TOU

Біла кішка

Казки Марі Катрін д'Онуа

Жив собі король, і було у нього троє синів. Один з них мав сісти на престол. Але як вибрати найбільш гідного?
Скликав король синів і каже:
– Королем стане той з вас, хто знайде для мене вірного друга. Я мрію про тямущого і завзятого маленького песика.
Кожному батько дав гаманець, повний золотих монет, і часу на пошуки – рівно рік.
Принци присягнулися залишатися братами, хоч би хто з них переміг, і на тому їхні шляхи розійшлися.
Двом старшим доля приготувала багато пригод, але зараз мова про молодшого.
Дуже, як на свої літа, мудрий, гарний на вроду, він заслужив славу щасливчика. Хоч би що він робив, усе виходило як треба, а його сміливості позаздрив би і цар звірів.

Одного разу, коли принц пробирався лісовими хащами, його захопила гроза. Стало так темно, що він збився з дороги.
Здалеку помітивши рятівний вогник, він вийшов до чарівного замку. Двері й вікна переливалися коштовними каменями, а стіни були з чистого кришталю.
Не встиг принц постукати, як двері відчинилися. Коли він увійшов, то побачив таці з їжею і напоями, які тримали кілька пар рук.
Господарі цих рук, залишаючись невидимими, підхопили принца і повели углиб замку. Коралові двері, шістдесят кімнат, свічки, що спливали в канделябрах, – принцові здавалося, ніби він потрапив у казку. Коли його вивели у центр шістдесят першої кімнати, там він знайшов теплий камін і зручне крісло. Промоклий одяг подорожнього забрали і принесли сухий, ще розкішніший, ніж той, що був на ньому.
У наступній кімнаті стіни були розписані казковими котами: Кіт у чоботях, троє котенят, що загубили свої рукавички, кішка, що вирушила до Лондона, щоб стати перед королевою.
Посеред кімнати стояв накритий стіл, сервований на двох, золотий посуд був начищений до блиску. Увійшла дивовижної краси кішка (її густа біла шерсть сяяла, немов гірський сніг), а з нею і її котячий почет, усі пишно вдягнені.
– Вітаю тебе, сину короля, – промуркотіла господиня. – Ласкаво прошу до мого замку.
– Ваше муркотносте! – Принц шанобливо розкланявся. – Я ціную вашу гостинність, а самі ви рідкісного родоводу кішка. Ваші слова, ваш смак, оздоблення цього палацу – все говорить про те, що ви особа аристократична.
– Юний принце, – почув він у відповідь, – облиште лестощі, мені до вподоби прості слова і простий люд. Чи не складеш мені товариство за вечерею?
Руки почали накладати в тарілки їжу: скибочку мишачої запіканки для кішки і шматочок ягідної – для принца.
Від самого вигляду мишачої запіканки принц здригнувся. Йому шматок у горло не ліз. Біла Кішка, помітивши його спантеличення, поквапилася заспокоїти гостя:
– Годі, принце! Мій кухар однаковою мірою охайний і делікатний. Для нього не таємниця, що коти, а не люди харчуються мишами. Смачного!
Принц не змусив себе просити двічі. Після трапези вони перейшли до іншої кімнати, де кішки в бальних сукнях виконували для них іспанські танці. Спальню принцові відвели справді незвичайну. На стінах там висіли картини з крил метеликів і пташиного пір’я.

Удосвіта принц прокинувся від звуків сурми. Руки невидимих слуг одягнули його в мисливський костюм. Він жваво збіг сходами вниз, де на нього чекав дерев’яний кінь, який міг фору дати справжньому. Біла Кішка визнавала за краще полювати верхи на мавпі. Після полювання вони підкріпилися лікером забуття, і принц уже не пам’ятав ані себе, ані для чого він поїхав з дому. Усі дні він проводив у товаристві Білої Кішки.
Полювання змінювалося риболовлею, читанням уголос і музикуванням за фортепіано, котячі опери – котячим балетом, поки якось Біла Кішка нагадала принцові:
– У тебе залишилося всього три дні, щоб повернутися до батька з маленьким песиком.
– Ох! – немов прокинувся принц. – Про це я зовсім забув! Як мені встигнути дістати песика, прудкого коня і приїхати додому?
Біла Кішка обдарувала його усмішкою:
– Принце, ти мій друг, і можеш розраховувати на мою допомогу. Дерев’яний кінь миттю домчить тебе до короля, щонайбільше – за день.
– А як бути з песиком? – поцікавився принц.
– Тримай. – Біла Кішка простягнула йому жолудь. – Притули його до вуха, – порадила вона.
Тільки-но він це зробив, як із жолудя почувся гавкіт.
– Не пошкодь жолудь, поки не станеш перед королем, – попередила Біла Кішка.
Молодший принц навіть трохи випередив братів дорогою додому.
– Ось твій компаньйон, батьку, – сказав він, подаючи королю жолудь.
Король обережно зняв із жолудя чашечку. З оббитої парчею серединки вискочив мініатюрний песик і, кланяючись, почав виконувати іспанський танець. Звісно, собаки братів не йшли ні в яке порівняння з цією крихтою, але король вигадав синам нове завдання:
– Принесіть мені кожен по полотну такому тонкому, щоб його можна було просмикнути у вушко голки. На це у вас буде один рік.
Старші принци пішли світ за очі, а молодший поспішив до котячого палацу. Біла Кішка зраділа новій зустрічі і можливості стати у пригоді:
– Не турбуйся, я про все подбаю!
Минув рік, перш ніж якось удосвіта Біла Кішка розбудила принца словами:
– Завтра тобі час повертатися до короля з полотном тонкої роботи. Карету запряжено, щасливої дороги! А цей волоський горіх передай батькові. Всередині він знайде те, що загадав.
– Люба моя Біла Кішко, – мовив принц. – Я так звик до тебе, що не бачу сенсу повертатися до батька. Не престол мені потрібний, а ти.
Біла Кішка тільки всміхнулася:
– Повертайся. Виконай обов’язок перед королем.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: