TOU

Бідний швець

Португальські народні казки

В одному місті жив бідний швець Жозе. На світанку сідав він біля дверей свого будинку, до пізнього вечора постукував молоточком, прибиваючи до старих черевиків нові підошви. Але як не трудився, не міг заробити стільки, щоб прогодувати своє сімейство.
Дуже вже багато було у нього дітлахів.
Обірвані і голодні, цілими днями вони стрибали по бруківці, грали в камінці і з нетерпінням чекали, поки сяде сонце, бо ввечері мати годувала їх густою бобовою юшкою, а батько, закінчивши роботу і повечерявши разом з усіма, відкладав убік велику ложку, знімав зі стіни свою скрипку-віолу і заходився грати веселий танець батуці. І як тільки він починав грати, мати скидала свій старий фартух. Вона била щосили в тамбурин з ослячої шкіри, а дітлахи пускалися в танок. Весь будинок ходив ходуном. Діти танцювали так безтурботно, що не тільки мати з батьком – вся вулиця раділа їхнім веселощам.
Так, чимало друзів було у Жозе серед бідняків! Зібравшись під вікнами, вони посміхалися господареві і щовечора від душі веселилися разом із ним.
Але не лише бідняки любили подивитися, як веселиться швець. У високому будинку, навпроти бідної халупи, жив багатий і знатний сеньйор. Щоранку він бачив зі своїх вікон, як старанно працює Жозе, щовечора чув, як безтурботно награє він на своїй віолі, – і вирішив допомогти біднякові. Він покликав свого слугу, дав йому великий мішок з грошима і сказав:
– Віднеси ці гроші сусідові, що живе навпроти мого дому. Він знає нужду, але не має смутку. Нехай ці гроші будуть йому нагородою.

Швець мало не збожеволів від щастя, отримавши такий щедрий подарунок. Він схопив мішок і разом з жінкою відразу ж почав перераховувати гроші. Цього вечора вони забули і про віолу, і про тамбурін з ослячої шкіри. Забули навіть про вечерю. Голодні дітлахи плакали і просили дати їм хоч скоринку хліба, але батьки замість хліба давали їм запотиличники, бо боялися збитися з рахунку. А замість веселих звуків танцю, з хати шевця по всій вулиці лились цього вечора лайка, плач і крики.
– Що ж ми робитимемо з такими великими грошима? – Запитала дружина, коли рахунок було закінчено.
– Ми закопаємо їх у землю! – вирішив шевець.
І вони весь вечір копали за хатою яму, щоб сховати у ній свій великий мішок із грошима.
А сусіди та друзі дивувалися. Вони питали один одного:
– Ви не знаєте, що трапилося з шевцем Жозе? Він замкнувся у своєму будинку, а з нами й знатися не хоче!

На другий дня швець викопав мішок із землі і сказав дружині:
– Сховаємо краще гроші в скриню: у дворі їх можуть вкрасти.
– А скриню поставимо під ліжком, – погодилася дружина. – Я вартуватиму її і вдень, і вночі.
Вони поклали гроші в скриню, поставили під ліжко і всю ніч не спали.
Але шила в мішку не сховаєш. Сусіди здогадалися, в чому річ, і в їх серцях прокинулася заздрість. Вони сказали:
– І привалило ж дурню щастя! Тепер ми знаємо, чому він так зазнався!
І перестали здоровкатися з Жозе.

Вранці шевець знову перерахував свої гроші і сказав дружині:
– Не добре, що гроші лежать у скрині і не приносять нам жодного доходу. Давай відкриємо велику шевську майстерню, знайдемо працівників, повісимо вивіску з різнокольоровими літерами і житимемо, нічого не роблячи, як справжні купці.
– Ну ні, – заперечила дружина. – Краще ми купимо землю. Я народилася в селі і знаю, що земля принесе нам набагато більше прибутку, ніж твоя шевська майстерня.
– Я з тобою не згоден! – закричав чоловік.
– А я не згодна з тобою! – кричала дружина.
Так вони сперечалися весь день і всю ніч, а сусіди раділи їхній сварці і сміялися з них.
На ранок і чоловік, і жінка зовсім знесилилися і охрипли від крику.

Нарешті шевець вигукнув:
– Хай будуть прокляті ці гроші. Вони забрали з нашого будинку радість, а принесли тільки сварку. Пам’ятаєш, коли я був бідний і працював з ранку до ночі, у нас були друзі, а тепер усі від нас відвернулися. Ну хіба не правду каже прислів’я, що друзі на площі дорожчі, ніж грошики в скрині? Повернемо ми багатію цей великий мішок з грошима, і нехай повернуться в наш будинок чесну працю і веселість.
Дружина зраділа і обняла чоловіка.
Так вони й зробили: пішли до багатія та повернули йому великий мішок із грошима.
Того ж вечора знову почули сусіди веселі звуки віоли. Дружина нагодувала дітей густою бобовою юшкою, скинула старий фартух і почала бити в тамбурин з ослячої шкіри, а дітлахи почали танцювати веселий танець батуці – і танцювали так безтурботно, що знову вся вулиця тішилася їхньою веселістю.
І друзі, зібравшись під вікнами, посміхалися господареві і від щирого серця веселилися разом з ним.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.8 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Птица-Правда”
Іспанські і португальські казки
Переклад – Т. Шишлової
Видавництво: “Детская литература”
Ленінград, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: