TOU

Багатий і бідний

Казахські народні казки

Дуже давно жили на світі два брати. Старший брат був бідний, а молодший багатий. У молодшого дітей не було. Він займався торгівлею і мав багато грошей.

Єдиним багатством старшого брата були два його сини: Хасен і Хусаїн. Влітку, коли достигали ягоди, Хасен і Хусаїн ходили збирати ожину. Мати продавала її. На це і жила сім’я.

Якось опівдні брати йшли берегом річки. Навкруги було тихо, сонце сліпило очі так, що важко було роздивитися, чи тече вода в річці, чи ні. Раптом перед ними із трави вилетіла небаченої краси синя пташка і швидко знялася у височінь. Хлопчики не встигли роздивитися її і вирішили пошукати гніздо. Незабаром знайшли його. В гнізді були білі, з голубими цяточками яйця. Хасен і Хусаїн зраділи знахідці, бо вже зголодніли. Але яйця були такі маленькі, що брати вирішили: «Якщо їх з’їмо, досхочу не наїмося. Краще віднесемо їх дядькові, може, він щось за них дасть». Не заходячи додому, вони попрямували до багатія.

– Де ви взяли ці яйця? – запитав він.

Знайшли в полі, коли збирали ожину, – відповіли брати.

Дядько, на превеликий подив Хасена і Хусаїна, дав за яйця сто карбованців і сказав:

– Якщо ви спіймаєте саму пташку, я дам вам ще двісті карбованців.

Хасен і Хусаїн не знали, навіщо йому синя пташка. Вони взяли сільця і пішли на берег. Швидко знайшли гніздо, приладнали пастки й заховалися у траві.

Невдовзі прилетіла пташка, зиркнула довкруги, а коли переконалася, що небезпеки немає, влетіла в гніздо і – потрапила у сільця. Братам було шкода чудесної птиці, але все ж таки вони віднесли її дядькові. Скупий чоловік на цей раз дотримав слова і дав племінникам двісті карбованців, цукру і дещо з одягу. Все це брати принесли додому. Мати і батько були дуже раді.

Але недовгим було щастя в сім’ї бідняка.

Ні батько, ні сини не знали, що дядько приніс пташку в хату, зарізав її, а жінці наказав:

– Я повернуся увечері. А ти приготуй з неї обід. І дивися мені, щоб ніхто не взяв ні шматочка! Зрозуміла?

Жінка подумала: «Який з неї буде обід, коли чоловік за один раз з’їдає барана?» Але промовчала. Обпатрала бідолашну пташку, порізала на маленькі шматочки, кинула у казан, залила водою й поставила на вогонь, а потім пішла до сусідки і затрималася там.

У цей час Хасен і Хусаїн прийшли до родичів, щоб довідатися, що сталося з їхньою знахідкою. Вони увійшли до кімнати і побачили, що нікого немає, а над казаном піднімається густа пара.

– Невже це парує наша пташка? – запитав здивований Хасен.

– Можливо, вона,– відповів не менш здивований Хусаїн.

Брати підійшли до казана, підняли кришку й побачили пташине м’ясо.

– Давай з’їмо по шматочку! – запропонував Хасен.

– Давай! – погодився Хусаїн.

Хасен виловив ложкою серце, брати з’їли його й пішли.

Невдовзі повернулася господиня і почала накривати на стіл. Вона витягла на тарілку м’ясо та зблідла: серця не було. «Ох і перепаде мені від чоловіка! Не треба було так довго сидіти у сусідів!» – картала вона себе. Але словами нічого не вдієш. Жінка побігла у двір, спіймала півня, зарізала його, витягла серце, кинула у казан і заспокоїлася.

Увечері прийшов чоловік. Повечерявши, в’н хитрувато підморгнув жінці, усміхнувся й промовив:

– Ну, люба, бог дав нам щастя! Ранком, коли прокинемося, під подушкою у нас буде золото.

Жінка нічого не сказала, лише соромливо потупила очі й пішла стелитися. Уранці вони заглянули під подушку – ніякого золота там не було.

Чоловік і жінка перетрусили усе ліжко, але нічого не знайшли.

Хасен і Хусаїн дуже здивувалися, коли уранці побачили під своїми головами по мішку золота. Здивувалися і зраділи батьки. Батько ніколи не бачив такого багатства, тому зразу ж побіг за порадою до свого брата.

– Ой брате, поясни мені, що трапилося? Сьогодні під подушками хлопців ми знайшли по мішку золота. Це добре чи погано?

Очі купця заблищали від заздрості. Він опустив їх додолу і сердито сказав:

– Погані твої справи, дуже погані! Це зробили злі духи. Якось я говорив про таке з одним муллою, і він, милістю аллаха, сказав: «Це злі духи псують людину! І її треба негайно покарати». Візьми своїх синів, відвези куди-небудь і вбий, інакше вони принесуть тобі горе.

Батько повернувся додому сумний. Він довго думав, що робити,і вирішив: «Убивати своїх дітей я не буду. Відвезу їх далеко в степ чи в ліс, щоб мої очі не бачили, а вуха не чули про їхню смерть». Другого дня він позичив у сусіда віз, посадив синів і сказав:

– Зараз я відвезу вас туди, де багато-багато ягід. А увечері приїду, а ви повинні назбирати два кошики ожини.

Довго їхали вони степом, поки не опинилися на узліссі дрімучого лісу. Між стовбурами віковічних дерев хлопчики побачили густі кущі ожини, на яких було багато ягід.

– Ось тут ви залишитеся й збиратимете ожину.

Більше нічого батько не сказав, тільки відвернувся та, втираючи сльози, пішов до воза.

Увесь день збирали Хасен і Хусаїн ожину. А коли стемніло, сіли перепочити. Вони чекали, ось-ось приїде тато. Але він так і не приїхав. Довелося хлопцям заночувати у лісі. Уранці вони знову побачили під своїми головами по мішку золота.

Хлопці не доторкнулися до нього, а пішли лісом, куди дивилися очі. Через деякий час зустріли вони старого мисливця.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахські народні казки”
Упорядник – О. Г. Петькун
Видавництво: “Веселка”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: