TOU

Безневинна прогулянка

Хелена Нюблум

Жила – була на світі принцеса, і було їй всього чотири роки. Звали її Анна Іоланта Ізабелла Єлизавета Марія Катріна Інес Беатріс. Імен, звичайно, забагато, але і хрещених у принцеси теж було чимало. Сама ж вона кликала себе Белла. Вона була ще маленька, і це ім’я було їй як раз.

Принцеса жила з батьком і матір’ю в королівському замку, який стояв на краю Великого лісу.

Щовечора вона купалася в великій мармуровій ванні в красивій ванній кімнаті. Рівно о сьомій приходила нянька і вела принцесу з саду, де та бавилась на квітучій галявині. Але маленькі діти, виявляється, більш тямущі, ніж ми, дорослі, про них думаємо. Ось і у принцеси Белли теж були свої таємні плани.

– Чому я повинна лягати спати завидно, коли всі дорослі ще гуляють, розмовляють і веселяться? – сказала принцеса самій собі. – Не хочу, щоб мене вкладали так рано!

Вона озирнулась і помітила місток, перекинутий через струмок. На другому березі була стежка, яка вела в Дрімучий ліс і губилася там між деревами. Маленька принцеса тихенько сиділа серед квітів і гралась камінцями, які знайшла в траві. Нянька знала, що дівчинка в надійному місці, і тому вирішила відлучитися на хвилинку в замок – поговорити через віконце з куховаркою. Але тільки вона відвернулася, як Белла схопилася і з усіх своїх маленьких ніжок помчала через місток – прямо в ліс. Вона бігла і бігла, поки не опинилася в зарослій мохом гущавині. З усіх боків її оточували височенні сосни. Від швидкого бігу принцеса аж розчервонілася і важко дихала.

– Ой, як тут чудово і красиво! – вигукнула вона і сплеснула ручками. – Але, як мені жарко!

На принцесі було біле шовкове плаття. На шиї – довге намисто з круглих білих перлин, а на розпущеному світлому волоссі – маленька золота корона, блищала дорогоцінним камінням. На ніжках були білі шовкові панчішки і розшиті білі шовкові туфельки. Белла розщепила всі гудзички на сукні і стягнула її вниз.

– Спершу треба її акуратно скласти, – голосно сказала вона сама собі, – як вчила мене робити няня.

Принцеса обережно згорнула плаття і поклала його на камінь. Залишившись в одній сорочці, вона розсміялася від задоволення.

– Як приємно і прохолодно! – Белла поплескала себе по грудях, потім сіла на землю і подивилася вгору на дерева. – Які ж ви величезні! – вигукнула вона, закинувши голову так, щоб їй було видно верхівки сосен.

– Ми старі, дуже старі! – пролетів шепіт по кронах дерев. – Ми стільки всього бачили-перебачила! Багато принцес виросло, постаріло і померло на нашому віку, а потім з’являлися нові.

– Зате ви не можете бігати, як я! – крикнула дівчинка, піднялася і побігла далі вглиб лісу.

Але в туфельках на високих підборах вона спіткнулася і впала. Тоді Белла сіла зняла туфельки і панчохи.

– Нехай полежать тут, я потім за ними повернуся! – подумала вона і акуратно поставила туфельки – одну біля другої – на складені разом панчішки. – Як приємно бігати босоніж! – вигукнула вона, і її рожеві ніжки знову замиготіли по моху.

У лісі було так чудово! Сонце все ще стояло високо і сяяло щосили, посилаючи крізь гілки на землю мільйони золотих променів. За деревами під горою виблискувало і блищало неспокійними срібними бризками озеро. Навколо було тихо-тихо. Запах сосен і ялин, пролітаючи хвилями в теплому повітрі, лоскотав ніс.

– Як чудово пахне! – прошепотіла маленька принцеса і вдихнула глибше. – Краще, ніж парфуми в маминій спальні, краще, ніж ладан у церкві.

І ось дівчинка вийшла на галявину, де розрісся малинник. Ягоди вже дозріли, і вона почала збирати їх і їсти.

Раптом її босі ніжки на щось наступили, і в ту ж мить перед нею як з-під землі з’явилася, стала на хвіст гадюка і втупилася на крихітку своїми жовтими очима, роздвоєний зміїний язик загрозливо ворушився.

– А ти хто така? – запитала принцеса і опустила руку, якою вже було потяглася за ягодами. – Ну і погляд у тебе! А як ти язичком ворушиш! Я теж вмію показувати язик, дивись! – І Белла висунула свій маленький гостренький язичок.

Змія опустилася і згорнулася кільцем навколо ніг дівчинки.

– Яка ти красива! – сказала, нахиляючись, принцеса. – У тебе така блискуча шкіра, і ти так дивно звиваєшся! Давай потанцюємо!

І – о диво! – змія немов би посміхнулася у відповідь дивною, зловісної посмішкою, а потім почала звиватися кільцями на моху. Маленька принцеса задерла сорочку, ледь досягавшу їй до колін, і заспівала:

Не біжи, не біжи, а стрибай,

Потанцюй, потанцюй на пальчиках!

Її маленькі акуратненькі ніжки виробляли кумедні па, а ручки вона тримала високо над головою і сміялася від щирого серця. Змія була так захоплена цим танцем, що і сама звивалася на землі в хитромудрі фігури.

Але раптом вона втомилася, витягнулася на всю довжину і з шурхотом зникла в кущах малини.

– Ага! Ти вже втомилася! – крикнула Белла їй услід. – А я ні! Я ні!

І вона закрутилася по моху, співаючи все голосніше і голосніше:

Не біжи, не біжи, а стрибай,

Потанцюй, потанцюй на пальчиках!

Нарешті принцеса зупинилася і знову почала збирати малину, а наївшись, стала класти ягоди в ліву долоньку.

– Це для мами і няні, – сказала вона і пішла далі.

Але не встигла вона зробити і кількох кроків, як почула, що хтось з тріском продирається крізь кущі.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

 Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: