ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Білий кінь

Угорські народні казки

Жив на світі убогий чоловік. Нічого в нього не було, окрім білого коня. Щодня вирушав він з своїм конем до млина і там запрягав його у привід. Кінь слухняно ходив по колу, привід рухався і жорна крутилися. Отак заробляв він собі на хліб. Цілісінький день молов млин зерно, без спочину працював бідняк, поганяючи коня. Дуже набридло це йому, і він сказав господареві:

— Господарю ти мій любий, чому це люди двох коней запрягають у привід, тільки ти так мене мучиш? Важко мені самому. Цілісінький день ходжу по колу, кручу важке млинове жорно.

— Конику мій, — відповів бідняк, — причина тут проста: у мене не то що коня або якоїсь дрібної скотини — комашки навіть немає, щоб припрягти до тебе.

Тоді білий кінь сказав своєму господареві:

— Ну, якщо тільки й лиха, відпусти мене, і я сам знайду собі підмогу.

Бідняк одразу ж випріг його і відпустив на волю.

Вирушив він в мандри, йшов-йшов, раптом бачить — лисяча нора. І спало йому на думку таке: «Ляжу біля лисячої нори і прикинуся мертвим».

А в тій норі жила стара лисиця з трьома лисенятами. От одне лисеня, найменше, захотіло вилізти з нори. Підійшло до виходу, побачило білого коня і подумало, що надворі сніг.

Повернулося лисеня до матері:

— Ой матусю, не можна зараз виходити з нори, сніг надворі!

— Який там ще сніг? — здивувалася стара лисиця. — Літо ж тепер! Піди, синочку, — сказала вона середульшому лисеняткові,— подивись, що там таке?

Пішло лисеня, але, побачивши, що коло нори лежить білий кінь, одразу повернулося до матері:

— Ой матусю, і справді не можна вилізти — надворі сніг!

— Який же сніг, коли середина літа! — здивувалася лисиця. — Піди ти, мій найстарший сину, ти вже бував у бувальцях, не то що ті малята! Глянь, що там таке.

Вийшов найстарший син, але теж незабаром повернувся.

— Так, матусю, — сказав він, — хоч як дивись, а надворі сніг! Навкруги білісінько.

— Не може того бути, — сказала стара лисиця, — щоб у літню пору — сніг!

І вона сама попрямувала до виходу. Підійшла і бачить, що то не сніг, а білий кінь лежить.

Замислилася лисиця: як би відтягти його подалі? Покликала синів, взялися вони вчотирьох, а кінь — ні з місця.

Тоді лисиця вирішила піти до свого кума — вовка.

Прийшла й каже:

— Любий мій куме! І яку ж я роздобула ласу здобич! До нори вже була дотягла, а вона ніяк не влазить. От я й надумала: давай перетягнемо її в твоє лігво, а їсти будемо гуртом.

Зрадів вовк, а сам подумав: «Хай тільки м’ясо буде в моєму лігві, а там лисиця лише облизня вхопить!»

Коли вони підійшли до місця, де лежав білий кінь, вовка взяв сумнів:

— Скажи, кумасю, а як же дотягти її до мого лігва?

— Та дуже просто, — відповіла лисиця. — Так само, як я тягла її сюди: прив’язала за хвіст до мого хвоста і волочила по ямах та ярах. І це дуже легко було! А зараз давай прив’яжемо її хвіст до твого хвоста — тобі дотягти значно легше.

«Оце діло», — подумав вовк і одразу погодився.

А лисиця міцно-міцно прив’язала вовчий хвіст до хвоста білого коня.

— Ану, куме, тягни!

Потягнув вовк, мало не луснув від напруги, а кінь наче прикипів до місця. Вовк ще більш напружився, і раптом білий кінь схопився і помчав. Тягнув він вовка за хвіст через ями й яри, аж поки не притягнув його до свого господаря.

— От бачиш, знайшов я собі підмогу.

Бідняк зразу ж забив вовка, шкуру з нього продав за великі гроші і купив ще одного коня.

Відтоді білий кінь вже ніколи не крутив жорно сама.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Венгерские народные сказки ”
Упорядник і перекладач – В. М. Важдаєв
Видавництво: “Гослитиздат ”
1953 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: