спіймала мавпу хвостом, обережно зняла її з себе та поставила на землю.

— Тепер ви гулятимете і бавитиметеся під наглядом! – сказала вона.

— А як це? — здивувалося слоненя.

— Дуже просто, — пояснив папуга, визираючи з-за слоненя. — Ми бавитемося, а бабуся дивитиметься. На нас.

— Чи це добре? — задумалося слоненя. — Ми весь час гратимемо, а бабуся тільки дивитиметься. Їй стане нудно!

— Можна дивитися по черзі! – Запропонував удав.

— Ні-ні, дякую! – сказала зворушена бабуся. — Ви вже грайте, а я буду дивитися.

— А в що можна бавитися з наглядом? — спитала мавпа.

— Хлопці, – сказала бабуся. — У все! З наглядом можна грати в будь-що!

— Давайте бавитися з наглядом! — зраділо слоненя.

— Є багато цікавих спортивних ігор, — сказала бабуся.

— Я знаю одну дуже спортивну гру! — закричала мавпа. – Перетягування удава!

Тут мавпа схопила удава за хвіст, а слоненя схопило його за голову. І вони почали тягнути удава у різні сторони. А папуга бігав від мавпи до слоненяти і дивився, хто перетягує.

Спочатку перемагала мавпа, але слоненя смикнуло щосили і відразу перетягнув на свій бік всього удава. І мавпу теж. А мавпа по дорозі захопила папугу, отож слоненя і його перетягло. Всі попадали один на одного і опинилися на одній купі.

— Знаєте що, – запропонувала бабуся, – у цю спортивну гру ми пограємо наступного разу, а зараз я займуся вашим вихованням.

— Вибачте, але ми сьогодні вже снідали, — сказав папуга.

— Знаєте, — сказало слоненя, — ми взагалі дуже добре харчуємося.

— Особливо я! – Сказав удав.

— Я говорю не про харчування, а про виховання! – пояснила бабуся.

— А виховання, що це? — спитала мавпа.

— Це багато чого, – сказала бабуся. — Двома словами не скажеш. Ну, ось ти, мавпо. Якщо я зараз зірву і дам тобі банан, що ти зробиш?

— Стиглий банан? – Уточнила мавпа.

— Дуже стиглий, — кивнула бабуся.

— З’їм! – сказала мавпа.

Бабуся несхвально похитала головою.

— Спочатку скажу «дякую», — поправила мавпа. — А потім з’їм!

— Ну що ж, ти вчиниш, як ввічлива мавпа! – сказала бабуся. — Але ввічливість це ще не все виховання! Добре вихована мавпа спочатку запропонує банан товаришу!

— А раптом він його візьме? — злякалася мавпа.

— Справді, бабусю, — підтримав мавпу удав. — Він його може взяти!

— Неодмінно візьме! – вирішив папуга. Слоненя нічого не сказало, але воно про себе теж подумало, що якщо запропонувати банан товаришу, то ніякий товариш від банана не відмовиться. Якщо, звісно, він розумний, цей товариш.

— Ні! Вихованою бути не цікаво! – сказала мавпа.

— А ти спробуй! — Бабуся зірвала стиглий і соковитий банан і простягла його мавпі: — Спробуй!

— Що спробувати? — спитала мавпа. – Банан? Чи бути вихованою?

Бабуся нічого не відповіла. Мавпа подивилася на банан, потім на бабусю. Потім знову на банан. Банан був дуже стиглий і напрочуд смачний на вигляд.

— Щиро Дякую! — сказала мавпа бабусі і вже відкрила рота, щоб з’їсти банан, але раптом помітила, що на неї дуже уважно дивиться слоненя. Точніше, не на неї, а на її банан. Мавпа зніяковіла. — Ти ж не дуже любиш банани? — спитала вона слоненя. — Ти, мабуть, майже зовсім, зовсім не любиш їх, правда?

— Ні, чому ж? — заперечило слоненя. — Я їх дуже люблю.

— Так? – сказала мавпа впавшим голосом. – Ну, тоді – на!

І мавпа віддала слоненяті свій банан. Слоненя сказало спасибі і стало чистити банан від шкірки.

Папуга підійшов до слоненя і став дивитися, як слоненя це робить. Слоненя зітхнуло і поклало перед папугою обчищений банан.

— Бери! Це тобі! — сказало слоненя. Папуга подякував слоненяті, взяв банан і поніс його удаву.

— Удаве! – сказав папуга. — Візьми від мене цей чудовий стиглий банан!

— Я приймаю його від тебе з великою вдячністю! — сказав удав, узяв банан і простяг його мавпі.

Спочатку мавпа дуже здивувалася, а потім ще сильніше зраділа. Вона підстрибнула і закричала:

— Я зрозуміла! Зрозуміла! Вихованій бути дуже цікаво! Просто чудово! Ти щось комусь запропонуєш, тобі хтось щось запропонує! Краса!

— Хм! – сказала бабуся. — Коли я говорила про виховання, то я не зовсім це мала на увазі. Але загалом ти, мавпо, права. Якщо нікому нічого, ні для кого не шкода – це справді краса. — І бабуся знову сказала: — Хм! – Це “Хм!” вона сказала не мавпі, і не слоненяті, і не папузі, і навіть не своєму онукові удаву. Це “Хм!” вона сказала сама собі.