Багатство, Щастя та Розум

Колись у давнину потоваришували Багатство, Щастя і Розум.

Якось вони посперечалися: хто сильніший?

Багатство твердило:

— Я найсильніше, Багатство дає людині Розум і Щастя.

Розум наполягав:

— Без розуму не може бути ні Багатства, ні Щастя.

Стояло на своєму і Щастя. Якщо немає Щастя, то ні Розум, ні Багатство не допоможуть.

Так вони сперечалися, доки не зустріли селянина, який працював на своєму клаптику землі. Багатство взяло селянина за руки, погладило йому бороду і відповіло:

— Нехай на твоєму полі зійде золото та срібло!

І одразу з’явилися зливки золота та срібла.

Розум вирішив показати свою силу і позбавив селянина розуму. Селянин пішов до пана і сказав йому:

— На моєму полі замість хліба виросло жовте і біле каміння.

Прийшов пан на селянське поле, побачив, що все воно вкрите золотом та сріблом, і сказав:

— Я дам тобі вдвічі більше землі, а ти віддай мені це кам’янисте поле.

Селянин зрадів, віддав свою землю.

Пошкодувало Щастя селянина і вирішило йому допомогти.

Зустрів він караванників. Один із них каже:

— Візьмемо його з собою. Він хоч і бідна, але щаслива людина. Нехай буде нашим аксакалом.

Одягли вони дехканина в дорогу шубу, посадили на білого коня і повезли із собою.

Довго вони їхали, нарешті дісталися села і зупинилися на відпочинок.

Коли сонце закотилося, караван-паша увійшов у юрту пана і сказав:

— Шановний пане, у вас є гарна дочка. Чи не віддасте її за нашого аксакала?

— Якщо вашому аксакалу сподобалася моя дочка, я щасливий, – відповів пан.

Караван-паша привів селянина до пана.

Пан поставив йому білу юрту і влаштував великий бенкет.

Прийшли молодиці та дівчата, оточили юрту нареченого, і кожній захотілося подивитись на нього.

А наречений хоч і був добре одягнений, але весь час мовчав, ніби німий, бо був позбавлений розуму.

Настав ранок, а майбутній зять усе ще не промовив жодного слова. Пан розсердився:

— Моя дочка гідна найкращого нареченого!

Зібрав він свою рідню і вирішив убити кривдника.

У цей час з’явилися Багатство, Щастя та Розум. Вони дізналися, що пан збирається вбити селянина, і Багатство і Щастя почали просити Розум:

— Врятуй його. Ми визнаємо себе переможеними.

Погодився Розум і зробив селянина набагато розумнішим, ніж він був раніше. Опам’ятався селянин, озирнувся, помітив, що замишляють проти нього, і заговорив:

— Мій пане, дозволь мені сказати.

— Хай каже! – Закричав народ.

— Коли я ще був молодий, — почав селянин, — на наше село напали вороги. Вони пограбували нас. Тоді одна дівчина підібрала свої коси, одягла шапку, взяла зброю, сіла на найкращого коня, виїхала назустріч ворогові і в бою перемогла його. З учорашнього дня я сидів біля вашої дочки і все роздумував: чи буде вона така ж хоробра, як та дівчина?

— А я думав, що ти не любиш мою дочку і хочеш посміятися з мене, — зрадів пан. — Тепер я згоден віддати її тобі за дружину.

Так селянин одружився з красунею, став найбагатшим серед купців.

При цьому він любив примовляти: “Без розуму не буває ні Багатства, ні Щастя”.