Бідолашко

Казки Юрія Федьковича

Був собі бідний чоловік та мав ще біднішого сина, бо був той син і слабовитий, і хоровитий, і ніжний, і худий, і сухий, і боязливий, і нікудишній, а люди називали його Бідолашком, бо був справді Бідолах. Але доки старий батько ще жив, то й на нього заробляв, то ще якось було. Але як старий помер, а той господар, що вони у нього кімнатку наймали, нашого Бідолашку на вулицю вигнав, тоді Бідолашко став, як пень, не розуміючи, що далі робити? Але, нарешті, схаменувся та й думає собі: «Піду я у місто, може, там мені щось трапиться. А не трапиться, то, може, хто змилується та мене погодує».

От і попрямував у місто.

А у місті, звичайно, як у місті: одні люди йдуть сюди, другі туди, а його навіть ніхто не спитає — чи він їв сьогодні, чи ні? Аж тут відкривається в одній дуже великій кам’яній хаті вікно, а з того вікна стара-престара, погана-препогана бабуся як заверещить на всю вулицю:

Сюди ідіть,
Готовий обід,
Ковбаса та кишки
Ще й пряжені лишки.
Скоріше ходіть!
Готовий обід.

«Таж це добре! — думає собі Бідолашко.— Я й справді голодний; може, чим бабуся погодує». От і пішов до тієї хати, а бабуся стала його питати:

— А ти чого, хлопче?

— Та ви ж кликали, матусю, на ковбаси та на кишки, так я й думав…

А бабуся тоді в сміх та в регіт:

— Чи ти не здурів, хлопче? Адже я кликала не тебе, а ні других таких, а кликала усіх сусідських котиків та песиків, щоб моїм скучно не було. Але нічого: знайдеться й для тебе дещо. Сідай!

Дала бабуся Бідолашкові добре пообідати, а тоді й каже до нього:

— Може б, ти, хлопче, до мене в прислужники найнявся? У мене тобі добре буде, бо не будеш мати іншої роботи, як лиш моїх котиків та песиків доглядати та з ними гратись. Згоден?

— Згоден,— каже Бідолашко, а сам такий радий, що йому так швидко служба трапилась, та ще й така легка. От і став він служити«.

Служить він місяць, служить два, служить півроку, а бабуся за плату й не згадує. Нарешті став він домагатись, а бабуся в крик:

— Ти що, сякий-такий сину?! Ти не рад, що такого здохляка годую, та ще й плати вимагаєш? Я тобі зараз такої плати надаю, що й не донесеш. Ото ж сиди мені тихо!

Після сварки бабуся почимчикувала у місто, а Бідолашко гадає: «Немає мені чого тут робити: утечу я від цієї злющої бабусі, доки ще не битий».

Зав’язав свої манатки в хустину та й пішов.

Але на дверях доганяє його один песик, якого він дуже любив, та й тягне за собою. Він відразу не зрозумів, чого собачка хоче, але нарешті пішов за ним, бо песик дуже скавучав, та так дуже тяг його за собою, що Бідолашко аж здивувався. А песик завів його до однієї кімнатки, що завжди під замком стояла, а сьогодні розлючена бабуся замкнути забула. Та що з того, коли в тій комірчині не було нічого, лише самі відьомські причандалля: прялки, мотовила, якісь зіпсовані коси, серпи, ножі та ще хто знає що, а путнього не було нічого, принаймні такого, щоб Бідолашкові придалося. Лише одні старі черевики та одна паличка стояли в кутку. Бідолашко собі гадає: «І це мені здається». Узув черевики на ноги, узяв паличку та й пішов.

Але ті черевики не були такі, як інші черевики, і якісь несамовиті, такі, що як стали з Бідолашком летіти, то йому аж дух забило, і мусив він аж три рази «гов» кричати, доки вони зупинилися і йому віддихнути дали. Тоді упав він, мов неживий, на землю і заснув, а в сні йому показується той песик та й каже до нього: «Ти, Бідолашку, не знаєш ще добре, що з тими черевиками робити, але я тебе навчу: як підеш ними так, як завжди ходиш, то зробиш сім верст на годину; але як обкрутишся три рази на каблукові, то вони тебе миттю занесуть, куди ти сам загадаєш. А з тою паличкою знов окрема річ: як прийдеш з нею на таке місце, де гроші закопані, то вона зразу у землю вштрикнеться: як буде срібло, то двічі, як буде золото, то тричі. А тепер іди собі, Бідолашку, у добрий час: як не будеш дурний, то добре тобі буде!» В цю мить Бідолашко прокинувся.

 

Але як Бідолашко пробудився, то зразу став думати, що йому робити, аби з свого щастя скористатися. Аж, тут прийшло йому на думку, що якби він пішов до столиці, то міг би зараз найнятися у цісаря за посланця. Там би йому ліпше було, як у сварливої бабусі котів годувати. Обкрутився він тричі на каблукові, і зразу став у цісаря на подвір’ї. А цісар став його зараз питати:

— А чого ти, хлопче, хочеш?

— Та якби у вас найнятися за посланця,— каже Бідолашко, чухаючи голову.

— Хто? Ти?! — каже цісар, сміючись.— Багато ще тобі треба хліба з’їсти, аби у мене за посланця бути!..

— Спробуйте, світлий пане,— каже Бідолашко сміливо,— як не збігаю удвоє скоріше, ніж найліпший ваш посланець, то тоді вже ваша воля зробити зі мною, що хочете, навіть і повісити.

— То добре,— каже цісар.— На ж тобі оцей лист та й біжи з ним до того й до того царя. А як мені за тиждень відповідь принесеш, будеш у мене за мого найпершого посланця.

— Добре! — каже Бідолашко, узяв листа та й пішов.

Але зразу ж за містом обкрутився він три рази на своєму черевикові, погадав собі, де йому треба бути, а черевики занесли його за мить просто до того царя, котрому він мав лист віддати.

 

Цар зразу написав йому відповідь, він знов обкрутився на черевику і став перед цісарем.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бідолашко”
Юрій Федькович
Видавництво: “Веселка”
м. Київ,  1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: