ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Білченя Бобо та стара ворона

Олена Кукуєвицька

У міському парку жила родина білок: мама, тато та трійко білченят – дві донечки та синочок Бобо.
Бобо зростав швидким та спритним. Він навчився стрибати раніше за своїх сестричок, чим дуже пишався. Та й дівчатка намагалися не відставати, уважно слухали батьків, що їх навчали пересуватися парком.

Того дня мама білка разом з білченятами вийшла на прогулянку. Бобо, як завжди, стрибав попереду з гілки на гілку, а дівчатка-білченятка його наздоганяли.
– Дітки, не поспішайте, – кликала мама білка малюків.

– Я перший, я перший, – сміявся Бобо, а сестрички-білочки бачили попереду лише його руденький маленький хвостик.
– Бобо, повертайся, а то заблукаєш! – погукала його мама білка.
Однак Бобо не чув маминого голосу. Він перестрибнув на сусіднє дерево та мчав вперед, радіючи, яким швидким вже став.
«Я перший, я перший!» – крутилося у Бобо в голові, адже дівчата залишилися далеко позаду. Раптом білченя зрозуміло, що навколо немає ані сестричок, ані мами. Не було чути рідних голосів.
– Мамо! – закричав щосили Бобо, – Мамо!
Однак ніхто йому не відповів. «Я загубився, заблукав», – подумав Бобо і ледь не заплакав. Аж ось йому здалося, що попереду є знайоме дерево! Бобо стрибнув на гілку того дерева, роздивився і зрозумів, що це зовсім незнайоме місце.
Бобо стрибав по деревах та гукав батьків, однак ніяк не міг їх знайти. Він опинився на паркані, а звідти потрапив на дитячий майданчик.
– Дивіться, білочка! – сказав хтось з дітей.
Навколо Бобо опинилося багато хлопчиків та дівчат, хтось з них навіть простягнув йому горішок. Однак Бобо було не до горішка – він хотів до мами, тому сидів під деревом та гірко плакав. Втім, дітки не могли дізнатися про його страждання. Тим часом наближався вечір, і Бобо ставало все страшніше.
Раптом білченя, що плаче, побачила стара ворона.
– Що, загубився? – спитала вона наляканого Бобо.
– Так! – заридало білченя.
Бобо розповів вороні, як він стрибав по гілках, а потім опинився на паркані і на дитячому майданчику, а тепер геть не знає, як повернутися до парку.
– Не плач, малюче, зараз розберемося, – пообіцяла ворона. – Я давно вже тут живу, і добре знаю шлях до парку. Я полечу, а ти стрибай за мною. Але не швидко, а то я вже така стара, що мені важко літати!

Стара ворона полетіла, а білченя Бобо пострибало за нею. Незабаром, вони опинилися в парку.
– Кар-кар-кар! Хто загубив білченя! – голосно оголосила ворона.
Спочатку ніхто не озивався, а потім на зустріч їм прибігли батьки Бобо.
– Синку, яке щастя, що ти знайшовся! – заплакала мама білка.

– Дякуємо тобі, вороно, за допомогу, – сказав тато.
Вдома батьки як слід насварили Бобо за те, що він втік, не слухався маму і загубився. Вони пояснили, що з ним могла статися будь-яка біда. Наприклад, він міг потрапити під машину, або на нього б напав злий пес. І не завжди є кому прийти на допомогу. З того часу Бобо ніколи не тікав від батьків на прогулянці, а якщо кудись вирушав сам, то завжди казав, куди стрибає.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: