Батько та доньки

Мав один чоловік двох дочок. Коли вони
стали на порі – віддав їх заміж – одну за
городника, другу за гончаря.

Якось у неділю батько надумався:

– Піду-но навідаю дочок. Вже давно їх не
бачив, вже скучив за ними. [212]

Подався спершу до старшої, що була за
городником.

– День добрий, доню!

– Прошу ласкаво, татуню,- зраділа дочка.- Я
теж знудьгувалась за тобою, але стільки маю
роботи, що ніколи вибратися.

– Як тобі живеться, доню? – питає батько.

– Добре, татку. Оце посадили капусту,
селеру та й чекаємо дощу. Земля суха-сухісінька,
а на небі ні хмаринки. Біда та й годі!

– Може, скоро піде дощ, доню.

– Якби-то! Тоді б наша городина пішла вгору.
Ми б вторгували за неї чималі гроші. Молися,
татку, щоб пішов дощ.

Батько посидів ще трохи, а потім зібрався
йти.

– Навідаюсь до твоєї сестри,- каже.

– Жаль, татку, що не можу піти з тобою. Треба
варити вечерю.

Батько попрощався й пішов. Незабаром
дістався господи молодшої дочки – гончарихи.

Побачила дочка батька й дуже зраділа:
обняла, поцілувала й запросила погостювати
кілька день.

– Ну, як ся маєш? – питає батько.- Як
господарство? [214]

– Дякувати богові, добре. Ціла купа
горщиків та цегли надворі сушиться. Коли б
тільки дощу не було, а то порозкисають на
глину. Нам зараз треба спеки.

– Та погода наче гарна, доню.

– Так, але на заході з’являються хмарки,
піде дощ.

– О, тож вони маленькі, з них не буде дощу.

– Хоч би днів два ще постояло на годині;
тоді б ми взяли за горщики добрі гроші.
Молися, татку, щоб дощ не пішов.

Батько похилив голову.

– Ой доню, доню, а сестрі твоїй потрібен дощ.
То я вже й сам не знаю, чого дужче хочу: дощу
чи спеки. Хоч би скільки молився – все одно
обом вам не догоджу. В однієї буде радість, а
в другої – сльози. І повір мені, доню,- так
трапляється не тільки з нами, але й з іншими
на цьому світі.