ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Берона

Казки Божени Немцової

Жив собі колись один король, і мав він невеликий сад, та такий гарний, що кращого не було, мабуть, у цілому світі. І росло в тому саду високе кучеряве дерево, струнке, як ялина, гарне, як липа. Кожен, хто заходив до саду, не міг очей від нього відвести та надивуватися. Його красою часто милувався й сам король і ніколи не міг досхочу намилуватися.

І каже він собі одного разу: «Хотів би я, деревце, знати, як тебе називати і які плоди ти приносиш. Я вже давно сушу собі над цим голову і ніяк не можу збагнути, чому при такій своїй красі ти стільки років не плодоносиш? Дорого заплатив би я тому, хто сказав би мені, в чому тут річ!»

Король пішов із саду, але думка про те, в кого б довідатися про це дерево, довго не покидала його. Нарешті він вирішив, що, можливо, тут йому зарадять чимось розумні люди, і звелів скликати з усієї держави мудреців, садівників та ворожок. Коли вони зійшлися, він повів їх у сад до того дерева й каже:

— Люди добрі! Багато літ росте вже тут це дерево, а плодів не дає. Мені б дуже хотілося дізнатись, що воно за дерево і чи будуть коли-небудь на ньому плоди.

Мудреці, ворожки й садівники були зачаровані красою цього дерева. Вони оглянули його з усіх боків, але на запитання короля відповісти не змогли. Раптом бачать — шкандибає якийсь старий чоловік. Спираючись на ціпок, вийшов він із натовпу, зупинився перед королем і каже:

— Даремно сушите собі голови, відгадати, в чому тут річ, неможливо, але я вам дещо розповім про це дивне дерево.

Всі нашорошили вуха, і старий почав свою розповідь:

— Я був тоді ще юнаком, коли один дуже старий чоловік розказав мені, що іншого такого дерева немає в цілому світі і що родить воно дивовижні плоди, але люди їх ще не бачили. Рівно опівночі наливаються на ньому бруньки, за мить розпускається цвіт, а ще за мить починають дозрівати золоті плоди. І щойно вони дозрівають, хтось їх обриває, а хто — невідомо.

Усі вражено дивилися на старого, а король весь аж засяяв.

— Якщо це так,— мовив він,— то я накажу його стерегти. Дерево моє, із свого дерева я сам хочу рвати плоди, і ніхто мені цього не заборонить. Так я і зроблю.

Троє королівських синів стояли біля батька й чекали, що він казатиме далі. Король повернувся до них і мовив:

— Сини мої, хто з вас піде стерегти це дерево? Ви найвірніші мені, до того ж моторні, жваві хлопці.

— Я спробую,— відповів найстарший син,— може, мені вдасться устерегти дерево й на доказ принести вам хоча б один плід.

— Ну що ж, сину мій, спробуй і тримайся мужньо,— сказав йому батько.

Настав вечір. Найстарший королевич скликав своїх друзів, узяли вони з собою вина і всякої їжі, щоб їм було там веселіше й щоб не заспати, і вся компанія пішла в сад стерегти дерево. Розклали вогнище, їдять, п’ють, веселяться, про сон геть забули. Опівночі бачать, на дереві наливаються бруньки; за мить воно вкрилося цвітом, а ще за мить на місці цвіту з’явилися маленькі блискучі кульки. Кульки росли на очах — незабаром обернулися в гарні, золоті яблучка, які мерехтіли на дереві, мов зірки. Всі затамували подих, очей не можуть відірвати від цього дива.

— Давайте ще трошки почекаємо, поки вони достигнуть,— прошепотів нарешті королевич.

Коли яблука доспіли, всі кинулись до дерева, хотіли вилізти на нього й нарвати дивовижних плодів. Раптом ударив грім, небо розпанахала блискавка, здійнялася буря і полила страшна злива. Сад огорнула непроглядна пітьма. Сторожі не знали зі страху, куди їм дітися. Та за хвилину буря вщухла, злива припинилась, і на небі зійшли місяць і зорі. Дивляться сторожі на дерево, а від яблук не лишилося й сліду.

— От нещастя,— мовив королевич,— якась нечиста сила всі яблука обірвала під час бурі. Це ж треба таке лихо!

Марно шукали вони під деревом яблук — їх наче й не було.

Вранці, тільки-но почало світати, чекає король на сина, не може дочекатися. Нарешті бачить — іде син, похиливши голову. Коли король вислухав його розповідь, то неабияк здивувався й засмутивсь.

— Як же це ти, синку, не встеріг дерева!

Він розпитав, як дерево цвіте, які в нього плоди, й дуже шкодував, що йому не залишили жодного яблучка.

— Мені хотілося б бодай раз у житті подивитися на ці чудесні плоди. Хто зможе їх устерегти?

Тут до нього підійшов його середульший син і сказав, що другої ночі уже він піде стерегти дерево.

— Ну що ж, спробуй, але будь сміливіший і обережніший, ніж твій брат,— порадив йому король.

Середульший син ледве діждався вечора. Він теж звелів принести до саду вина та різних наїдків і разом з друзями пішов стерегти дерево. Розклали сторожі вогнище, почали пити, веселитися.

— Любі мої,— каже королевич друзям,— ми повинні зробити все можливе, щоб не вернутися звідси з порожніми руками. Тому, хто перший зірве золоте яблучко, я віддам свій коштовний перстень!

— Якщо так,— озвався його друг,— то я віддам йому свій золотий меч.

— А я шапку з коштовним пером,— докинув інший.

— Згодні, згодні! — вигукнули всі і склали на купу перстень, меч і шапку з золотим пером — винагороду для того, хто перший зірве з дерева яблуко.

Настала північ; на дереві почали бубнявіти рясні бруньки, потім розпустився цвіт, а за мить на місці цвіту з’явилися блискучі кульки. Вони росли і оберталися на золоті яблучка, які виблискували між листям. Усі почали тихо підступати до дерева.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: