Безхвосте курча
Казки Монтейру Лобату
Вилупилося в одному курнику курчатко, ні на що не схоже. Але хіба воно в цьому винне? Звичайно, ні. А проте всі сміялися з нього. Подумайте тільки—сміялися тому, що воно було безхвосте.
Навіть попоїсти курчатко спокійно не могло. Все забирали в нього кури. Набивали вола й сміялися з курчати.
Якщо ж йому вдавалося впіймати що-небудь — червону мурашку чи там цвіркуна,— кури ганялися за ним, аж поки забирали здобич.
Тим-то безхвосте курча було завжди голодне, худе й ховалося по кутках.
Якось рябий півник, що залицявся до кількох жовтих курочок, на очах у цих гарненьких пернатих дівчаток став клювати безхвосте курча. Клював-клював, аж поки бідолашне звалилося на землю. Курочки весело сміялися з курчати. Навіть і віршик одразу склали:
Тремтиш чогось ти,
Курча безхвосте —
Бракує сил тобі
І зросту.
І ось тоді у бідного курчати урвався терпець. Воно вирішило поскаржитися королю.
«Віднесу королю листа,—подумало курча,—і король захистить мене».
Дурненьке, воно гадало, що будь-який папірець — то і є лист.
Воно знайшло клаптик паперу і подалося до королівського палацу. Взяло з собою ще й мішечок з кукурудзою, щоб поклювати в дорозі.
Ішло курча, йшло, аж бачить — сидить край шляху лисиця і тримає в лапах виноградне гроно.
— Здрастуйте, донно лисице!
— Здрастуй, безхвосте курча! Куди це ти біжиш? Куди поспішаєш?
— Несу листа до короля.
— Візьми й мене з собою!
— Якщо ви залізете в мішок…
— Звичайно, залізу,— сказала лисиця і досить зручно вмостилася в мішку.
— Тільки дивіться не їжте моєї кукурудзи, добре? — попросило курча і знову закрокувало по дорозі.
Йшло воно, йшло, аж бачить — перед ним річка, а вода в річці прозора-прозора, і рибки плавають. Зупинилося курча напитися, а річка йому й мовить:
— Безхвостий друже, візьми мене з собою!
— Ходімо! В мішку у мене є вже лисиця, але й ви поміститесь. Це навіть добре: мені не доведеться звертати з дороги, щоб напитися.
Згорнувшися клубком, річка пірнула в мішок і вляглася поруч з лисицею, яка зло просичала:
— От іще! Забирайтеся геть, ви мене намочите, сеньйоро річко!
— Гей,— сказало курча,— не сваріться там у мене в мішку! А ви, сеньйоро річко, дивіться не намочіть мені кукурудзу!
Курча пішло далі. Йшло воно, йшло, аж бачить — росте на дорозі колючий чагарник.
— Ану геть з дороги, їжачку! — вигукнуло курча. — Мені треба пройти!
— Гм! Ви тільки подивіться, яке хоробре це безхвосте курча! — пробурмотів колючий чагарник.
— Забирайся, кажу тобі! — ще голосніше вигукнуло курча.
Лисиця, почувши сварку, миттю висунула голову з мішка.
— Що тут трапилося?
— Цей іржавий голочник не дає мені пройти! — обурено вигукнуло курча.
Лисиця повернула голову до чагарника і сказала:
— Слухай, друже, лізь-но краще до нас у мішок, ніж сваритися з курчам!
— Та хіба ж я туди влізу?
— Влізеш! Сюди влізла кукурудза, влізла я, влізла річка і ще багато хто влізе. Безхвосте курча йде до короля у важливій справі.
— Ну, то і я піду! — вирішив чагарник і, склавши свої колючки, вліз у мішок.
Курча пішло далі, надувши воло, задерши дзьобик, немов якась поважна особа.
Йшло воно, йшло, аж бачить — стоїть королівський палац, сяє золотом та сріблом. Замиловане курча зупинилося й не знало — йти далі чи не йти? Але поки роздумувало — щоб не марнувати часу, проковтнуло десяток зернят кукурудзи.
— Піду! — вирішило нарешті курча. — Хай буде, що буде!
І твердим кроком попрямувало до королівського палацу.
Привіталося із сторожею і спокійнісінько зайшло на подвір’я.
— Що за нахабство! — сказав один слуга в зеленій лівреї.— Чого тобі тут треба?
— Мені треба, щоб ти відчепився від мене! — відповіло курча, набравши грізного вигляду.
Слуга дивом здивувався і подумав: «Це, мабуть, якийсь чарівник, що обернувся курчам!»
Наш безхвостий друг вельми поважно пройшов одним залом, другим, третім, четвертим і нарешті опинився в тронному залі, де сидів король, урочисто задерши носа, з короною на голові й скіпетром у руці.
Курча підійшло до короля, схилило коліна й простягло йому листа.
Король узяв листа, повернув одним боком, повернув другим і, побачивши, що то брудний папірець, розлютився.
— Викиньте геть це дурне курча! — наказав він своїм слугам.— Посадіть його в курник, а вранці — на сковорідку!
Бідолаху схопили й потягли через увесь палац у курник, де багато курей гордо чекали своєї черги потрапити на сковорідку. Де ж пак—їх їстиме сам король!..
Побачивши безхвосте курча, вони стали з нього кепкувати і клювати його.
Аж тут курча згадало, що в нього у мішку сидить лисиця. Воно витягло її і сказало:
— Лисице, друже, провчи-но цих нахаб!
Лисиця в ту ж мить задушила всіх курей і всіх півнів, які взялися їх боронити.
Безхвосте курча, не гаючи часу, перелетіло через стіну і кинулося тікати геть від королівського палацу.
Король, дізнавшись про втечу безхвостого курчати, знетямився з люті. Він віддав наказ послати за курчам у погоню кавалерійський полк.
Полк помчав галопом — цок-цок-цок!
Коли курча почуло кінський тупіт, воно затремтіло від страху, і на лобі в нього виступив холодний піт.
— Я гину! Бути мені на сковорідці!..—прошепотіло воно.
— Не бійся,— раптом почувся голос з мішка.— Випусти мене — і побачиш…
Це сказала річка.
Курча, піднісшися духом, випустило річку. Річка розлилася, затопила поля та ліси і перетнула вершникам шлях.
Вершники посідали в човни і перепливли річку. Курча знову почуло за собою кінський тупіт.
— Я гину! Бути мені в соусі! — прошепотіло воно.
— Не бійся! Випусти мене — і побачиш! — почулося з мішка.
Це сказав колючий чагарник.
Курча випустило чагарник із мішка, і він увесь наїжачився колючками й загородив дорогу густітм-густим живоплотом.
Курча вибралося па мурашину купу й набундючилось, як справжній тобі півень. Потім набило воло кукурудзою і спокійно пішло далі. Незабаром воно добулося до курника. І відразу зажурилося.
«Бідне я, бідне,— подумало воно.— Це ж знову кури клюватимуть мене і кепкуватимуть… Я перемогло короля, перемогло королівських курей, перемогло королівських вершників, але рябого півня з нашого курника мені не перемогти. Що зі мною буде?»
Нарешті, набравшися духу, курча зайшло до курника. Тихо ввійшло, скулившись, сторожко зиркаючи туди й сюди…
Але сталося диво! Кури обступили курча і були такі ніжні, такі поштиві, такі люб’язні… А рябого півня й зовсім не було.
— Де ж півень? — спитало курча.
— Попав на сковорідку,— хором відповіли кури.
Курча збадьорилося. Глянуло праворуч, глянуло ліворуч:
— А той здоровий, із шпорами?
— В нього на язику тіпун (тіпун – то така болячка на язиці) вискочив, і він помер…
Курча аж підстрибнуло з радощів.
— А хто ж тепер у нас буде за головного? — спитало воно.
— Ви, серденько! — хором гукнули кури.
Тільки тоді курча збагнуло, що, поки воно мандрувало, минуло багато часу, і зараз уже воно — не бідне безхвосте курча, а гарний півник з червоним гребінцем і тоненькими шпорами.
Курча вискочило на високу корзину, надуло воло і переможно заспівало:
Ку-ку-рі-ку!
Хто старший тут?
І кури відповіли:
Безхвостий півень —
Наш пан і друг!
Тут і казці кінець.
* * *
Всі дружно сміялися, слухаючи цю казку. Особливо було смішно, що курча понесло королю замість листа брудний папірець.
— Дурненьке,— зітхнула Емілія.— Ну точнісінько, як те курча, що я бачила уві сні…
Джерело:
“Казки тітоньки Настасії ”
Монтейру Лобату
Переклад з португальської Михайла Литвинця
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1977 р.