Бальзамін

Єдиною відрадою в житті наймички Мадари була її дочка Рота. Рота й справді була рідкісна дівчина — гарна, працьовита, весела. З ранку пробіжить сім миль до панської ниви, вижне серпом майже пів поля, а ввечері з піснею повертається додому та ще й матері допомагає.

Робота роботою, а який вона розкішний квітник розвела — другого такого у всій окрузі не знайти.
Сам садівник з панського маєтку приходив милуватися на квіткове багатство Роти. Хоч пан із самої Німеччини всяке там насіння та саджанці возить, а таких у нього немає. Де ж вона їх бере, сміє він запитати, якщо, звичайно, не секрет?

— Мені насіння з чужих країн пташки носять, — сміючись, відповіла Рота, і це було справжньою правдою.

Прилетять навесні завчасно жайворонки чи шпаки, сподіваючись на теплу погоду, Рота збере їх у кошик, внесе до хати, нагодує, прихистить, а як пройдуть морози, на волю випустить.

Коли пташки питали, як їм віддячити добру Роту, вона, сміючись, відповідала:

— Принесіть мені із далеких країн насіння квітів.

Птахи пам’ятали її прохання і навесні приносили Роті насіння з чужих країн.

Рота охоче ділилася своїм багатством з іншими дівчатами та жінками. Одній дасть насіння, другій — саджанець.

І чим більше вона давала іншим, то пишніше цвіли квіти у неї самої.

Тільки одній жінці, сусідці Керсті, не давала Рота ні насінинки, скільки та не просила.

— Навіщо ти так озлоблюєш своє серце проти ближнього? — докоряла матір Роту, а та коротко і різко відповідала:

— Цій змії я жодної квітки не дам.

Не змією була Керста, а зміїною господинею. Не кожен знав, що вона пригріває сім змій і годує їх по черзі грудьми.

Наситившись, перша змія шепотіла їй на вухо:

— Чому у Роти так добре ростуть квіти, а в тебе не ростуть?

І Керста запалювалося такою заздрістю, що розтоптала б весь квітник Роти, якби не було високої огорожі навколо її саду.

Друга змія нашіптувала:

— Якби в тебе виросли такі квіти, ти б могла віднести їх на базар і продати. Скільки б грошей заробила!

“Гроші, гроші – як нажити багато грошей?” — ламала собі голову Керста.

Якщо до неї на подвір’я заходив голодний мандрівник і просив шмат хліба, третя змія поспішала підказати їй:

— Ти свого добра йому не давай. Нехай хоч з голоду подихає, а ти не давай.

Мандрівник йшов просити хліба до інших.

Навпаки, якщо Керста, відвідуючи родичів, заставала їх за обідом, то четверта змія під’юджувала:

— Сідай за стіл і набивай пузо. Тут наїжся, вдома більше залишиться.

І Керста наїдалася до відвалу – прямо живіт лопався.

П’ята змія шипіла своїй господині на вухо:

— Навіщо тобі працювати? Нехай мати за тебе спину гне, а ти краще поніжся в м’якому ліжку.

Керста вилежувалася в ліжку, поки шоста змія не починала снувати язичком по її губах і підговорювати:

— Там сусіди аж надто дружно живуть. Спробуй пересварити їх.

І Керста вставала і йшла до легковірної і балакучої жіночки, у якої язик висів на одній ниточці.

— Слухай, я бачила, як чоловік нашої сусідки вночі до Роти у вікно лазив.

Варто було тій жіночці тільки почути це, як язик її одразу починав обертатися з боку на бік. Вона підтюпцем кидалася в сусідній будинок.

Найстрашнішою була сьома змія. Та шипіла Керсті у вухо:

— Постарайся зіпсувати людям життя. Зроби так, щоб вони ні вдень, ні вночі, спокою не знали.

І Керста придумала. Прив’язала пса на короткому повідку і так поставила його миску з їжею, щоб він не міг дотягнутися.

Цілісінький день пес відчайдушно гавкав, а ночами так моторошно завивав, що в сусідів мурашки по спині бігали.

Такою була зміїна господиня, якій Рота не дала жодної квітки.

Може, Рота щасливо прожила б своє життя, вийшла б заміж, виростила б дітлахів, якби в ті часи не почалося полювання на відьом. Хвиля його пройшла всіма землями, починаючи з країни, де сонце заходить, і кінчаючи країною, де воно сходить.

І знатним панам, що правили в тому селищі, де жили наймичка Мадара з дочкою Ротою, прийшла грамота з печатками від ще знатніших панів, які наказували доповісти, скільки виловлено в селищі відьом.

Пани довго ламали собі голови над тим, де взяти відьом, бо не було помічено, щоб хтось літав на помелі красти місяць, і не чути було, щоб у когось наврочили худобу чи дитину. Але хочеш не хочеш, а відьму подавай. І пани оголосили велику нагороду тому, хто вкаже на відьму.

Тут усі сім Керстиних змій зашипіли їй на вухо.

— Ну, нарешті, ти можеш помститися цій гордячці Роті. Сходи до панів, скажи, що вона відьма, і тобі ще й гроші за це дадуть.

Зміїна господиня наче тільки того й чекала. Стрімголов, вона побігла до панів і чого тільки не наплела їм про Роту:

— Чому квіти її так ростуть? Чари! Чому птахи їй служать? Чари! Чому вона завжди пісні співає? А чому б відьмі не співати!

Пани зраділи, що знайшлася відьма, і тут не допомогло навіть заступництво всього селища. Пани не повірили жодній чесній людині, а повірили зміїній господині.

Роту спалили на багатті, і пани змогли доповісти, що в їхніх володіннях наведено повний порядок.

Весною з далеких країн прилетіли птахи і постукали у вікно Роти. Вони принесли насіння і дуже здивувалися, коли, замість їхньої доброї Роти, їм відчинила зігнута бабуся.

Мадара, мати Роти, посадила насіння в горщик, і з нього виросли вогненно червоні квіти.

— Милі квіти, ви як щічки моєї Роти. Будете бальзамом для мого хворого серця.

Кожного, хто співчував її тяжкому горю, мати Роти наділяла насінням бальзаму. І так незабаром на усіх вікнах засяяли червоні квіточки — бальзаміни.