Батьківське добро

В одного дуже багатого господаря було троє синів і дві дочки. Коли він постарів і сили стали покидати його, він передав своє господарство старшому синові. Пожив у нього батько, та згодом старшому синові набридло з ним панькатися. Радить він йому йти пожити у братів — вони, мовляв, давно чекають його. Батько послухався та пішов до середнього. Потримав той у себе батька, та вже за кілька місяців став випроваджувати до молодшого сина. Оселився старий у молодшого, з місяць пожив, і цей давай дорікати, чому батько не живе у свого улюбленця, старшого сина, якому заповів своє добро і дім. Пішов старий до дочок. Пожив у них тижнів вісім, треба і звідти забиратися.

Була у старого звичка щонеділі ходити до церкви. Однак тепер довелося йому від неї відмовитися, бо не було гарного вбрання. Старе вже зовсім зносилася. І все ж однієї неділі зібрався він з духом і пішов, як був, у потертому одязі, яке щодня носив. У церкві зустрів його старий приятель і запитує:

— Ти чого, сусіде, такий обірваний? Ти ж був багатою людиною, справним господарем?

Тут старий і розповів, що з ним сталося. Занадто рано віддав синові хату, добро поділив, а тепер самому доводиться ходити, як жебраку, з торбою від дверей до дверей.

Чужими стали милі діти, жорстокими. Швидше собаку нагодують, ніж старому батькові дадуть шматок.

—  Гаразд. Тільки надалі, дивись, будь розумнішим, і справи твої на лад підуть. Послухайся моєї поради: підемо до мене, є в мене стара скриня, я тобі її віддам. Тільки зроби до неї стільки ключів, скільки у тебе дітей, а коли прийдеш до них, то постарайся, щоб вони в тебе в руках ці ключі помітили. Якщо спитають, що це за ключ, правду не кажи, а скажи, що це ключ від твого прихованого добра. Коли вмиратимеш, тоді, мовляв, ти його віддаси…

—  Треба спробувати.

Приходить батько до старшого сина, дістає блискучий ключик і крутить у руках. Син помітив і питає, що це за ключ у батька.

—  А-а, це ключ від мого добра. Ось помру, тоді воно вам дістанеться. Ключик хоч зараз можу тобі віддати, а коли помиратиму, тоді й скажу, де моє добро зберігається.

Дізнавшись про це, син відразу подобрішав до батька, став ввічливим, яким і має бути син зі своїм батьком. Коли в неділю батькові захотілося піти до церкви, старший син дав йому свій новий костюм і відвіз, немов пана. Помітили це два інших сини та дочки. Думають: «А батько, мабуть, зовсім не жебрак, не просто так старший брат дав йому свій найкращий костюм і возить, як пана».

Підійшли вони всі до батька, вітаються з ним, кожен запрошує до себе пожити… Пішов батько до інших синів, і їм також розповів про своє приховане добро.

Тепер старому бракувало хіба що пташиного молока. Сини роблять все, що тільки його душі завгодно, і просити ні про що не треба. Живе у них як у бога за пазухою. Якось зустрічають його дочки і кажуть:

— Запишалися ви тату, до нас навіть і зайти не хоче…

Молодший син наказав пошити для батька новий костюм, а середній — чоботи нові справив, тепер старий з голови до ніг у всьому новому і їсть досхочу.

Так минуло багато років, і ось старий занедужав. Привели священника. Віддав старий священникові всі ключі, щоби той передав їх дітям після його смерті. Коли батько помер, діти влаштували йому багатий похорон. Потім священник дав дітям ключі. Кожен радіє. Покликали суддівських, писаря, волосного старосту, і самі з’явилися, кожен зі своїм ключем, а пристав і урядник із шаблями наголо біля скрині встали, щоб усе було розділено по-чесному. Відкрили скриню і бачать, що вона зовсім порожня. Лежить у ньому тільки стара палиця і папірець, на якому написано: «Відлупити треба старого палицею, щоб заздалегідь не роздавав дітям свого добра».