Барекендан

Барекендан – аналог українського свята масниці, що відзначається протягом тижня перед Великим постом.

Жили колись чоловік із дружиною. І не дуже вони були до вподоби один одному. Чоловік обзивав дружину дурепою, а вона його – дурнем, от вони завжди і сварилися.

Якось чоловік купив кілька пудів рису та олії і притягнув додому.

Дружина вийшла з себе:

– А ти ще сердишся, коли тебе дурнем обзивають! Ну куди нам стільки олії та рису! Поминки по батькові чи весілля сина справлятимеш, чи що?

– Та які там поминки, яке весілля! Що ти кажеш, бабо? Візьми і сховай. Це для барекендана.

Дружина заспокоїлася, взяла та сховала. Чимало днів минуло, дружина чекає, чекає, а Барекендана все нема.

І ось одного разу сидить вона біля порога і бачить: хтось квапливо йде вулицею. Прикриває вона долонею очі від сонця і кричить:

– Братику, гей, братику, зачекай!

Перехожий зупинився.

– Чи не ти будеш Барекендан?

Зметикував перехожий, що в жінки не всі вдома, і думає: “Давай скажу, що я Барекендан і подивлюся, що з цього буде”.

– Так, сестрице, я і є Барекендан. Що скажеш?

– А то скажу, що давно настав час тобі забрати від нас рис та масло. Ми не наймалися зберігати твоє добро. Потрібно й совість мати!

– Не сердися, сестричко-джан? За ними я й прийшов: шукав вашу хату, та все ніяк не міг знайти.

– Ну то йди і забирай!

Перехожий входить до будинку, забирає олію та рис. Повертається п’ятами до будинку, обличчям до свого села, і згадуй, як звали!

Повернувся чоловік, дружина йому й каже:

– Приходив цей Барекендан, я віддала йому його добро – забрав!

– Який Барекендан? Яке добро?

– Та олію і рис. Бачу, йде – наш дім шукає. Покликала я його, вилаяла добре, завдала йому мішок на плечі, він і забрав.

– Ах-ах , щоб твій будинок завалився, дурепо! Недарма я завжди кажу, що ти дурепа! В яку сторону він пішов?

– Он туди.

Скочив чоловік на коня і помчав за Барекенданом.

Барекендан обернувся і бачить – наздоганяє його вершник. Здогадався, що це, мабуть, чоловік тієї жінки.

Ось вершник наздогнав його:

– Доброго дня, братику!

– Доброго здоров’я!

– Чи не проходив хтось цією дорогою?

– Проходив.

– А що він ніс за плечима?

– Олію та рис.

– Ось його мені й треба! А давно він пройшов?

– Та вже порядно.

– Якщо я поскачу за ним, чи встигну наздогнати?

– Де тобі! Ти верхи, а він пішки. Поки твій кінь переступатиме чотирма ногами: раз-два-три-чотири, він на своїх на двох підтюпцем: раз-два, раз-два, раз-два – і немає його!

– А як же мені бути?

– Як тобі бути? Хочеш, залиш в мене коня, а сам, як він, біжи на своїх на двох – може, наздоженеш.

– Це ти правду кажеш.

Злазить чоловік із коня, залишає його у перехожого, а сам пускається пішки в дорогу.

Як тільки щез він з очей, Барекендан узяв на коня свою ношу, звернув з дороги і поскакав.

А чоловік йде, йде пішки, бачить – не наздогнати.

Повертає назад, а ні перехожого, а ні коня немає.

Повертається додому, і знову починають вони сваритися з жінкою : чоловік за олію і рис, а дружина за коня.

І досі все ще сваряться чоловік та дружина. Він її називає дурепою, а вона його – дурнем.

А Барекендан слухає та сміється.