Безглузда історія

Петрик був не такий вже й маленький хлопчик. Він мав чотири роки;
Але мама вважала його малятком. Годувала з ложечки, на прогулянку водила за ручку й щоранку сама його одягала.
Якось Петрик прокинувся в своєму ліжечку. Й мама стала його одягати. От вона одягнула його й поставила на ніжки біля ліжка. Та Петрик раптом упав.

Мама подумала, що він пустує, й знову поставила його на ніжки. Та він знову впав. Мама здивувалась і втретє поставила його біля ліжечка. Але дитина знову впала. Мама злякалася і зателефонувала татові на службу:

— Приїжджай швидше додому. Щось з нашим хлопчиком сталося — він на ніжках стояти не може.

Ось тато приїжджає і каже:

— Це пусте. Наш хлопчик добре сидить і бігає, і не може бути, щоб він у нас падав.

І відразу ж ставить хлопчика на килим. Хлопчик хоче піти до своїх іграшок, але знову, в четвертий раз, падає. Тато стривожився:

— Треба швидше викликати лікаря. Наш хлопчик, мабуть, захворів. Напевно, він учора цукерками об’ївся.

Викликали лікаря.
Приходить лікар в окулярах і з трубкою.
Запитує Петрика:

— Це що за новина? Чому ти падаєш?

Петрик каже:

— Не знаю чому, але трішки падаю.

Лікар просить маму:

— Роздягніть, будь ласка, дитину, я її зараз огляну.

Мама роздягла Петрика, й лікар став його слухати. Лікар послухав його через трубку й каже:

—    Дитина цілком здорова. Й дуже дивно, що він у вас падає. Прошу, одягніть його знову і поставте на ніжки.

Мама швиденько одягає хлопчика й ставить його на підлогу.

А лікар надів окуляри на ніс, щоб краще бачити, як хлопчик падатиме.
Тільки-но хлопчика поставили на ніжки, як він знову впав.
Лікар здивувався й запропонував:

— Викличте професора. Може, професор з’ясує, чого це хлопчик падає.

Тато пішов дзвонити професору, а в цей час до Петрика в гості приходить маленький хлопчик Миколка. Миколка глянув на Петрика й засміявся:

— А я знаю, чого у вас Петрик падає. Лікар каже:

— Дивіться, який учений карапуз знайшовся,— він краще від мене знає, чого діти падають.

Миколка сказав:

— Погляньте, як Петрик у вас одягнутий. У нього одна штанинка теліпається, а в іншу засунуто обидві ніжки.

Ось чому він падає.
Тут усі заойкали й заохали. Петрик каже:

— Це мама мене одягала. Лікар промовив:

— Не треба викликати професора. Тепер ми знаємо, чого дитина падає.

Мама каже:

— Вранці я дуже поспішала, щоб йому кашу зварити, а зараз я перехвилювалась, і тому неправильно наділа йому штанці.

Миколка сказав:

— А я завжди сам одягаюсь, і в мене таких дурниць з ногами не буває. Дорослі завжди щось наплутають.

Петрик каже:

— Тепер я теж буду сам одягатися.

Тут усі засміялися. І лікар засміявся. Він зі всіма попрощався й з Миколкою теж. І пішов у своїх справах.
Тато повернувся на службу. Мама пішла на кухню.

А Миколка з Петриком залишилися в кімнаті. Стали бавитись іграшками.
Наступного дня Петрик сам надів свої штанці, й ніяких безглуздих історій з ним більше не траплялося.